"Суспільство не те що втомилось від війни, а від бездіяльності Міноборони, яке не проводить справжніх реформ": Волонтер про життя в зоні АТО та потреби ЗСУ

Відомий волонтер та морпіх Тарас Чмут розповів про зміни у забезпеченні армії спецтехнікою та продуктами, причини зменшення волонтерської уваги до військових та власну мотивацію, яка не дозволяє на все забити. Про це він повідомив в інтерв'ю 5 каналу, інформують Патріоти України.

До війни Тарас був активістом громадської мережі "Опора", на початку збройного конфлікту став волонтером, допомагав військовим тим, що збирав кошти на бронежилети та каски. А потім сам пішов на військову службу, і вже півтора роки, з травня 2015 року, служить у складі морської піхоти ВМС Збройних сил України. Йому 25 років. Він контрактник. Крім волонтерства та військової служби, Тарас веде Facebook-щоденник, де описує будні військовослужбовця морпіхоти, часто критикуючи керівництво Генштабу.

– Яким був для вас переломний момент, що ви перейшли з волонтера у військового?

– Спершу ми з журналістом "5 каналу" створили сайт і до війни займались інформаційною діяльністю стосовно збройних сил України, промислово-оборонного комплексу, а потім у травні 2014-го, коли з'явились перші волонтери, перші бойові дії, ми перейшли у волонтери і так у ньому погрузли і так ще в ньому бовтаємось.

Перехід з волонтерства у ЗСУ – це дуже логічна еволюція дуже багатьох волонтерів, які через певний проміжок йдуть служити у Збройні сили України. У моєму випадку я хотів з самого початку, але в 2014 році мені потрібно було закінчити магістратуру. Тоді це було не зовсім раціонально і логічно. Мені потрібно було закінчити навчання. Як тільки я закінчив магістратуру, я взяв відношення і подався на контрактну службу.

– Як ви оцінюєте забезпеченість військовослужбовців, зокрема, теплим та якісним одягом, їжею, різним обладнанням?

– Станом на сьогодні з їжею проблем нема. Із зимовим одягом, з самою формою теж. Єдине, варто зазначити, що в певних частинах є проблема з розмірами дуже великими, дуже маленькими або середніми – популярними. Це ще не дуже налагоджено. Але є речі, які волонтери возили в 2014 році і того, що не було тоді, вже є. Загалом, на сьогодні це питання вирішено.

Так, можливо, це не дуже якісна форма. Вона не дуже відповідає тому, щоб хотілось би мати, те, що мало б бути. Але все ж щось є. І є позитивна ситуація у покращенні якості. Наприклад, "Талани" від Юрія Бірюкова (радник Президента України, колишній волонтер – ред), які розробляла група з Дніпра. Взуття, яке я отримав в 2015 році з першого покоління і яке я отримав у 2016, третє покоління – це зовсім різне взуття. Це саме стосується форми та інших елементів речового забезпечення.

Щодо їжі в зоні проведення АТО питань нема. У пунктах дислокації, на полігонах, тобто в тилу, є багато питань і до якості, і до кількості, і до відповідності санітарних норм. Там дуже часто їжа жахлива. Стосовно мого досвіду перебування в різних частинах, на полігонах і в різних умовах. В тилу скрізь їжа жахлива. Але в зоні АТО при тому самому забезпеченні і фінансуванні їжа хороша і смачна. І навіть така, що не соромно її їсти.

– Це все забезпечує Міноборони?

– Так, звичайно.

– Є думки, що нині зменшилась кількість волонтерської уваги та допомоги до військових. Це справді так?

– 50 на 50. З одного боку ми бачимо, що суспільство не те що втомилось від війни, а від бездіяльності Міноборони, яке користуючись підтримкою волонтерів, не проводить справжніх реформ. З іншого боку, економічна можливість людей підтримувати армію значно зменшилась. Також значна частина волонтерів перестали цим займатись, бо втомились, а інша частина лінується шукати креативні і якісні способи продовжувати займатись волонтерством. Наприклад, фонд "Повернись живим", з якими ми співпрацюємо на партнерських засадах, у них не зменшилась кількість надходжень, бо вони приділяють багато свого часу та уваги. А іншим, які втомились, кажуть, що грошей нема. Я б сказав, що їм потрібно більше працювати. Бо люди все одно продовжують допомагати.

– Розкажіть, чим займаються волонтери і що на плечах Міноборони?

– Якщо говорити про класичне волонтерство, коли збирають кошти, ресурси, все необхідне і завозять на фронт… Я зараз кажу не про тих волонтерів, які возять їжу, я кажу про нормальних волонтерів, які возять те, що потрібно для фронту – оптику нічну, денну, технічні засоби розвідки, радіостанції, антени, радіосканери, кабелі, машини. Щось технологічне, артилерійські планшети, комп'ютери, захищені планшети. Тобто ми еволюціонували від чаю, шкарпеток до безпілотників, прицілів, зброї, машини.

Міноборони дуже погано забезпечує, воно десь там є, щось там робить. Оці реформи, про які Міноборони рапортує, що в нас реформа закінчилась – вона нічим не закінчилась, нічого там доброго немає. Забезпечення транспортними реанімобілями жахливе, їх фактично немає або не вистачає. Так само і медичні рюкзаки для фельдшерів батальйонів – їх теж нема. Це все роблять волонтери.

