Радониця, Проводи, Гробки... Коли поминати покійних і як правильно це робити

Проводи, Гробки, а по-церковному - Радониця - це спеціально відведені в православному календарі дні, щоб побувати в місцях, де покояться наші покійні рідні та близькі люди, щоб розділити з ними радість Світлого Христового Воскресіння. Глава Інформаційного управління Київської Патріархії Євстратій Зоря розповів коли потрібно ходити на цвинтар поминати покійних і як правильно це робити, а також чого робити не варто, передають Патріоти України з посиланням на Нескучные новости.

Поминальних днів в році багато, але тільки один несе в своїй суті радісну подію, означає святкування Великодня з усіма атрибутами (крашанками і пасками), які приносить на кладовищі, - таким чином наче відбувається єднання церкви небесної і земної, адже у Бога немає мертвих, для нього всі живі.

Історія і значення

Ми, святкуючи Воскресіння Христове, святкуємо перемогу життя над смертю. І в самому співі, який називається "тропар" Великодня, тобто короткий піснеспів, в якому розповідається сутність того, що ми святкуємо, йдеться: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував". Тобто це є радість воскресіння не тільки Ісуса Христа, але радість воскресіння для всіх людей.

Апостол Павло говорить, що як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі воскреснуть. І це не залежить від стану людини, вірить він або не вірить, святим він помер або грішником. Так само, як через гріхопадіння Адама смерть прийшла до всіх людей, вмирають і праведники, і грішники, і старі, і молоді. І так буде аж до другого пришестя Христового. Так ось ми, згадуючи Воскресіння Христове, очевидно, згадуємо і про померлих, і про їх воскресіння. І виконуємо те, що для них найбільш необхідно, це є молитва. І в сам Великий піст ми приділяємо особливу увагу молитві за померлими.

І в зв'язку з Великим постом є особливі суботи, так звані батьківські, в які ми згадуємо всіх від віку померлих. За церковним календарем поминання померлих після Пасхи завершується у вівторок другого тижня.

Коли потрібно ходити на цвинтар

У вівторок другого тижня, тобто через тиждень після Великодня у вівторок, настає так звана Радониця. Але за багаторічною традицією і в зв'язку з практичною необхідністю, поминання відбувається починаючи з суботи першого тижня, особливо, якщо говорити про такі великі міста, як Київ, де багато кладовищ і на різних кладовищах можуть бути поховані померлі.

Це можна знайти і в засобах масової інформації - вказується, що на таких-то кладовищах поминання відбувається в суботу, на таких-то в неділю, на таких-то в понеділок, тобто розподіляється по кладовищах.

Там, де є одне кладовище в невеликих містах, в селах - там зазвичай роблять це в неділю, тому що це вихідний неробочий день і люди можуть вільно приїхати до могил своїх рідних і близьких, і зробити поминання.

Тому, в принципі, йти на кладовищі можна в будь-який з цих днів, починаючи з суботи, тому що субота - це загальний протягом усього року день поминання всіх покійних, з суботи і аж до вівторка включно ми приходимо на проводи на могили своїх покійних і здійснюємо там молитву. Або самі молимося за їх упокій, або по можливості запрошуємо священнослужителів, які в цей час перебувають на кладовищі, і таким чином робимо їх поминання.

Також це можливість оцінити стан могили, приготуватися, прибрати її, і роздати милостиню, тому що традиційним в зв'язку з поминанням померлих є роздача милостині нужденним - грошима, також продуктами, зокрема ті ж паски і крашанки. Вони або залишаються на могилі, а потім ті, хто потребують, ходять і збирають ці речі, або ж їх подають сидячим біля входу на кладовище, тим, хто просить.

І це також дуже давній звичай, і церква завжди вчила, що милостиня в пам'ять про померлих так само необхідна, як і молитва за них.

Прийняти бездомного, нагодувати голодного, одягнути нагого - значить наблизитися до Господа. Тому не можна проганяти людей, які збирають по кладовищу продукти, що інші щойно залишили.

Чого не потрібно робити

Не потрібно перетворювати поминання померлих на привід до пияцтва або на якусь маївку.

Це не повинен бути просто привід для того, щоб випити спиртного і по суті вже і забути про те, для чого зібралися. І тому поминальну трапезу краще зробити не так на могилі, а вдома після відвідин могил померлих.

Якщо це практично незручно і неможливо, то можна поминати і біля могил, але без вживання міцних спиртних напоїв. І це повинно бути більш символічно, тобто не потрібно туди заготовлювати як на виїзд на природу багато страв для того, щоб там їсти, пити і так далі.

У деяких селах, до речі, є дуже цікава традиція, де поминання є загальним, тобто люди розходяться по могилах, поминають своїх померлих, а потім виходять з кладовища і біля кладовища розкладають, хто що приніс, і спільно це споживають, як колись в давнину перші християни.

Все це залежить від регіональних традицій. Тому що, наприклад, в Росії є звичай, з яким церква довго бореться, але побороти його не може. Багато на Великдень не в церкву йдуть, а йдуть на могили. На Великдень йдуть на могили, чого власне не потрібно робити, тому що навіть якщо людина помре в цей день, на Великдень, то і похорону не здійснюється. Похорон вже відбувається в понеділок, або в наступні дні, тому що це свято над святами, і торжество над урочистостями. Це особливий день, який потрібно провести в духовному і тілесному відповідно до радістю цього торжества.

Повір'я на Радоницю