"Три богатиря, або Хто і як ділитиме проросійський електорат на виборах в Україні", - блогер

"Юрій Бойко, Олександр Вілкул та Євгеній Мураєв таки формалізували свої претензії на рештки синього електорату, заявивши про свої амбіції кожен самостійно балотуватись у президенти. Тим самим розриваючи рештки регіоналівського електорату, якого і так лишається небагато, а після низки недавніх скандалів та розлучень стає дедалі менше", - пише у своєму блозі Антон Коломойцев, повідомляють Патріоти України, і продовжує:

"Ці троє могли б зобразити себе у народній уяві трьома богатирями з древньої руської казки. Або, принаймні, триголовим змієм з того ж історично-літературного пласту. І тим самим принести хоч якусь користь тій політиці, яку вони провадять в Україні під твердим московським кураторством. Але вони обрали собі фарсові ролі з більш сучасного шару російського скрєпно-словесного мистецтва, віддавши перевагу криловським лебедю, раку і щуці.

Варто сказати, що Юрій Бойко є ставлеником так званої "Опозиційної платформи", яку за чутками курує "кум Путіна" Віктор Медведчук. Олександр Вілкул є висуванцем тієї частини "Опозиційного блоку", яка залишилась після розколу і виходу з неї групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа. Ці рештки є сферою впливу найбагатшого громадянина України Ріната Ахметова. І, нарешті, третій герой нашої історії – Євген Мураєв – є відщепенцем партії "За Життя", який відколовся від цього суб'єкта політичного процесу напередодні злиття Рабіновича з Бойком. Мураєв є ще більшим аутсайдером, аніж Юрій Вілкул, але тим не менш через нього на виборчий ринок України також вливаються значні фінансові ресурси, які мають очевидне походження. Грає Мураєв вже звичну для нього роль медійного обличчя: після успішного само просування на хвилі каналу NewsOne, Мураєв пробує продовжити свій рух з допомогою створюваного ним нового каналу "Наш".

Юрій Бойко

Якщо б екс-регіонали рушили на вибори єдиним фронтом, Юрій Анатолійовий Бойко цілком міг би претендувати на роль найсильнішого – Іллі Муромця. Хоч за фізичною комплекцією він і не надто схожий на широкоплечого билинного героя з міста Мурома. Та за своєю електоральною вагою, принаймні як свідчать останні соціологічні рейтинги, він є найважчим серед інших синіх кандидатів.

Майбутній кандидат у президенти Юрій Анатолійович Бойко народився 9 жовтня 1958 року в Горлівці біля Донецька. Відомо, що Юра в дитинстві займався музикою та грав на скрипці20 років Бойко пропрацював на Рубіжанському хімічному заводі "Зоря" – від майстра доріс до генерального директора. У 1999-му став "Лисичанськнафтооргсинтезу" . А ще за два перебрався у Київ – директором "Укрвибухпрому". У2002-му Юрій Бойко зробив черговий карколомний кар'єрний стрибок і очолив НАК "Нафтогаз України. Згодом директор Нафтогазу стає ще й заступником міністра палива та енергетики в уряді Віктора Януковича. В цей же період він тісно зблизився з Дмитром Фірташем, з яким активно реалізує спільні бізнес-проекти.

Але у 2005 році, коли за підсумками Помаранчевої революції президентом стає Віктор Ющенко, Юрій Бойко втрачає посади і в міністерстві, і в Нафтогазі. Коли незабаром прем'єром знову став Віктор Янукович, Бойко отримав посаду міністра палива та енергетики.

Позачергові вибори 2007 року принесли нарешті Бойку депутатство – він пройшов в Раду за списком Партії регіонів (№49). І це було дуже доречно, адже Янукович на той момент вже втратив крісло голови уряду. А у новому кабміні Юлії Тимошенко для Бойка місця, природньо, не було. Тож він очолив комітет ВР з питань паливно-енергетичного комплексу.

Після перемоги Януковича в 2010-му і призначення прем'єром Миколи Азарова Юрій Бойко знову стає членом Кабміну – йому віддають новоутворене міністерство палива та енергетики. А у 2012 році, після парламентських виборів і формування нового уряду, Бойка призначають віце-прем'єром з питань паливно-енергетичного комплексу. І на цій посаді він залишається до лютого 2014 року – моменту повалення Януковича.

Юрій Бойко за свою кар'єру ставав фігурантом гількох гучих скандалів. І першим з них є скандал навколо RosUkrEnergo. Це був наймасштабніший спільний проект Фірташа і Бойка. Протягом п'яти років "Росукренерго" була посередником між постачальниками газу, транзитерами та їх споживачами в Україні та у Європі, збираючи для своїх власників найжирніші вершки з газових контрактів.

Уславив прізвище нинішнього кандидата і скандал про вишки Бойка. У 2011 році підконтрольний Бойку як міністру "Чорноморнафтогаз" придбав дві бурові бурові платформи для видобутку нафти і газу на чорноморському шельфі. За кожну з вишок було сплачено по $400 млн. Тоді як у виробника ці платформи можна було придбати за майже вдвічі меншою ціною. У розслідуваній нині кримінальній справі Юрій Бойко проходить лише як свідок.

Зять в Київгазі. Перебуваючи у владі Юрій Бойко посприяв призначенню у 2010 році на посаду керівника ПАТ "Київгаз" свого зятя Сергія Горового. А після відставки Бойка чоловік його доньки залишився на посаді, підтримуючи вплив свого тестя на газовий ринок.