– Наближається сезон застуд, вірусних захворювань. Як військові забезпечені ліками, противірусними препаратами?

– Я вам поясню, як виглядає в армії ця процедура - солдат лінійної роти, в нього в роті є фельдшер або санітар. Якщо солдат погано почувається, він йде до цього медпрацівника. У медпрацівника є базовий набір медзасобів. Якщо вони солдату не допомагають, тобто в нього серйозніша хвороба, його відправляють у медпункт батальйону. Там уже є лікар, в якого є багато препаратів. Якщо і це не допомагає, його відправляють у госпіталь. У нашому випадку це в Маріуполь або Краматорськ або Володарське, в якесь безпечно віддалене місце від фронту.

Щодо препаратів протизастудних – вони є. Але я не впевнений, що вони на 100% покриваються державою чи все-таки волонтери довозять ще. Проблеми як такої немає.

– Щодо техніки. Ви казали, що це на плечах волонтерів. Чого найбільше не вистачає, які найгостріші потреби?

– Нічна та денна оптика. Тобто нічна - це тепловізори та нічники, та денна - звичайні оптичні приціли, біноклі, труби спостереження, труби-розвідники. Держава забезпечує, дещо передають інші країни. Ще три тисячі ми очікуємо зараз. Але Генштаб розподіляє нераціонально. Значна частина того, що надходить, знаходиться в тилу. З іншого боку, його все одно мало. Те, що вже є, що було закуплено або передано волонтерами, як і будь-який прилад, з часом ламається, згорає, знищується, перестає функціонувати, і відповідно кожен рік треба оновлювати, підтримувати та нарощувати.

– А загалом, як ви б оцінили роботу Міноборони стосовно забезпечення військових?

– Якби в нас зараз не було б війни, я б сказав, що все в нас чудово. Ми дуже якісно і швидко рухаємось вперед. Але якщо врахувати, що в нас третій рік йде війна, то я не можу так сказати.

– Скільки ви зібрали коштів? І що закуповували на зібрані кошти?

– Небагато, від 3 до 5 мільйонів. У 2014 році всі починали з "броніків", касок, медицини, споряджень. Дуже багато спорядження. Зараз це вже не возиться. Зараз є потреба в планшетах, засобах зв'язку, оптиці денній та нічній.

Ще проблема – в армії немає нормальних захищених ноутбуків, з якими можна було б працювати в полі і доносити тактичну інформацію. І це роблять волонтери. У нас не вистачає засобів зв'язку, кабелів, машин, щоб просто їздити на "Нову пошту" по позиціях або у штаб. А їздити на КрАЗі на 45 літрів, який великий і повільний і є хорошою мішенню – не завжди раціонально. От у таких штуках у держави так і не доходять руки. Хоча зараз ті сітки, які плели у 2014 році, можна спокійно отримати на складі, колючий дріт, якого на складі не було, зараз теж легко можна отримати на складі. Є і мішки звичайні для того аби робити укріплення, яких раніше не було.

Але чи є реформою, чи є це нормальним забезпеченням, яке воно має бути? Я вважаю, що ні. Хоча б виходимо на той рівень, який би мав бути.

Питання українського радіо і української пропаганди з одного боку відсутнє і його потрібно нарощувати. А з іншого боку, коли в усіх є 3G-інтернет, коли всі сидять у ФБ, соцмережах, читають новини, радіо ніхто не буде слухати. Коли Міноборони видає якісь газети, які ніхто не читає, чи не може налагодити нормальну систему в Facebook постів якісної інформації. Тобто це нераціонально використовується.

– Ви людина, яка бачила війну, порівняно з тими, хто про події в зоні АТО дізнається зі ЗМІ. Що змінилось для вас? Як на вас вплинула війна?

– Війна міняє людей, це зрозуміло... Я розумію, що ви хочете почути, це складне питання. Війна міняє всіх... Я не кажу, у кращу сторону чи в гіршу. Вони стають іншими. Вони повертаються іншими. Необов'язково це якось проявляється… Мені складно це пояснити. Просто у вас змінюється свідомість. Ви починаєте трохи по-іншому дивитися на світ, на життя, на ті речі, які колись мали для вас одну цінність, а зараз зовсім іншу. Я по собі відчуваю, як вона міняє людей. По людях, які тут півтора роки і яких вона дуже сильно змінила. Змінює світогляд і ставлення до світу.

– А що вас мотивує і не дозволяє опускати руки?

– Розкажу одну історію ще за часів мого волонтерства про те, що речі, які ми передавали, рятували життя людей. Коли військовий підійшов до нас і потиснув руку. Він дякував і казав, що у нього дві доньки, і він показував фото з ними і казав "якби не ви… ваш бронежилет врятував моє життя".

У моєму випадку були певні критичні моменти, коли хотілось на все це забити і жити, як живе більшість країни. І ці моменти дуже мотивують. Так само і військові, коли вони рятують життя своє або чиєсь за допомогою волонтерської допомогти, починають по-іншому ставитись до волонтерів. Або коли за твоєї допомоги активної чи пасивної знищують ворога. Дуже мотивує і надихає, коли те, що ти робиш, дає якийсь результат.