"Найбільше вразили крики у полі поранених. Хтось кричав "допоможіть", хтось кликав маму, хтось просив добити. І запах спалених тіл - кисло-солодкий" - зі спогадів бійця ЗСУ про "Іловайський котел"

"З 24 по 28 серпня 2014 я ходив у розвідку в районі Іловайська," Про це розповідає Дмитро "Очерет" Єсаулов, 42 роки, передають Патріоти України, і продовжує:

- Був заступник командира 1 взводу 1-ї штурмової роти в батальйоні "Донбас". - Вранці 29 числа в розвідку пішли армійці ЗСУ. Занадто швидко повернулися. Сказали: "Все чисто". Колона рушила. Ми були посередині.

Росіяни почали бити з мінометів, підганяли нас. Через 2-3 кілометри почалися перші вибухи. Паніка. Деякі розверталися, їхали назад. Бачили, що навколо вибухає, знову розверталися. Йшли на обгін, підривалися на розтяжках. Деякі машини зупинялися, люди йшли пішки. Ті, що йшли на обгін - наїжджали на своїх. Ми теж поспішали. Почався стрілецький бій по правому флангу. Заскочили назад в машину. Полетіли в сторону хутора Червоносільське. Нас обстрілювали з танків, арти. Розділилися на сектори, працювали у відповідь. Наш підрозділ зайняв перший будинок. Цілий день відбивали атаки. У проміжках, виїжджав танк росіян, намагалися знести наш будинок.

Як отримали поранення?

О 15 годині АГС прилетіла в центр двору. Відчув удар в шию, але не звернув на нього уваги. Свистіли кулі. Побратим зайняв позицію з кулеметом, я його прикривав з автомата. Відчув, що під броніком стає тепло. "Алекс" обернувся і сказав, що я поранений в шию. Однією рукою наклав собі перев'язку на балаклаву. Вона не трималася. Магазин відстріляв, іншого половину використав - упав без свідомості. Хлопці затягли в підвал. Там то втрачав свідомість, то приходив до тями. Пізно ввечері прокинувся, побачив, що в підвалі один, і навколо дуже тихо. Зрозумів, що бій закінчений. Швидше за все, ми програли. У них була перевага. Зараз будуть зачищати, кинуть гранати в підвал. Треба було вибиратися. Закопав пістолет, вийшов на вулицю. Взяв на дворі автомат, побрів полем. Побачив хлопців з 39-ки. Сказали, йти до намету з білим прапором. Там були поранені і деякі ЗСУ-шники, під "охороною" росіян. Якби знав, що "Донбас" не здався - залишився б.

У так званому "полоні", яка була ситуація?

Бачив "психи" росіян через кількість поранених і загиблих з їхнього боку. Деякі 300-і почали вмирати. Стогін, сльози. Російський майор "Лисиця" сказав, що у нього тільки три вантажівки. Спочатку вивезе 300-х росіян, потім 200-х, а потім поранених українців. У них було 3 КамАЗи убитих. Російські десантники були вражені і перелякані. Нас боялися навіть беззбройних. Для них було шоком, що всі говорять російською.

- Нам розповідали, що тут бандерівці вбивають мирне населення. А тепер я з вами згоден, що Путін - х**ло. Він наш головнокомандувач, а ми військові, зобов'язані виконувати наказ. Можу дати слово офіцера, що більше договір не підпишете, - але слова Лисиця не дотримувався. Контракт підписав і отримав підполковника. Ще повертався на Донбас.

Нас завантажили, привезли під Осинове. Приїхала машина з ФСБ-шниками. Нас поставили на коліна, почали бити ногами. Там провели дві доби. Потім поранених передали Червоному Хресту.

Про що Ви думали і що відчували, коли виходили з котла?

Було страшно. Бійці весь час питали, куди йти, куди рухаємося, чекали наказу. Вивчали обстановку. А навколо щільне кільце, немає розривів, ведеться обстріл. Я був у глухому куті. На той час виходу взагалі не бачив. Єдиний варіант - померти красиво. Дзвонив дружині, попрощався. Сказав, що це кінець і щоб берегла дітей.

В котлі основні втрати тоді понесли рота охорони і артилеристи. Загинув мій друг "Полтава". Коли мене поранили, він побіг за машиною, щоб вивезти. Але прилетіла міна. Спочатку поранило осколком, а потім прилетіло БК і він згорів.

Що найбільше вразило і запам'яталося?

Крики у полі поранених. Хтось кричав "хлопці допоможіть", хтось кликав маму, хтось просив добити. Запах спалених тіл - кисло-солодкий. І злість на росіян. Цього їм ніколи не пробачу.