Хіти тижня. У Зайцевому українські військові стали "живим щитом" для місцевих від сепаратистських "біатлоністок" (відео)

У прифронтовому Зайцевому українські воїни стали живим щитом для місцевих жителів. З окупованої Горлівки на селище вже чотири роки сиплеться смертоносне залізо, і мало не щомісяця у селі на один будинок стає менше, йдеться в сюжеті ТСН, передають Патріоти України.

Волонтер Людмила Похомова одночасно працює і за сільського голову, і за психолога. Вона щодня обходить село та роздивляється, чи не з’явилося нових ушкоджень через обстріли. "З вечора вибігаєш, дивишся – десь горить, кудись влучило. Вранці біжиш, бо треба людям допомогти", - розповідає вона.

Наші вояки стоять живим щитом для жителів села Зайцеве. З окупованої Горлівки на прифронтове селище і на українських вояків уже 4 роки сиплеться смертоносне залізо. Мало не щомісяця у селі на один будинок стає менше. Ворожі снаряди не щадять ні цегли, ні людських життів оборонців і цивільних, а снайпери перешкоджають ввезенню продуктів.

У цьому селі майже не лишилось цілих будинків, а місцеві живуть у літніх кухоньках, по сусідах або просто у розбитих снарядами помешканнях. Дірки закривають целофаном, а стелю криють вцілілим шифером. Люди кажуть, що не мають куди їхати та й не хочуть кидати нажите за все життя майно, бо з речами пов’язано багато спогадів. Молодь із Зайцевого виїхала, лишилися переважно пенсіонери – зо кілька десятків. "Жителі окупованого Зайцевого заходять у кабінет до нас кажуть: коли ж ви будете там змінюватися в бік України, щоби цей процес був постійний, системний і без зупинок, без відкатів назад – і все буде добре", - розповів керівник військово-цивільної адміністрації селища Зайцеве Володимир Веселкін.

Головною проблемою місцевих жителів є продукти, котрі під час боїв у село не підвозять з огляду на небезпеку, адже дорога прострілюється ворогом з панівних висот. Днями ворожий снайпер поцілив у перескопну трубу з якої наші вояки стежили за бойовиками. Бійці кажуть, що на протилежному боці серед снайперів багато жінок і називають їх "біатлоністками". Військові зізнаються, що бути живим щитом нелегко. "Страшно завжди. Немає такого, що близько до серця не сприймаєш – і все. Молитви найбільше спасають: "Отче наш" ніколи не знав, вивчив", - зізнається один із молодих бійців. Його старший побратим Едуард уже будує плани на мирне життя – у ньому бачить власний ресторанчик, до якого після перемоги запросить своїх побратимів і приготує їм уже колишню фірмову окопну страву. "Чотири-шість банок тушонки з 15 головками цибулі, і все це протушено – це дійсно фірмова страва", - сміється він.