"Воды нет! Вы там держитесь! Хорошего всем настроения!": В Африці краща ситуація з питною водою, ніж в "ЛНР"

Днями ОБСЄ оприлюднила звіт, в якому, зокрема, йдеться про значні проблеми з водою в окремих районах Луганської області (ОРЛО), передають Патріоти України.

Наприклад, повідомляється, що Петрівська насосна станція, розташована у підконтрольному Україні селищі Артема Станично-Луганського району, припинила водопостачання у райони "ЛНР" у зв'язку із боргом в 111 млн. грн. Адже, як зазначається, працівники насосної станції не отримують заробітну плату три місяці, тому що окупанти просто не платять за надані послуги. За даними ОБСЄ, мешканці села Весела Гора (окуповане) жаліються, що вода у цей населений пункт не подається вже півмісяця. На все село є лише одна криниця і та приватна, з якої мешканці беруть питну воду для дітей і на базові потреби.

Для тих, хто не в курсі, короткий екскурс. За офіційною статистикою, 80% води Луганщина (і передусім густонаселені ОРЛО) бере з підземних водозаборів, розміщених переважно на лівому березі Сіверського Дінця. В кращому для "ЛНРівців" випадку, деякі артезіанські свердловини розташовані у буферній зоні на самій лінії розмежування, і під час бойових дій були або повністю зруйновані, або дуже пошкоджені. Решта 20% води - з відкритих джерел із тієї ж річки Сіверський Донець, а також з Єлизаветинського таЯнівського водосховищ (водойми півдня Луганщини, які в басейні річки Міус, що впадає в Азовське море, тобто цілком незалежні від річкового стоку Дінця).

Ці цифри змушені підтверджувати і в самій "ЛНР". Окупанти Луганщини постійно торочать про ремонт Янівського водозабору для крашого водопостачання, але, як виявляється, не мають можливостей. По-перше, хто дасть гроші для ремонту? А, по-друге, для цього треба повністю припинити подачу води населенню того ж самого Хрустального (колишнього Красного Луча). Але ситуація з Янівським водосховищем – лише маленька дещиця проблеми. Адже, навіть за даними так званого "ДУП ЛНР "Луганськвода", з 9-ти основних водозаборів, які є найбільшими та кардинально впливають на водопостачання "республіки", тамтешня "влада" не може похвалитися роботою жодного.

Отже, за словами "гендиректора" "Луганськводи" Сергія Махуренка, Світлічанський водозабір, що на 100% забезпечував Голубівку (колишній Кіровськ) і на 20% - Кадіївку (колишній Стаханов), сьогодні працює на 20%.

З жовтня 2014 року взагалі не працює Кримський водозабір (село Сокільники, що на Бахмутській трасі, прямо на лінії розмежування), який раніше 80% води перекачував до Кадіївки і 20% - до Брянки. Після бойових зіткнень цей водозабір і відповідну насосну станцію буде відновити вже проблематично.

З листопада 2014 року зупинений Райгородський водозабір, розташований біля міста Щастя. Раніше він забезпечував водою Алчевськ і Перевальськ.

Краснолиманський водозабір знаходиться на території ОРЛО, але в буферній зоні. Він теж не працює з 5 листопада 2015 року.

Слов'яносербський водозабір розташований частково на території, контрольованій Україною, і лише невелика група його свердловин - на правому березі Сіверського Дінця (в "ЛНР"). Коли він працював на 100%, то забезпечував водою Перевальськ, Алчевськ, Хрустальний та Антрацит.

Айдарський водозабір також знаходиться на території під контролем українських ЗСУ, а насосна станція - в "республіці". У довоєнний час він видавав 50 тис. куб. на добу, ця вода забезпечувала чверть потреб Луганська. Сьогодні працює на 10% своєї потужності.

З приводу Кондрашівського водозабору варто зазначити, що він забезпечував 15% потреб Луганська, проте з липня 2014 року його насосна станція не працює.

Решту водопостачання Луганська перекривав Петрівський водозабір - він повністю на території України, поруч з Щастям. Сьогодні, як зазначалося у вищенаведеному звіті ОБСЄ, він не працює через багатомільйонну заборгованість "влади ЛНР".

