«Ми готові будь-якої миті дати ворогові відсіч, якщо він до нас буде пхатись», – командир штурмової роти «Карпатська січ» (відео)

Олег Куцин, командир зведеної штурмової роти «Карпатська січ» у складі 93-ї бригади, розпочав боротьбу за суверенну українську державу задовго до Майдану і розв’язаної Росією війни. Наприкінці 1980-х років Куцин долучився до політичного руху з відродження української державності, а у 2014 році без вагань взяв до рук зброю, щоб цю державу зберегти. Про це командир Куцин розповів в інтерв’ю Радіо Свобода, передають Патріоти України.

– Для мене боротьба за українську державу розпочалась у 1989-1990 роках, ще коли українське життя відроджувалось у межах Радянського Союзу. В Україні запрацювали Народний рух України (НРУ) за перебудову, Всеукраїнське товариство «Просвіта», інші патріотичні організації. Я розумів, що маю якимсь чином долучитись до цих патріотичних організацій, хоча тоді не чув конкретних пропозицій щодо відродження української державності. Але я розумів, що це та сфера життя, де я хочу працювати. Тож я у нас, на Закарпатті, вийшов і на «Просвіту», і на НРУ, тоді вступив до Руху й очолив організацію на Закарпатті. І з того почався мій політичний шлях, я навіть встиг взяти участь у студентській Революції на граніті! Трохи згодом я зрозумів, що формат НРУ для мене замалий, і знайшов я себе у підсумку у правому політичному спектрі.

– Тобто Ви вийшли з лав НРУ і вступили у більш радикальну організацію?

– Так. На той час існувало таке всеукраїнське об’єднання, як «Державна самостійність України» (ДСУ), я долучився до його команди. Фактично, це була легалізація ОУН за нових обставин, яку зробив Зенон Красівський та його побратими, і я включився у ту боротьбу. Є такий відомий нині письменник Роман Коваль, то він мій товариш і у свій час очолював ДСУ і редагував газету «Нескорена нація». Тоді, власне, я і подався у правий, націоналістичний рух і до кінця існування ДСУ був у його лавах. Нині я – член ВО «Свобода», хоча у політику наразі особливо не втручаюсь. Я є командиром «Карпатської січі».

– І все-таки, що стало поштовхом для активної політичної діяльності?

– Поштовхом для мене став такий момент: понад двадцять років тому, за прикладом Криму, на Закарпатті КДБістські сили України та праві сили Угорщини почали працювати над автономізацією нашого краю. Звісно, що свої права «качали» і русини, інспіровані КДБ. Тоді в активному русинському «автономному» русі була зацікавлена і Чехословаччина, яка тоді ще існувала. Коротко кажучи, був цілий спектр політичних напрямків і рухів, які штовхали Закарпаття на шлях автономії. Але найбільш активно працювали посткомуністичні структури, КДБ та угорська меншина.

Я тоді запропонував лідерам демократичних організацій дати адекватну відповідь на дії опонентів України. Але ті відмовили мені, мовляв, ми не будемо вдаватись до радикальних дій, ба більше, дехто з закарпатських демократів навіть міркував, чи не піти краю шляхом автономії. До речі, тепер, коли автономний Крим легко був відданий Росії, особливо помітно, наскільки небезпечна для української держави автономізація або ж федералізація. Та і в Україні є сили, які цю ідею просувають, і працюють вони однозначно проти України! Повертаючись до початку 1990-х на Закарпатті, я таки знайшов підтримку – з боку ДСУ.

– Якщо говорити про відлуння тих подій, то маємо анексовану АРК і тимчасово окуповані території Донбасу. Ви фактично створили й очолили батальйон «Карпатська січ». До якого підрозділу Збройних сил України наразі відноситься «Карпатська січ»?

– Ми перебуваємо у складі 93-ї бригади. Ми стали штурмовою ротою, яка готова будь-якої миті дати ворогові відсіч, якщо він до нас буде пхатись. Але починали ми як добровольче військове з’єднання, тримали оборону у тилу Донецького аеропорту, наші бійці також брали участь у захисті летовища.

– Чи належним чином забезпечені Ваші бійці?

