Хіти тижня. ​Провідне видання США накинулось на Анатолія Матіоса, українську корупцію загалом і закликало розслідувати загибель американського добровольця АТО

У цьому зв’язку показовою є стаття однієї з найвідоміших консервативних газет США The Washington Times, котра публікує огляд відомого у цій країні аналітика Л. Тодд Вуд, котрий, на думку Патріотів України відображає середньозважене ставлення місцевого політикуму до проблематики нашої держави. Редакцію найбільше вразив невідомі аспекти кінця життя щирого закордонного українця, справжнього героя визвольної війни на Донбасі Марка Паславського, котрий кинув дуже забезпеченне життя в Америці, щоб зустріти долю на Батьківщині своїх пращурів. Однак, вважаємо за потрібне дати повний контекст статті, зі своїми коментарями. Слово пану Вуду

«Корупція в Україні не є новиною, але я не думаю, що більшість людей розуміють глибину проблеми», пише автор, звичайно маючи на увазі американців, котрі взагалі цікавляться тим, що відбувається далеко від берегів Північної Америки.

«В той час президент Петро Порошенко звертається до адміністрації Трампа за допомогою та зброєю під тиском російського ведмедя, схоже, урядова машина під ним залучена до нелегальної діяльності. Ця картина більше відповідає Чикаго 1920-х років, ніж європейській країні, що розвивається. Особливо, коли вимагає західної щедрості та підтримки», - вважає американський оглядач.

Особливу увагу автора привернув увагу показове затримання ГПУ навесні 2017 року екс-високопосадовців фіскальної служби та провал, як пише автор, цих справ по факту за декілька місяців.

«У травні два десятки голів обласних податкових адміністрацій, які працювали при Вікторі Януковичі, були затримані і доправлені в міжнародний аеропорт у Києві, а потім перевезені вертольотом у великому, дорогому шоу, яке було створено для телевізійних камер. Це шоу стало кульмінацією кампанії, проведеної Генеральним прокурором Юрієм Луценком для висвітлення успіхів його агентства».

Зокрема звиклого до глибокого розподілення обов’язків силовиків американця дивує залучення до цивільних справ головного військового прокурора, і вбачає в цьому елемент корупції, в чому спирається на заяви родичів затриманих.

«Вистава (дійсно, дуже театрально.-ред.) була влаштована головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом. Цікаво відзначити, що справа не мала нічого спільного з військовими справами і виходила за межі компетенції пана Матіоса. Важлива причина цього стає зрозумілою пізніше», - інтригує пан Вуд.

«Підозрюваних звинуватили у тяжких кримінальних злочинах проти українського народу, зокрема викраданні гроші задля самозбагачення. Одним із затриманих був екс-голова Державної податкової адміністрації Харківської області Станіслав Денисюк.

Одначе наразі 20 із підозрюваних вже звільнені з-під арешту. Антикорупційні органи в Україні стверджують, що військовий прокурор використовував посередників щоб отримати гроші із затриманих, полегшивши шлях їх швидкого звільнення», - стверджує автор.

«Справа пана Денисюка цікава тим, що він був звільнений з посади внаслідок скорочення штату та припинення своїх службових обов'язків у період, коли відбулися передбачувані злочини. Здається, його злочини стали усвідомлювати через корупцію в діяльності тих, хто перебував над ним у той час - так, ви здогадалися, це пан Матіос.», - заявляє пан Вуд.

«Сім'я пана Денісюка розповідає мені, що їм було запропоновано заплатити 2 мільйони доларів для врегулювання справи та звільнення утримуваного під вартою. Кажуть, що вони мають аудіозаписи пропозиції, в якій згадуються пан Матіос та пан Луценко, оскільки пропозиція здійснюється через посередника. Сім'я пана Денисюка заплатила 200 тисяч доларів, щоб розслідувати справу і звернулась до влади України. Статус грошей на даному етапі невідомий. Пан Денисюк залишається у в'язниці. Посередник не був затриманий, і йому навіть дозволили покинути країну», - оповідає автор.