Нарешті, свердловини Ольховського водозабору - також на контрольованій Україною території, а його насосна станція - у "республіці". Цей водозабір частково забезпечував Ровеньки і Довжанськ (колишній Свердловськ). Наразі він працює всього на 10% та відновленню підлягають 10 свердловин. Ну а щодо поверхневих джерел, з яких подається вода, найпотужнішим з них в регіоні є Західна фільтрувальна станція, що качає прямо із Сіверського Дінця. Але й тут незадача для "ЛНРівців" - вона розташована в селищі Білогорівка під Лисичанськом, на звільненій від окупантів території Луганщини.

Саме підприємство "Луганськвода" фактично має в "ЛНР" тільки офіс. Який збирає плату за воду, але допомогти з кризою чи хоч якось вплинути на проблему не хоче та й, в принципі, не може. Куди діваються гроші, які вносять жителі окупації за водопостачання, цілком зрозуміло. Так званий "гендиректор" "Луганськводи" Махуренко в ефірі “республіканського” телебачення просто розводить руками: мовляв, всі стратегічні водозабори і абсолютна більшість свердловин розташовані в заплаві річки Сіверський Донець, а ця територія або контролюється Україною, або є буферною зоною. "Це життя, і від нього нікуди не дітися...", - сумно пояснює мешканцям "ЛНР" доморощений "директор води".

Але одночасно в "ДУП ЛНР "Луганськвода" наводять дивні дані, що "республіка" забезпечує себе власною водою вже ніби на 84%. Судячи з усього, робиться це виключно у пропагандистських цілях на підтвердження "здобутків молодої республіки". При цьому "чиновники"- сепаратисти фактично розголосили "державну таємницю ЛНР" про злочин проти людяності щодо власного населення, бо заявленими 84% є, по суті, технічна вода із забруднених річок та водойм. Тому жителі ОРЛО вже особливо і не дивуються, коли "влада" на повному серйозі обговорює питання про використання шахтних вод для водопостачання Голубівки (колишнього Кіровська). А шахтні води, на секундочку, - це навіть не технічна вода з Луганки. Це токсичні відходи промислового виробництва, які не можна не те щоб пити або використовувати під час приготування їжі, в шахтних водах заборонено просто мити руки, бо це - справжня отрута.

"Є один простий обман, що вода повинна подаватися цілодобово. Вода може подаватися і за графіком. І при цьому людина може набрати її в будь-якому обсязі", - розмірковує з телеекрану вищезгаданий "гендиректор" віджатого окупантами підприємства "Луганськвода" Махуренко. Та закликає місцевих мешканців "шанобливо ставитися один до одного і пам'ятати, що не тільки ми повинні отримати цю воду". На практиці ж все виглядає так: у серпні окупаційна влада Алчевська вирішила зробити графік подачі води в місто раз в два дні. І це вважалося ще добре, тому що у сусідньому Перевальському районі в літню спеку мешканці отримували воду раз в три дні.

У Луганську вода все ж подається щодня, але тільки ввечері і за графіком з 17 до 22 години. Хоча в деяких районах "столиці" на мешканцях взагалі "тестували" повне припинення подачі води влітку. "Особливо пощастило жителям Великої Вергунки і Червоного Яру. Але нічого. Щоб змити за собою лайно, можна до Дінця або до Луганки з відром пробігтися. Це ж в "республіканських" масштабах - суща дрібниця", - іронізували місцеві мешканці у соцмережах. Але і це – далеко не межа, гірше за всіх в "ЛНР" забезпечені водою міста Кадіївка (колишній Стаханов), Брянка, Голубівка (колишній Кіровськ), Первомайськ, Зоринськ та Кипуче (колишній Артемівськ). Там воду підвозять, переважно технічну та у нехарчових цистернах. А у Хрустальному (колишній Красний Луч) відчайдушні мешканці, щоб звернути увагу окупантів на проблему, руйнують пам'ятники та лишають на них однаковий напис - "Дайте людям води!".

На останок слід зауважити, що навіть через кричущу заборгованість "ЛНР" по воді перед відповідними українськими підприємствами, вода в окуповані райони Луганщини все ж з України йде. Наприклад, Попаснянський водоканал уже два роки постачає 90% власної води саме на непідконтрольну територію. І це при тому що тамтешня фільтрувальна станція постійно піддається бойовиками "ЛНР" масованим обстрілам і перманентній руйнації. Чому ж Україна продовжує давати свою воду окупантам? Відповідь проста: тому що під час збройного конфлікту питна вода розглядається у міжнародному праві виключно як проблема гуманітарного характеру. А Україна, на відміну від протилежної сторони, свої міжнародні зобов’язання виконує.