"Коли абсурдність важливіша за дієвість", - мобілізований Майкл Щур про армійський дебілізм

Патріоти України пропонують увазі читачів блог відомого українського тележурналіста, мобілізованого Майкла Щура:

"Таймінґ.

У нас початок навчань – о 8:00. Але щоб потрапити туди, ми прокидаємося о 4:30. Ми вже звикли і все ок. Але сьогодні я замислився, чому так? І зараз поясню чому.

Наші навчання – на полігоні. Дуже зручне і підготоване місце для наших навчань. Їхати на полігон 30 хв.илин – 16 км.

Можна б було піднятися о 6:30. Півгодини на підйом й отримання зброї, півгодини на сніданок, і о 7:30 виїхати на полігон. Але так не виходить.

Підйом о 4:30.

По-іншому неможливо бо:

– Ми не можемо виїхати о 7:30. Бо якщо їхати потягом (у нас є гілка від бази до полігону), то він виїжджає в проміжку 6:30-7:00. І ніяк інакше. Чому – не знаю.

– Ми не можемо виїхати о 7:30. Бо якщо їхати машиною, то лише разом з начбоєм (людина, яка отримує боєприпаси на складі, везе їх на полігон і видає солдатам для стрільб). А йому треба заїхати на склади. І там він отримує їх десь одну годину. Тобто треба виїхати о 6:30, щоб встигнути на 8:00 на навчання.

– Ми не можемо виїхати о 7:30 окремою машиною, бо її немає.

"Ну ок, – скажете ви, – не можна виїхати о 7:30 – виїжджайте о 6:30. Але чому прокидатися о 4:30?!! Прокидайтеся о 5:30. Півгодини на підйом й отримання зброї, півгодини на сніданок.

Ми не можемо прокинутись о 5:30, бо:

– О 5:30 в їдальні починається "ранній сніданок". Який іноді трохи затягується через черги біля їдальні. Тобто приходимо ми о 5:30, а там стоїть чотири роти на вулиці й уже чекають, поки інші чотири роти, які вже всередині, звільнять всередині їдальні достатньо місця, щоб можна було стати в чергу на роздачу. Отже, ми не можемо прокинутись о 5:30. Нам треба прокидатись о 4:30.

"Але чому не можна прокинутись о 5-й? – спитаєте ви. – Хоч на півгодини пізніше. Вже легше".

Ми не можемо прокинутись о 5:00. Бо кожен починає чесати яйця, тягнути свій хвіст і волочитися у ванну, потім повільно одягатися (ну, повільно це за армійськими мірками повільно, за мірками "збираюсь на роботу в офіс" – це швидко). І в результаті, поки ми помиємось, почистимо зуби, одягнемось, отримаємо зброю, перерахуємось, перекуримо, проходить оця година.

І якщо, наприклад, сказати мужикам з поїзда чи в автопарку, чи у їдальні, чи нам самим: "Організуймося, ми тоді зможемо на дві години довше спати і виспатись, а не ходити на навчанні сонними", то всі по-черзі скажуть: "Це не тільки через нас. Це й он – через них". І в результаті через потяг/машину, через їдальню, через нас самих, ми вимушені прокидатись не о 6:30, а о 4:30, щоб встигнути на навчання на 8:00 за 16 км від казарм.

"Але чому військові цього не розуміють і не поміняють це все? – спитаєте ви і додасте. – Це ж очевидно".

То я вам відповім. На абсурдність цього підйому о 4:30 мені звернули увагу інструктори з тактичної медицини, які приїхали вчора вчити наших курсантів. (Якщо що, то вони встали пізніше і встигли на 8:00)

Я перестав помічати подібні армійські парадокси. Ось що найгірше. І це я тільки рік в Десні. А ті, хто давно, вони до цього звикли. Не всі звичайно. Але багато. Вони звикли, пристосувалися і відвикли від того, що може бути не через задницю. Оце найгірше.

Про що це я... Ага! Таймінґ! Тут такого поняття немає".