"Буду битись до смерті": 69-річний політв'язень після полону сепаратистів пішов добровольцем на війну (відео)

69-річний Владислав з позивним “Сивий” є одним з найстарших військовослужбовців в лавах Збройних сил України. На війну пішов одразу після полону в сепаратистів у 2015 році. Служить добровольцем в м. Мар’їнка на Донеччині, повідомляють Патріоти України з посиланням на Gazeta.ua.

“Я родом із Стрия, а коли познайомився з дружиною, переїхав на її запрошення на Луганщину. Якраз розпочиналась початкова стадія війни” – згадує події дворічної давності.

Чоловік є членом Конгресу українських націоналістів. Все життя брав активну учать в громадсько-політичному житті на Львівщині. “Мій батько служив в дивізії СС “Галиччина” й відсидів 15 років в таборах. Коли мені було 4 роки нас з матір’ю вивезли До Сибіру в Іркутську область, де ми пробули 30 років без права повертання у три області – Львівську, Івано-Франківську й Тернопільську” – не стримує сліз дідусь.

“На щастя, батько повернувся з таборів у 78-му році, але без реабілітації. Я повернувся пізніше – 81-му. І на Стрийщині розпочав свою боротьбу – вступив до лав Конгресу українських націоналістів. Разом з районною організацією “Моморіал” ми зайнялись розкопками закатованих в Стрийській в’язниці в кінці 30-х років. У 1992-му році нам вдалось викопати 265 замордованих енкаведистами людей. Пошукова робота також проходила і на місцевих кладовищах, знайшли понад 50 замордованих людей, але похованих родичами. Там зараз стоїть капличка жертвам сталінських репресій. На території тюрми звели невеличкий меморіал, який освятили 12 священників. Народу було багато.” – згадує Владислав.

В полон бойовиків дід потрапив за наводкою сусідів по вулиці. Через два місяці викупила дружина Ольга.

“Якось ввечері дивлюся телевізор, чую на ганку нашого дому йде словесна перепалка на підвищених тонах. Виходжу, стоять 6 сєпарів з автоматами і Оля з ними свариться. Сказав їй, щоб впустила, бо винесуть двері. Двоє обшукували кімнати, а четверо залишились. Вимагали показати паспорти. Оля сама місцева, нічого не сказали, а в мене прописка в Львівській області. “Шо, бандеровец, приехал сюда стрелять нас и вешать?”. Повезли в комендатуру міста Краснодон. Вони розраховували, що Оля заплатить за мене викуп.

Я обійшовся в 6 тисяч доларів. Пенсія в дружини маленька, тому продала все своє золото. Вона в мене взагалі дуже запаслива жінка, завжди щось відкладала”.

В полоні до чоловіка ставились, як і до всіх, застосовуючи силу й морально пригнічували.

“Били, не зважаючи на мій поважний вік. Мене допитував 22-й хлопець. “Дед, а тебе то что?” – допитувався він через мою проукраїнську позицію. Пояснив, що я не військовий. “Сделаем из тебя живой щит или отправим на позиции мешки с песком таскать” – додав другий. Я сказав, що вмру, але допомагати не буду”. З полону чоловіка витягли через два місяці. Ходив в усі можливі органіназції, щоб хоч якось потрапити на передову. Влітку 2016-го добровольцем пішов на війну.

“Набридав Народному дому, хотів спочатку стати волонтером на передовій, але не було місця. Пішов у воєнкомат. “Куда тобі, діду? Тебе Генштаб не пропустить” – сказали мені. Пробився лише через добровольчий рух. Взяли. “Тут стою за вільну нашу Україну. Ми ніколи не могли подумати, що цей кацапський ворог міг би на нас напасти Зважаючи на вік, маю трохи негараздів, але думаю пройде. Я буду до самого кінця, поки Україна не буде вільна. Ми їх не запрошували, вони прийшли на нашу землю.

Поки я живий і в мені калатає серце, буду битися тут в Мар’їнці до смерті” – каже Владислав.