Про фемінізм і право на свободу: Чи може українська жінка "мати все"?

"Може, лідери, які б більше часу інвестували в родину, краще розуміли б ціну власним політичним рішенням - чи то з питань війни, чи то соціального захисту - та їхній вплив на життя окремих індивідів", - Енн-Марі Слотер.

Ілюстрація: uainfo.org.

В мережі з'явилися цікаві роздуми кандидата філософських наук, доцента Центру українознавства КНУ ім. Т.Шевченка Ірини Грабовської про роль сучасної української жінки в суспільстві та сім'ї, якими вона поділилася у своєму блозі, передають Патріоти України.

"Сучасний світ через тероризм і війни швидко скочується до абсурдного нелюдського існування. Зарубіжні та місцеві ЗМІ левову частку своїх інформаційних програм присвячують смертям у найрізноманітніших комбінаціях та ситуаціях. Оця «зачарованість на смерть» стає лейтмотивом нашого існування. Принаймні тут, в Україні, це вже добре відчувається.

Проте, на щастя, ще залишились лакуни справді «людських» проблем, пов'язаних із повсякденним життям. Ці проблеми різноманітні, різнорівневі та по-різному важливі для сучасної людини, але вони саме людські, вони не про смерть, і вже тому цікаві й корисні. Навіть для психологічного розвантаження. Серед таких життєво-позитивних, смію стверджувати, Я про «класичні» феміністичні проблеми.

Свого часу у європейській та американській пресі наробила чимало шуму стаття високопосадовиці з Вашингтону Енн-Марі Слотер про неможливість жінки «мати все». Мова йде про можливість/неможливість для жінки у сучасному (мається на увазі, звичайно, цивілізований) світі мати хорошу сім'ю та престижну роботу одночасно.+

Деякі вітчизняні видання наприкінці 2015 року передрукували статтю Енн-Марі Слотер, при цьому переважна більшість українських ЗМІ, що відреагували на вказану статтю, переможно оголосили кінець фемінізму. Проте піднята проблема для 99% українських жінок та, думаю, приблизно для 50% жінок у США знаходиться та вирішується зовсім у іншій площині. І з гарантією не зводиться до "кінців" будь-яких "ізмів", тим більше фемінізму. (До речі, якби фемінізм закінчувався кожен раз, коли черговий "бдітєльний" борець за чиїсь там "скрєпи" це оголошував, жінки і до цього часу і в цивілізованому світі тільки й знали б, що вишивати хрестиком...).

Проблема полягає не в тому, що сучасні жінки зрозуміли неможливість без жертвування сім'єю виконувати роботу найвищої кваліфікації та гармонійно поєднувати дім і кар'єру та знизили рівень своїх домагань. Головною, так би мовити, антропологічною проблемою для дуже багатьох жінок, принаймні, українських, є те, що вони навіть і не намагаються бути особистостями із власними життєвими стратегіями та професійними амбіціями, і суспільство підтримує їх у цьому, активно промиваючи жіночі мізки різноманітними байками про "справжню жіночність", традиційну правильність, "святу" жертовність та почесну "завжди вторинність".

Та й хіба лише у жінок, які зробили стрімку кар`єру, виникають проблеми з дітьми чи чоловіком? У традиційної "домашньої" жінки їх немає? Хіба наші правильні „берегині", які пливуть по визначеному життєвому руслу, не натикаються на підводні рифи непорозумінь із дитиною-підлітком чи не страждають від чоловіків-п`яниць? Чому ж тоді налякані фемінізмом деякі українські ЗМІ та борці за чистоту моралі не кричать про крах традиціоналізму, коли у традиційній сім`ї чоловік п'є, б'є, гуляє, а син у перспективі - в тюрмі?

Отже, чи насправді фемінізм зазнав фіаско через те, що успішні жінки зрозуміли, що у житті потрібно пожертвувати сім`єю заради успішної кар'єри та «відступили»? А може проблема лежить дещо в іншій площині? Можливо, вона саме й полягає у тому, що (наприклад, в українському варіанті) жінка-непрофесіоналка в суспільному житті залишається такою часто-густо і в сімейному. На жаль, таких досліджень немає в Україні.

