​Останній шлях «Гуцула» - Як в українському селі прощалися з загиблим добровольцем: Проповідь в церкві, люди на колінах, товариші по зброї не соромилися сліз (відео)

Патріоти України вже писали про страшну трагедію, яка спіткала провідні підрозділи добровольців на найближчому до «столиці ДНР» форпості українсько-російського фронту. Після народного прощання у серці країни – столичному Майдані Незалежності, тіла тих, кого називають «сіль землі» повезли у останню подорож до рідних.

Спочатку тіло 26-річного героя, котрий півроку провоював на найнебезпечніших ділянках фронту, привезли до міста Красилів, де тисячі людей прийшли вшанувати Юрія Гнатюка.

Після цього позивний «Гуцул» відправився на вічний спочинок у рідне село Сорокодуби, що за 20 кілометрів від райцентру.

Наразі маємо нові подробиці, як земляки оплакували полеглого легіня. Особливо вражає промова священника. Пан-отець роводжав Юрія і його побратимів на фронт, благославляв на захист Батьківщини. Хлопці відвідували рідний храм під час нетривалих відпусток.

Ось дещо з того, що сказав батюшка: «Подивіться, яку ми платим ціну за "рускій мір" за "рускую вєсну"! У нас навесні буде цвісти кривавим кольором, в нас земля стогне! Від ран! Коли ми слухаємо речників, волосся дибом стає... "У нас ніхто не загинув" (спікери АТО заперечували втрати в ніч з 11 на 12 червня, на підставі, що добровольці не є підзвітними «учасниками бойових дій» - ПУ)… А чому вони там ,-кажуть- опинилися? Ми їх туда не посилали"

А хіба вони просили, щоб їх посилали? Хіба захищати Батьківщину треба брати у когось дозвіл? Це ті, які ховаються за липовими справками … сини великих можновладців. Два дня на фронті і мають позначку із АТО, що він учасник АТО.

А це бідні люди! Вони ішли не за довідками, вони ішли не за пільгами. Вони йшли за Україну! Це ті нові .... це ті воїни.... які пишуть новітню історію нашої держави! Де золотими літерами будуть записані їхні імена на небесах.

Хтось сказав, що воїни не вмирають? Вмирають... вони вмирають першими!

Простіть мене сестри й мамо, що я не випросив життя у Бога для Вашого сина...

Що я першого із 120-ти, яких відправив на фронт хороню у своєму храмі. В нашому храмі. Той храм, куди вони ходили будучи у відпустці, в який вони приходили усміхнені, веселі. Але навіть в ті, в ті рази вони посміхалися... Подавали записки за своїх побратимів, ранених, вбитих.. Їм 25... 22.... а вони виглядали стомленими. Обличчя їхнє показувало недоспані ночі, обвітрені порохом їхні тіла... Але горді! З піднятою головою! Воїни. Захисники. Слава Господу нашому Ісусу Христу! Слава новопреставленому, воїну, невинно вбитому Юрію! Слава його побратимам! Слава Україні!»

На що парафіяни хором відповіли: «Героям слава!»

По всій дорозі від райцентру до кладовища люди стояли на колінах - віддавали шану, проводжали в останню путь загиблого односельця.

Проводжали побратими. І не соромлячись сліз обіймались так, ніби востаннє обіймали загиблого товариша…