– У мене бійці забезпечені всім необхідним. І якщо хтось нарікає, що армія погано забезпечена, що бійці воюють розбуті і роздягнені, – це неправда. Можливо, не всіх одночасно і не у повній мірі армія забезпечує, але по мінімуму бійці все мають. Кожен боєць, наприклад, отримує 1 комплект сучасної військової форми, і я бачу, у що вдягнені і взуті бійці мого підрозділу, я бачу, що носять хлопці, які стоять з нами по сусідству. Питання інше – хто служить у ЗСУ? Що за люди наповнюють армійські лави? У мене таке враження, що «гребуть» для служби в ЗСУ, вибачте на слові, усіх підряд!

– Ви маєте на увазі проблеми мобілізації?

– Не тільки. Я маю на увазі, що перед відправкою на передову бійців треба ретельніше перевіряти, бо серед них чимало тих, хто зловживає алкоголем. Нещодавно у соціальних мережах пропозицію хтось оприлюднив – мовляв, давайте всіх «аватарів» (алкоголіків – ред.), які є у Збройних силах, зберемо в один батальйон і поставимо комбатами та командирами воєнкомів, які їх на передову відправили, щоб тільки виконати план. А, насправді, хочеться, щоб наша армія очистилась від цього, смію сказати, непотребу, який набирають ледь не на вулицях, щоб наповнити штат.

Бо ж такий контингент може собі дозволити продати нову форму, продати привезені волонтерами корисні речі, щоб напитись. А потім воно стане перед камерою і буде кричати: подивіться, який я нещасний, у мене нічого немає! Може спрацьовувати і людський фактор, наприклад, якийсь недобросовісний старшина чи керівник середньої ланки, який просто з рядовими не спілкується і не переймаються забезпеченням бійців, сидить у штабі і все. А з бійцями, особливо за умов окопної війни, треба працювати. І має бути системне забезпечення кожного армійського підрозділу.

– Чи може «Карпатська січ» своїм досвідом забезпечення бійців поділитись?

– Так. Адже іноді того, що дає ЗСУ, недостатньо, тому що ми отримуємо форму, спорядження без урахування особливостей клімату або рельєфу. На континентальну зиму, типову для Донбасу, недостатньо солдатові дати один комплект зимової форми. На бойових позиціях – грязюка (то сніг, то калюжі), форма рветься і брудниться. Боєць повинен мати другий комплект форми, щоб його вдягнути, а ту брудну форму попрати, зашити тощо. Але не завжди у хлопців є така змога, тож у таких ситуаціях допомагають волонтери.

– Зараз «Карпатська січ» – на передовій. То чи є змога (можливо, ротаційна), щоб Ваші бійці відпочили, форму попрали, самі покупались?

– У мене є змога хлопцям більш-менш нормальні умови створити. Я від самого початку такий принцип встановив: має бути нормальне функціонування батальйону, що можливе за умов нормального фронтового забезпечення кожного бійця. Поблизу до наших позицій є чимало знищених війною або ж напівзруйнованих будівель, з одного боку, а з іншого – серед бійців є майстри і спеціалісти з різних галузей. Хтось у мирному житті лагодив побутову техніку, хтось столяром був, той – сантехнік, інший – електрик, у мене у батальйоні вистачає талантів. Ми своїми силами склали й ремонтували пральну машинку, протягли електричний кабель, бойлер змайстрували. Знайшли будиночок не повністю знищений, баню у ньому зробили, а поруч – пральну кімнату. У мене пральна машина працює у кожному взводі, є і гаряча вода, бійці мають можливість приймати гарячий душ. Праски є. Куховарять у мене бійці чудово, при мінімумі інгредієнтів примудряються смачні страви готувати. Сміємось, що у нас «кухні народів світу» свої. Моя філософія така: без цигарок можна обійтись, але брудними ходити не можна.

– Окрім українців, серед Ваших бійців є люди різних національностей. Як вони «вписуються» у Ваш колектив?

– «Вписуються» нормально, якщо добре воюють. Звісно, також ці хлопці (а у мене є і росіянин, і білорус) повинні розділяти наші, українські цінності. До речі, вони воюють на пташиних правах, хоч заслуговують на те, щоб отримати громадянство України.