«А що ж нам, плакати, чи що? Добре, що в казан не попало і не зіпсувало нам вечерю»: Журналіст розповів про будні вояків під Авдіївкою

"Спекотний авдіївський день виснажив мене, і я провалився у сон просто на позиції у гостинних гранатометників Санти. Крізь міцний сон я чув якісь далекі вибухи. Насправді падало близько і потужно", - написав журналіст Андрій Цаплієнко на своїй сторінці у "Фейсбуці", передають Патріоти України.

«А ми ж тебе будили», – посміхається Каспер. – «ти ж просив тебе підняти, як почнеться».
«Почалося?»
«Почалося».
«Ну, то я що?!» – кажу майже сердито.
«А ти нічо! Мені б таке. Спиш собі далі», – буркоче наш водій Віталік.

Падало так, що він спустився до прохолодної пивниці. Але ж, зваживши ситуацію, він вирішив, що шансів замерзнути більше, ніж потрапити під снаряд. Отже, через двадцять хвилин виліз з пивниці.

«Воно почалось о третій», – гаряче розказує Віталік про те, що я проспав. – «Пурх!!! Пурх!!! Свистіло над хатою, як вертоліт! А падало он там, за сто метрів! Як ти таке проспав?»

«Почалось о другій», – поправляє його Санта, сьорбаючи каву на ганку. – «Били САУшки. Зблизька. Вихід, і через кілька секунд вибух. Пропрацьовували промку, а потім фланги. Десь недалеко розвалили будинок».

Насправді почалося значно раніше. Шальна куля із гучним дзвоном врізалася в стіну в кількох сантиметрах від голови друга Люльки у той момент, коли він готував фантастично смачну вечерю (а ми це знімали). Люлька лише зареготав своїм попівським басом і продовжував крутити черпаком в казані.

«А що ж нам, плакати, чи що?» – каже Санта. – «Воно ж тут кожен день літає. Добре, що в казан не попало і не зіпсувало нам вечерю».

Потім прилетіло щось важче. Мабуть, міни. Хлопці на кілька хвилин відволіклися від неймовірно смачної їжі, відстрілялися по позиціях бойовиків, і знову повернулись до своїх гарячих тарілок.

Щось козацьке є в них, в цих людях, з якими я ділив вечерю. Не оселедці і не пісні, – які, звісно, теж підняли настрій під обстрілом. А інше. Їхній потужний сміх посеред вибухів. Їхня зневага до ворожих куль. Та й до того, їхній величезний чорний казан, у якому парує якась суміш. Все це ніби хтось взяв з минулого і переніс крізь чотири століття до виснажливої авдіївської передової.

«Як ми починаємо співати, вони одразу ж відкривають вогонь», – каже Лютий, взявши гітару до рук після чергової «отвєтки» з СПГ. Шальні кулі нікого не цікавили. Санта міркував про те, чим він може допомогти семирічній дівчинці, яку батьки-п’янички змусили жебракувати у прифронтовій смузі. Люлька співав свої пісні-думи. Сірко стримано розповідав про те, як після дємбєля вирішив повернутися на передову. А Каспер згадував про маму в Італії і відмовлявся від добавки. Бо, каже, здивується, як побачить, що погладшав на фронті.

Звичайний фронтовий вечір. Один з найкращих, що я стрів на Донбасі. А далі була ніч. І САУшки. Які я проспав. Та зранку я побачив вас, хлопці, живими та в доброму непереможному гуморі. Що ж може бути краще? Ще не вмерла Україна, чи як, Санто?!