"Мав по телекамерах розповідати, що я диверсант. Взамін пропонували гроші та російське громадянство", - український політв'язень про тортури ФСБ

Студент зі Львова Юрій Яценко - перший політв'язень, який був звільнений з в'язниці РФ у травні 2015 року, розповідає свою історію ув'язнення і звільнення. Про це пише Громадське радіо, передають Патріоти України.

5 травня 2014 року Юрій приїхав у Росію зі своїм другом, вони займалися купівлею-продажем електротоварів. А вже 6 травня до них в готель прийшли співробітники ФСБ, забрали в райвідділ, питали яке хлопці мають відношення до Майдану або травневих подій в Одесі.

Далі їм запропонували виступити на російському телебаченні з зізнаннями, що вони терористи і приїхали каятися.

У студії працюють ведучі Григорій Пирлік та Ірина Ромалійська.

Ірина Ромалійська: У чому вас звинувачували? І як з вас вибивали зізнання?

Юрій Яценко: В перші дні, коли ФСБ дізналася, що я був на Майдані, до мене прийшов працівник ФСБ, який сказав, що єдина можливість залишитись живим, це співпраця, яка полягала в тому, що я мав по телекамерах розповідати, що я український диверсант, і, я замість того, щоб виконувати українські накази звернувся в ФСБ по допомогу. Взамін вони пропонували гроші та російське громадянство.

Коли я відмовився, вони застосовували методи психологічного та фізичного тиску. Не давали їсти, не давали спати, погрожували, що вколять якусь вакцину на кшталт сироватки правди, під якою я підпишу будь яку явку з повинною. Погрожували, що підкинуть наркотики, регулярно били, не давали можливості з’єднатися із зовнішнім світом, я не мав права на адвоката.

Один вид катувань був особливо жорстоким, коли 22 травня мене вивезли спецназівці з спец закладу для іноземців, в якому я знаходився, одягнули мішок на голову, посадили в машину, почали бити в голову, в живіт, в пах, погрожували, ображали.

В решті решт, ми приїхали у ФСБ у Курській області, де мені пропонували співпрацювати, говорили, що владу в Україні захопили американці.

Григорий Пирлік: Вам довелося перерізати собі вени, щоб привернути увагу. Чи допомогло це?

Юрій Яценко: Саме в той день мене допитували про склад сім’ї, про моїх друзів, понаходили патріотичні пости моїх друзів у Facebook, запитували, чому вони таке постять. Знову говорили, що в мене немає вибору та пропонували співпрацю.

Я відмовився, хоч і знав, що будуть катування. Розуміючи це, я попросився в туалет, там я розбив собі голову, щоб залишити сліди на тілі, аби мене помітили.

Вони мені знов одягнули мішок на голову, посадили в мікроавтобус, вивезли в ліс, викинули з машини, почали бити ногами в пах, живіт, потім підвісили за наручники, декілька годин били та душили, імітували розстріл, лякали, що віддадуть Кадирову, вимагаючи співпрацювати.

Тут я зрозумів, що таких катувань витримати неможливо. На наступний день я вирішив довести тіло до такого стану, щоб не можна було катувати через крововтрати. І я порізав собі вени і живіт. Вони запанікували і дали мені подзвонити рідним, тому що я став напроти камери відеоспостереження, а крововтрата була велика, адже кров з вени била фонтаном.

Григорій Пирлік: Вам надали медичну допомогу?

Юрій Яценко: Мене завезли в лікарню, зашивали без наркозу, але зашили тільки шкіру, а не вени, від чого я ще не міг 3 місяці працювати рукою, яка опухла.

В подальшому, коли відкривались двері камери, я прикладав лезо бритви до шиї, таким чином вони не підходили до мене.

Ірина Ромалійська: Як ви думаєте, чому вас звільнили?

Юрій Яценко: Спочатку на мене завели адміністративну справу, через три місяці — кримінальну справу по статті контрабанда вибухівки, а саме мисливського пороху, але вони допустили грубу помилку, тому що по кримінальному кодексу РФ за мисливський порох не порушують кримінальних справ.

В подальшому цю статтю за відсутності доказів закрили, та відкрили іншу справу по зберіганню вибухівки, за яку мене засудили на 9 місяців. Я вважаю, що це була дуже вдала робота адвокатів.

Ірина Ромалійська: На прикладі інших ми теж бачимо блискучу роботу адвокатів, але це не допомагає.

Юрій Яценко: Кожна справа індивідуальна, мене випустили через вдалу роботу громадських активістів, моїх адвокатів та через мою правильну позицію в місцях позбавлення волі.

З нами на скайп зв'язку Марія Томак, координатор компанії "Let My People Go".

Ірина Ромалійська: Чому звільнили Яценка?

Марія Томак: Ця справа не була аж такою принциповою для влади РФ, історія Юрія сталася на хвилі істерії на російському телебаченні. Це була локальна історія. На певному рівні судді не захотіли брати а себе відповідальність за таку відверто сфабриковану справу.

Також цій справі було надано публічність, і це також зіграло свою роль на ряду з професійної роботою адвокатів.

Ірина Ромалійська: Як склалося ваше життя після звільнення?

Юрій Яценко: Я собі поставив за мету звільняти інших політв’язнів та розповідати про свою справу широкому колу осіб. Я закликаю, щоб нардепи активно підтримували наших політв’язнів.

Ірина Ромалійська: Чи допомогла вам якось держава в фінансовому, медичному чи моральному плані?

Юрій Яценко: Я не отримував жодної підтримки від держави. Я звернувся до Матіоса в прямому ефірі з повідомленням про злочин проти мене, і ГПУ порушила кримінальну справу проти тих працівників правоохоронних та судових органів РФ, які порушували мої права і катували мене.