«Військова прокуратура України повинна розслідувати військові злочини. Насправді ці справи здаються нецікавими для цих чиновників», - наголошує Л. Тодд Вуд.

Однак найбільш неочікуваною для української аудиторії та хвилюючою в статті стали аспекти трагічної історії щирої людини, американського українця Марка Паславського, позивний «Франко».

«Є справа Марка Паславського. В перші роки конфлікту на сході України з підтримуваними Росією сепаратистами цей громадянин США воював у складі батальйону "Донбас". Чоловік зі своїх власних коштів дав (комусь з посадовців Міноборони?-ред.) 300 тисяч доларів для купівлі безпілотників, задля допомоги військовим. Однак це обладнання не купувалося. Через це пан Паславський запитав про повернення грошей і через два дні загинув у бою у 2014 році. Його статки в Україні нібито були вкрадено після смерті. Справа залишається нерозкритою», - стверджує пан Вуд.

Хотілося б отримати коментар правоохоронних органів про речі озвучені у статті американця, з приводу долі коштів наданих добровольцем Паславським і чи може бити пов’язана загибель чоловіка якось з їхнім зникненням, а також доля майна пана Марка в Україні, про що стверджує Вуд.

«Фігура пана Матіоса теж залишається загадкою. Будучи членом опального режиму Януковича, йому дозволили залишитися у владі, можливо, через багатства та важливість для інших посадових осіб українського уряду. Ймовірно, він керує великими фінансовими потоками, які, знову ж таки, не перебувають під компетенцією військової прокуратури», - намагається розібратися в хащах українських владних реалій автор.

«Висновок полягає у тому, що стійка корупційна основа радянських часів не вирвана з коренем в Україні впродовж чверті століття незалежності. Багато в чому ситуація гірша, ніж це було під час режиму Януковича(!). Можливо, міжнародні організації повинні переконатись у значному прогресі очищення ситуації, перш ніж значно більше доларів буде витрачено на підтримку уряду Порошенка. Це не надто недоречно, щоб запитати», - завершує Л. Тодд Вуд.

Тут хотілося б дещо посперечатись з автором. Реформи в Україні не відбуваються так швидко, як хотілось і громадянам і західним спонсорам – то свята правда, і, безумовно, відповідальність за лягає на керівництво держави, в тому числі президента. Де полягає злочинний намір, недбалість, некомпетентність, а також об’єктивні чинники винесе вирок історія, колись згодом, та, значно раніше, виборці на чергових або позачергових виборах.

Однак пан Вуд стверджуючи, що за Януковича корупції було менше, потрапив у інформаційну пастку, зрозумілу для заокеанського критика, котрий не спеціалізується на проблемах Східної Європи. Адже доведено на цифрах, за Януковича корупція досягла апогею в новітній історії України. Просто все було чітко організовано, працювало на «Сім’ю» і охоронялося як державна таємниця. Звідси і враження, що законності було більше.

З поваленням, без всякої іронії, злочинного режиму, наші рідні, вчора опозиційні і раптом привладні політики радо очолили знайомі їм з «кращих часів» схеми. Як могли долучались, кожен на своєму рівні, чиновники й місцеві депутати, котрі вирвались з-під надзору «смотрящих» Послідовного. Однак під тиском змужнілого суспільства (передвиборчої «гречки» брати стали дещо менше, а вимагати більше) та західних спонсорів можновладці змушено здають позицію за позицією. Схожі процеси пережили більшість держав «золотого мільярду» і наближені до них 100-25 років тому.

Низка авторитетних експертів констатують прогрес і в реформах, і в зниженні корупційних потоків. Хоча хребет «гідри» нажаль ще не зламаний – не покараний жоден високопосадовець ні колишній, ні діючий. Лише з перезапуском судової системи, котре нам обіцяють ось-ось, може кардинально щось змінитись. На це давить Захід, цього маємо вимагати і ми, свідоме суспільство.