Відзначився "богатир" і бійкою з не самим мужнім, хоч і надто справним у справі володіння язиком, Ляшком. В листопаді 2016 року на погоджувальній раді фракцій Ляшко, виступаючи перед колегами, киваючи у бік Бойка підняв питання, чого "вони їздять по москвах і досі не тюрмі". На що Бойко відповів кількома ударами у район обличчя головного радикала.

Олександр Вілкул

Уродженець Кривого Рогу, де вже багато років беззмінно мерствує його тато Юрій Вілкул, у вигаданій нами казці про "єдину синю опозицію" цілком міг би уособлювати Добриню Нікітіча. Олександр Вілкул, коли відпустив бороду, навіть чимось став схожий на свого прототипа з безсмертного полотна Віктора Васнєцова.

Свій диплом про вищу освіту Вілкул отримав у рідному Кривому Розі, закінчивши Криворізький технічний університет. Незабаром після випуску Олександр став начальником комерційно-фінансового управління "Південного гірничо-збагачувального комбінату". А вже через рік плідної роботи виріс у заступника генерального директора з комерційно-фінансових питань.У 2004 році Олександр Вілкул спробував смак повноправного президентства відразу двох "гоків" - Південного та Центрального, які входили в орбіту Ріната Ахметова.

Народним депутатом Вілкул, який в той час вже був керівником Криворізької міської Партії регіонів, став у 2006 році. Також за списком ПР він переобрався і у 2007 році.

В 2010 році, незабаром після обрання Януковича, Вілкула було призначено губернатором Дніпропетровської області. А у грудні 2012 року, за рік до початку Майдану, він став віце-прем'єром в уряді Азарова.

Після Революції Гідності Вілкул за допомогою Ахметова втримався в Україні, обрався нардепом під час позачергових виборів 2014 року і нині є претендентом на найвищу посаду в країні.

Вілкул, як і його побратими по "регіональному руху", засвітився у низці скандалів. Так, під час Євромайдану власники торговельного центру "Пасаж" у Дніпрі Геннадій Корбан та Борис Філатов, залишили Україну – нібито через тиск тодішнього губернатора області Олександра Вілкула, який влаштував "травлю" опозиційних на той час бізнесменів.

У бік Вілкула неодноразово лунали звинувачення в організації ті тушок, яких привозили з Дніпропетровщини у Київ для провокацій проти учасників Революції Гідності.

Як і Бойко, Вілкул не уник кулачного бою "на камеру". У вересні 2016 року депутат Парасюк чатував на Вілкула після чергового ефіру на каналі "112". Дочекавшись, революціонер-рукоприкладник наніс Вілкулу кілька ударів. Але оговтавшись, екс-губернатор прийняв виклик, і натовк Парацюку пику у відповідь. Ображений парасб=юк не знайшов нічого кращого, як потім побуцати машину свого візаві – воли вже не зміг прикрасити синцями обличчя самого Вілкула.

Євгеній Мураєв

З огляду на свою субтильність і молодий вік Євген Мураєв як ніхто інший підійшов би на роль Альоші Поповича.

Мураєв – наймолодший з усіх кандидатів від регіонального табору. Він народився у Змієві на Харківщині у 1976 році. Батько Мураєва – відомий у Харкові бізнесмен, за сприяння якого Євген доволі швидко зростав у місцевому бізнесовому та політичному середовищі, посідаючи керівні посади на підприємствах.

У публічний простір Мураєв потрапив у 2006 році за допомогою партії "Віче" - Євген став депутатом Харківської обласної ради. А вже у 2010 році він обрався у облраду від Партії регіонів.Незабаром після перемоги Віктора Януковича на виборах 2010 року, Мураєва було призначено головою Зміївської районної державної адміністрації на Харківщині.

Через два роки Мураєв залишив Зміїв, оскільки переміг на місцевому мажоритарному окрузі і відбув депутатствувати в Верховну Раду.

Після Майдану, під час позачергових виборів 2014 року, він не став випробовувати себе мажоритарною, а пройшов в Раду за списком "Опоблоку". Але вже зовсім скоро взяв участь у проекті Вадима Рабіновича "За Життя".

Своїм дітищем Мураєв вважає телевізійний канал NewsOne, яким він керував під протекторатом Рабіновича. Але після розлучення з лідером "За Життя", Мураєв також втратив і вплив на канал, який натепер перебуває в орбіті інтересів нового провідника "Опозиційної платформи" Віктора Медведчука.

Патріотично налаштовані політики закидають Мураєву відстоювання російських інтересів і роботу на користь ворога.

За "богатирською традицією" Мураєв також не уник мордобою з опонентами. Під час ефіру 30 листопада 2018 року на телеканалі ZIK на нього напав заступник міністра України з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак. Останній зі словами "малорос" і "падлюка" той розламав стійку, за якою стояв Мураєв. Останьому повезло вийти з ефіру без тілесних ушкоджень.

Вибори "по Крилову"

Криловська байка "Лебідь, щука і рак" насправді якнайкраще ілюструє нинішні взаємини у трикутнику опозиційних сил, які ділять електорат колишньої Партії регіонів. І ця боротьба умовних "кремлівських" кандидатів між собою фактично працює на руку діючої влади. Свари у таборі синьої опозиції мало того, що нівелюють шанси на перемогу на президентських виборах. Але й сприяють розчаруванню і розмиванню "регіонального" електорату" напередодні парламентських виборів. Бо не побачивши єдності своїх вождів навесні, по осені ці виборці цілком можуть переорієнтуватись на інші політичні проекти".