"Ніж у спину" Москві: Митрополит УПЦ заявив, що "рускій мір" Путіна є неприйнятним

Митрополит Української православної церкви Московського патріархату Олександр Драбинко зробив яскраву заяву на підтримку надання автокефалії для України. "Незалежно від результатів вирішення Вселенського патріарха я хочу сьогодні публічно підтримати ідею автокефалії Української церкви", - заявив він виданню "Лівий берег". Митрополит відповів на ряд запитань OBOZREVATEL.UA про те, чому вирішив виступити проти позиції церкви, оцінив позицію митрополита Онуфрія з цього питання, прокоментував звинувачення на адресу МП у співпраці з ФСБ, а також висловив кілька пропозицій щодо того, як подолати "велику українську схизму "- розкол. Патріоти України пропонують вам ознайомитися із його міркуваннями.

- Ви підтримали автокефалію в Україні. Це йде врозріз з офіційною позицією УПЦ МП і її нинішнього глави Онуфрія. Чи не так?

- Ні, моя позиція не йде врозріз ні з позицією УПЦ, ні з позицією її голови, оскільки офіційної позиції УПЦ досі висловлено не було.

Моя позиція полягає в наступному: я хочу, щоб українське православ'я об'єдналося, щоб була подолана схизма (розкол. - Ред.) і українській церкві було надано статус помісної, щоб вона була визнана рівноправною сестрою в сім'ї православних церков світу.

Позиція УПЦ полягає в тому, що це буде не канонічно, що президент і парламент не мають права втручатися. Але у нас немає позиції з ключового питання: ми хочемо, щоб у нас церква була помісною чи не хочемо?

Я підтримую позицію УПЦ, яка була висловлена в 1991 році на Помісному соборі, який звернувся до патріарха Алексія про дарування автокефалії. Це ж повторив Харківський собор 1992 року.

Про зміну цих прохань я досі не чув з офіційних джерел УПЦ. Вони не скасовувалися ані Синодом УПЦ, ані Собором УПЦ.

Драбинко жодним чином не вигадав велосипед.

- Чи виникають у вас зараз проблеми в зв'язку з вашою заявою?

- Моя заява сама по собі носить логічний і конструктивний характер. Вона не має на меті створити розкол або внести смуту в уми людей. Якщо вона неправильно трактується кимось, то це проблема не заяви і не її автора - це проблема людей, які намагаються побачити в ній прагнення внести спокусу в уми деяких людей. Але Драбинко нічого не створює - Драбинко просто систематизує все те, що було в історії Української православної церкви.

- Чи є якісь варіанти зміщення глави УПЦ МП митрополита Онуфрія?

- Я не можу відповісти на це питання. Це питання того органу, який обирав митрополита Онуфрія - Архієрейського собору.

Але мені здається, що митрополит Онуфрій як глава церкви повинен провести Собор і почути соборну думку, яка, на мій погляд, співпаде з загальноцерковною: розкол повинен долатися.

Можливо, у митрополита і у Собору виробиться якась інша схема або бачення вирішення питання автокефалії.

Питання вже давним-давно піднімалося. На основі помісного і автокефального статусу Української православної церкви можливо і об'єднання з тими, хто на сьогоднішній день за офіційною версією перебуває в розколі, і подальше рішення тих проблем, які у нас називаються "великою українською схизмою".

- Тобто, собор має розставити крапки над "i"і виробити свою позицію щодо автокефалії?

- Абсолютно вірно. У нас повинна бути вироблена офіційна точка зору щодо ініціативи президента і парламенту.

Президент не придумав нічого нового - він підтримав ініціативу, яка була озвучена ще в 1991 році. Він просто актуалізував її, оскільки московський патріарх відклав це рішення чи то в довгий, то чи в бездонний ящик.

Як глава держави він повинен забезпечити рівні права всім віруючим, щоб нікого не називали розкольниками, такими і сякими. Подолання схизми - це першочергове завдання, з моєї точки зору пастиря. А його, як глави держави - подолання церковного розділення. Це питання державної безпеки, тому що будь-якие розділення - церковне, мовне та інше - веде до поділу держави. А цього не повинно бути.

Оскільки є стримуючий фактор з боку Московської патріархії, яка, на жаль, на сьогоднішній день повністю підпорядкована Кремлю, то говорити про якісь зрушення дуже складно. Але не те, щоб неймовірно.

- Чи вважаєте ви, що позицію митрополита Онуфрія щодо автокефалії в Україні можна назвати антиукраїнською?

- Ні, ні в якому разі. Справа в тому, що він підписав документ про дарування автокефалії Українській православній церкві на Соборі 1991 року, який проходив в місті Києві, і документ про те, що Харківський собор підтримує ідею відокремлення і статусу автокефалії в 1992 році.

Всі ці документи є, і підпис теж є.

Про те, що він змінив цю думку, будучи предстоятелем, або відкликав свій підпис, я не чув.

Тому з точки зору, яку я озвучував і яку я підтримую, ми з митрополитом Онуфрієм однодумці. Якщо ця точка зору зміниться, то її треба озвучувати.

- Ви знаєте, що в останні роки священиків УПЦ МП часто називають агентами ФСБ? Чи заслужено це?

- Я не можу відповісти на ці питання безпідставно. Можу тільки міркувати з точки зору чуток, про які говорите ви. Так, я чув. Про ці факти говорять переконливо. Але остаточну відповідь на це питання повинні дати відповідні державні органи.

- Ви чули про те, що і самого главу РПЦ патріарха Кирила називають ФСБшником.

- Вибачте, я не можу відповісти на це питання. Посвідчення я не бачив (сміється).

- Як ви вважаєте, чому Путін, який вийшов їз структури КДБ, за період свого президентства раптом став таким "набожним"?

- У кожної людини бувають різні періоди в житті. Ми не можемо говорити, що людина, яка вийшла зі структури КДБ, не може бути віруючою. Можливо, навпаки, йому відкрилося щось більше, ніж усім іншим.

Віра - це зі сфери особистого. Судити про це з боку я не беруся і іншим не раджу. Нехай характеристику цієї набожності дає той, в кого він вірить.

- Чи може церква розглядати ідею царя на чолі держави?

- Я думаю, вона вже проглядається. Не за горами той день, коли буде проголошена необхідність введення коронації. Все до того йде.

Але я не аналізував це питання.

- Чи згодні ви з тим, що ідея "русского міра" - це зло?

- Це поняття потрібно сприймати двояко. Якщо розглядати "русский мір" як ідею православ'я на слов'янських землях, які належать до Київської Русі, але без цієї політичної підоснови, без верховенства "старшого брата", то в принципі ідея як така має право на існування.

Нам приємно, коли у нас є брати, сестри, коли ми складаємо сім'ю. Але коли в цій родині з'являється людина, яка хоче бути царем, прагне до відновлення імперії та інших цілей, які нами на сьогоднішній день вже не сприймаються, це неприйнятно.

Коли ми маємо незалежну державу, коли ми маємо агресію з боку північного сусіда, який завжди говорив, що він нам брат, а виявився зовсім не брат, а той, хто намагається нас повернути в імперію, то такий "русский мір" - це не наш світ, це не наша сім'я.