Куплені в супермаркеті "діди", Моторола на танку, діти в камуфляжі: як пройшов "парад" в окупованому Донецьку

З початку травня жителі окупованого Донецька були свідками ледь не щоденної репетиції так званого "параду" військової техніки. Центральну дорогу міста, вулицю Артема, постійно перекривали, незважаючи на години пік. Про це пише Сергій курганов у виданні Апостроф, інформують Патріоти України.

Техніка проводила репетиції, залишаючи на асфальті глибокі діри від гусениць і не менш глибокі сумніви в душах донеччан в тому, що ці ушкодження будуть коли-небудь усунені. Втім, до знівечених доріг Донецьку вже два роки як не звикати. Сліди танкових гусениць - давно вже сумна "візитка" окупованого міста.

Поки в центрі окупованого Донецька репетирували "парад", на околицях міста стріляли. Жителі нецентральних районів звично нарікали: в центрі - паради і торжества, а у нас - вибухи і тремтіння будинків. "Які паради, коли війна йде, коли людям жити нема на що? - обурювалася стара мешканка селища шахти" Жовтневий рудник ". - Краще б вони ту техніку продали та й людям їжі купили!"

Мешканка "Жовтневого" виглядає цілком по-ветеранськи - за її зізнанням, їй майже 90 років. Про війну з німцями вона говорить із небажанням - мовляв, багато забулося. Про те, що відбувається нині, теж не любить особливо роздумувати. "За мир треба думати, щоб маленькі дітки війни не знали", - каже старенька і йде до свого крихітного будиночка за розбитою обстрілами дев'ятиповерхівкою на Колгоспному проспекті.

Але забути про війну донецьким дітям не дадуть батьки. На "параді" на честь 9 травня десятки дітлахів від півроку і старше були одягнені в військовий камуфляж. Маленькі гімнастерки, спіднички, пілотки, кирзові чоботи на однорічних крихітках викликали змішані почуття в оточуючих.

З одного боку, круглощокий карапуз в колясці і крихітних "кирзаках" виглядав зворушливо, з іншого - тривожно. Повзунки військового забарвлення "дубок" змушували думати, про те, що в колясках і на руках - майбутні солдати. Не лікарі, не космонавти, не вчителі ...

Не винахідники машини часу, в кінці кінців, які, можливо, могли б коли-небудь зганяти в 1941-1945-й, і подивитися своїми очима, як же воно все насправді було щось, щоб потім розповісти всім ...

Сьогодні "Республіка" живе війною. "Солдат не шкодувати, баби ще народять" - сказав колись хтось із російських воєначальників, то чи Жуков, то чи Ворошилов. В окупованому Донецьку, на жаль, цю фразу сприйняли буквально. Малюків, майбутніх солдатів, фотографують з прапорами СРСР, в обнімку з автоматом або на руках у тата-бойовика. І хлопчиків, і дівчаток. Трохи моторошно.

Прапори СРСР, до слова, можна було не шукати в тайниках музеїв - торгівля ними жваво розгорнулася на підступах до центральної площі Леніна. "Прапор СРСР - 250 рублів, маленький прапорець - 60. Просто "георгіївська стрічка" - 30, а складена квіткою - 120 рубликів", - примовляли, торгуючи дівчата. Народ брав "просто стрічки" і маленькі прапорці - економили.

Радянські прапорці рясніли в руках і на автомобілях, які везли громадян на так званий "парад". Особливо сюрреалістично виглядали прапори з написом "СССР" на машинах з литовськими або польськими номерами, а також напис "Спасибі дідові за перемогу!" на новенькому "Рено".

Везунчикам в авто заздрили пасажири нечисленних завантажених тролейбусів і маршруток. Як водиться, ніхто не здогадався збільшити кількість пасажирського транспорту в "святковий" день. Забиті на кінцевій зупинці людьми тролейбуси пролітали повз зупинки, не відкриваючи дверей, маршрутки шукали обхідні шляхи, а на мостах через річку Кальміус навіть утворювалися пробки. У підсумку, значна частина людей прибула на "парад" вже після його закінчення.

Сам "парад" пройшов швидко - вклалися в півгодини. Приймав його не "головнокомандувач" Олександр Захарченко, як в минулому році, а "міністр оборони ДНР" Володимир Кононов. Сам Захарченко в штатському вислухав доповідь "міністра", який у своїй промові заявив про те, що "в сусідній Україні старі пособники фашистів і їх спадкоємці марширують по містах і селах", і, посміхаючись, стежив за технікою, якої було аж 45 одиниць - САУ "Гвоздика", "Катюші", "Гради", БТРи і БРДМи, гаубиці, міномети та інше по дріб'язку. На одному з танків був помічений бойовик на прізвисько Моторола, а ось другого розпіареного персонажа на прізвисько Гіві на так званому "параді" не бачили.

Колонами пройшли "МНС-ники" і "МВС-ники", "курсанти військового училища" і бойовики. Запрошений оркестр бадьоро зіграв всі відомі військові пісні, в середину встромивши неофіційний гімн Російської імперії "Славься, славься, ты Русь моя" з опери Михайла Глінки "Іван Сусанін" (інша назва - "Життя за царя"). Еклектичності тому, що відбувається, додавали пенсіонери, які виспівували радянські пісні військових років, тримаючи при цьому в руках російський імператорський прапор-триколор.

Слідом за "парадом" техніки і військ пройшов "Безсмертний полк", який, очевидно по традиції, яка прийшла з Росії і Криму, ніс не тільки портрети воювавших родичів, а й сторонніх для учасників акції людей. Як розповіли учасники акції, фотографії для створення штандартів можна було купити в поліграфічних магазинах, а в супермаркетах вони взагалі продавалися вже готовими - з палицею і дощечкою для кріплення.

Під час проходження "Безсмертного полку" глядачі кричали "Спасибі!" - Чи то фотографіям, то чи тим, хто їх ніс. Серед фотографій загиблих у Великій Вітчизняній війні були кілька портретів бойовиків.

Не встиг пройти "полк", як на площу Леніна вийшли наступні учасники "параду" - підрозділи комунальних служб. Їх помаранчеві жилети вносили легкий дисонанс в загальну атмосферу "свята", але площа і околиці в лічені хвилини були прибрані. Крім, звичайно, слідів гусениць на бруківці.

Ніхто з іменитих гостей з Росії до Донецька не приїхав. Навіть постійний учасник подібних заходів, співак Йосип Кобзон, проігнорував захід, обмежившись вітальною телеграмою. З більш-менш відомих "зірок" естради був обіцяний тільки співак Джанго.