Проблеми ж американської авторки зовсім іншого рівня. Вона намагається шукати можливості виходу з конкретної ситуації, коли увесь режим роботи високопосадовців допасований виключно до чоловіків як таких соціальних суб'єктів, для яких сім`я й діти завжди існують як цінності другого чи ен-рядного плану. Адже такий розклад притаманний кожному класичному традиційному суспільству.
Вочевидь, проблема американської високопосадовиці не має нічого спільного з українським варіантом вічних суперечок між традиціоналістами та модерністами у ґендерних питаннях. Ось як сама авторка цієї гучної статті пише про те, чому виникла персонально для неї така серйозна проблема: «Пропрацювавши півтора роки першою жінкою-директоркою з планування у Державному департаменті США - на посаді-мрії, я якось перебувала в Нью-Йорку на щорічних зборах міністрів закордонних справ та глав усіх держав ООН. Але водночас не могла не думати про мого 14-річного сина, який 3 тижні тому пішов у восьмий клас і взявся за старе - не виконував домашніх завдань, зривав уроки, завалював тести з математики та ігнорував дорослих» Енн-Марі Слотер пропонує і досить оригінальний спосіб вирішення цієї проблеми: «Найкращий спосіб поліпшити життя жінок і подолати те, що Вульферз та Стівенсон окреслили як «новий ґендерний розрив» - який вимірюється благополуччям, а не зарплатою - це закрити розрив лідерства: обрати жінку-президентку і 50 жінок-сенаторок, забезпечити рівне представництво жінок у корпоративному секторі та судовій системі. Тільки тоді, коли достатня кількість жінок здобуде владу, ми зможемо створити справедливе до жінок суспільство. Власне таке суспільство буде справедливим для усіх». Схоже на утопію? А між тим авторка. як видно із тексту. прекрасно знає реальне життя з його негараздами.

Роздумуючи над принципами, що діють у цивілізованому світі в плані персональної позиції його лідерів та їх ставлення до сім'ї та близьких, Е.-М. Слотер пише: «Чому ми маємо заохочувати лідерів, які уникають особистої відповідальності? Може, лідери, які б більше часу інвестували в родину, краще розуміли б ціну власним політичним рішенням - чи то з питань війни, чи то соціального захисту - та їхній вплив на життя окремих індивідів».

При перегляді деяких коментарів в українських ЗМІ виникало враження, що цій високопосадовиці довелось покинути Білий дім і піти прямо у двірнички чи прибиральниці, бо потрібно ж було в сім'ю приносити хоч якусь копійчину та дітей доглядати! А між тим, вона залишилась «всього лише» доктором (!) у престижному виші.

Нам би і нашому по-українськи дуже поміркованому фемінізмові, який скоріше є не фемінізмом, а здоровим глуздом жінок і чоловіків з певним рівнем культури, які думають над проблемами сучасного світу, їхні проблеми! Коли вони будуть такі і у нас, тоді і справді можна буде говорити про ґендерно збалансоване суспільство, побудова якого, як відомо, є однією з умов вписування України у спільний простір Євросоюзу".

Б'є, значить, любить: Російський танцюрист вдарив партнерку кулаком під час змагань

четвер, 22 серпень 2019, 0:00

Партнерці запропонували написати заяву в поліцію, проте вона відмовилася. Організатори помітили це, після чого послідувала дискваліфікація. Повідомляється, що партнерці запропонували написати заяву в поліцію, проте вона відмовилася. Пізніше Паршаков і ...

Хіти тижня. "Отака повага": Стало відомо, скільки виплатять військовим за скасований парад в Києві

середа, 21 серпень 2019, 23:55

Якщо оголошені "300 000 000" поділити на 300 000 бійців скільки виходить? На День Незалежності України військові отримають премію, розмір якої, за деякими даними, для рядових складе від 100 до 300 гривень. Про це на своїй сторінці в Facebook написав жу...