Як волонтер з Ізраїлю почав допомогати Україні

В’ячеслав Фельдман більш як 10 років тому переїхав з України до Ізраїлю. Відчув потребу допомогти Україні під час Революції Гідності; весною 2014 року разом з однодумцями заснував громадську (волонтерську) організацію «Ізраїльські друзі України». У розмові з журналістами Фельдман розповідає про проекти та акції, які здійснила організація за майже п’ять років свого існування, передають Патріоти України.

– Розстріл учасників Революції Гідності на київському Майдані став тим поворотним моментом, котрий змінив мене і моє життя. Звісно, я спостерігав за подіями на Майдані, але не заглиблювався у причини його виникнення. Але першим поворотом був початок лютого 2014 року: 1 лютого я приїхав в Україну, поспілкувався з однокласниками, з тими, хто мешкає у Києві. Вони і роз’яснили мені, що до чого. А другим поворотним моментом стали події 18-20 лютого, коли були розстріляні люди. Третім моментом вважаю 7 березня – день, коли в Ізраїль прийшов перший борт з пораненими українцями. Цього дня й народилась наша волонтерська організація, а я приєднався до волонтерського руху на підтримку України.

– Організація «Ізраїльські друзі України» веде багато проектів, хто вам допомагає?

– З перших днів нашої роботи ми налагодили контакти з посольством України, допомагає нам весь персонал включно з послом Геннадієм Надоленком. У декого з дипломатів каденція скінчилась, то вони нас підтримують на волонтерських засадах. Не варто забувати, що ми волонтерською структурою, тож співпрацюємо з волонтерами в Ізраїлі та в Україні. Від початку ми позиціонуємо себе як не політична організація.

– Тим не менше, ви брали участь у пікетуванні посольства Росії…

– Так, але на такі заходи, як пікетування дипломатичних установ Росії, ми ходимо як люди, які походять з України та пов’язані з Україною. «Ізраїльські друзі України» мають свої проекти: ми підтримували українських бійців, які мали поранення та які проходили процес лікування й реабілітації в Ізраїлі; ми заснували проект «Медичний міст», який дозволив лікарям з України стажуватись у кращих ізраїльських медичних центрах. Є благодійний проект, який спрямовано на створення позитивного іміджу України, на знайомство з українськими традиціями – це культурний мистецький фестиваль «Етнохутір».

– Кого з українських воїнів пам’ятаєте?

– Взагалі, я пам‘ятаю всіх, але найбільше я запам‘ятав Олександра Кікіна. До речі, Олександра та його побратима привезли в Ізраїль на лікування у день, коли російський «Бук» збив над окупованим Донбасом малайзійський пасажирський літак. А у нас того дня був обстріляний Тель-Авів. І от я приїжджаю до лікарні, паркую машину – і раптом починає вити сирена! Заходжу у лікарню, а по телебаченню збитий «Боїнг» показують. Приймальний відділок лікарні був захищений від обстрілів, тож не довелось щогодини у бомбосховище спускатись. Тож я той день запам’ятав, думаю, Олександр його запам’ятав також.

Взагалі, допомога пораненим українцям, яких лікували в Ізраїлі – це був найперший наш напрямок роботи. А по тому виникла ідея привозити на стажування лікарів з України, таких на сьогодні близько тридцяти осіб.

– Ваші колеги кажуть, що ви запропонували привозити на відпочинок та реабілітацію в Ізраїль діток загиблих українських бійців. Коли виникла ця ідея?

– Ідея виникла в нас давно, думали, що це буде класно – привозити дітей на відпочинок і на реабілітацію. Але логістика показала: найліпше – це привозити дітей з мамами. Ми з колегами міркували, що до чого, як все це може відбуватись – і таки втілили цю ініціативу. Гроші зібрали під час «Етнохутору», з проїздом допомогла авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України», виділивши нам безкоштовно 32 квитки. Таким чином, 16 родин загиблих українських бійців відпочили в Ізраїлі, з ними працювали також фахівці з реабілітації. Маю сподівання, що наші проекти житимуть і розвиватимуться, бо ж Україна і надалі потребує нашої підтримки й допомоги.