Донька бере фотографію, обіймає її і питає: "Тату, ти де?" - дружина полоненого бійця АТО

Дружина бійця АТО Сергія Глондара, якого утримують у в'язниці на Донеччині, вже більше року не може добитися повернення чоловіка з полону терористів. Про це повідомляє Перша електронна газета, зазначають Патріоти України.

За її словами, востаннє боєць виходив на зв’язок 21 червня цього року. Відтоді жодного разу не телефонував. Про усі новини жінка дізнається лише зі ЗМІ.

Вона продовжує оббивати пороги всіх можливих структур, але поки це не принесло результату.

"До стількох структур ми вже зверталися, які займаються саме звільненням полонених, і ніяких змін. Вище вже звертатися нікуди. Ми скрізь були. Усі наші звернення і запитання переправляли на Центр звільнення полонених при СБУ. А там кажуть, що працюють, і все. І нічого конкретного. Ми тільки дізналися, що полонених утримують у 97-му СІЗО в Макіївці на Донеччині. Це колонія суворого режиму. Але офіційно ця інформація не поширюється", – скаржиться жінка.

Катерина розповіла, що до полонених неодноразово їздили різні представники Організації Об’єднаних Націй. Таким чином, з’явилася можливість отримати вісточку від чоловіка у вигляді листа.

"У серпні до них їздила представник місії ООН Фіона Фрейзер. Вона казала, що бачила деяких наших хлопців. Вони стояли спинами до неї – в камерах. Коли вона виходила з колонії, їй передали ящик з листами хлопців. Сергій тоді теж передав нам листа. Почерк його. І дата була проставлена – 5 серпня. Але де гарантія, що він не був написаний завчасно? Його можна було й півроку тому написати.

При ній вони ті листи не писали. Так само їздив до них представник ОБСЄ Тоні Фрішман. Він сказав, що бачив п’ятьох людей. Йому дали на вибір п’ятьох. Він назвав, кого він бачив. Мого чоловіка в цьому списку не було. Фрішман сказав, що задоволений тим, як їх утримують. І додав, що ці п’ять хлопців сказали йому, що хочуть додому. Але йому потім показували фотографії цих людей, яких він назвав.

Та він сказав, що не бачив таких. Вони могли змінитися, але є такі риси, за якими можна впізнати людину. Найбільше нас здивувало те, що, за його словами, вони не полонені, й не заручники. Вони живуть там, як звичайні люди. "Вони не заручники – вони затримані", – сказав він в інтерв’ю – я на "Ютубі" бачила", – розповіла дружина бійця.

Жінка скаржиться, що влада лише обіцяє повернути їй чоловіка. А насправді це питання ігнорується.

"Новий рік, свята. Тож більше місяця можна й не сподіватися на якісь зрушення. У них усіх свята. А у нас свят не буде. У нас немає родини. Ми не знаємо, що з нашими чоловіками. Усі знають про проблеми полонених, але ігнорують їх. Нас не чують, не помічають нашої проблеми. Діти ростуть без батька.

Сергій не бачив, як Марійка почала ходити, не чув перших слів Анічки. Не чує, як вона зараз каже слово "папа". Кілька днів тому я прибирала в квартирі, зняла фотографію Сергія (вона там, на шафі, стоїть). Аня бере фотографію, сідає на підлогу. Дивиться на неї і питає: "Тату, ти де?". Обнімає ту світлину, цілує. Хоч Анічка ще майже не розмовляє", – розповіла Катерина.