"Це така тонка межа, коли всі на взводі": Боєць ЗСУ про те, як їх змусили залишити Крим

У мережі розповіли історію бійця Військово-морських сил, який боронить кордони України, незважаючи на своє походження, повідомляють Патріоти України. Цитуємо пост фонду "Повернись живим" у Facebook.

"Я навіть не можу сказати, звідки я. Народився в Росії, в Пензі, коли мені було три роки, батьки переїхали жити в Полтавську область. Там я закінчив школу і поїхав вчитися до військового ліцею в Одесу, після - до Севастополя, де закінчив Академію військово-морських сил імені Нахімова. Мене направили на службу до Керчі. І через кілька місяців почалася окупація Криму…", - розповідає Олексій Поляков.

Він боронив Україну з 2014 року, а нині - власник першого у Харкові Veterano Coffee. Олексій пригадує: на війні було багато складних та небезпечних моментів, але найбільше запам’ятався вихід з Криму.

"Страшно було, коли ми виходили з Криму, а нас супроводжували якісь російські вельботи: були й бойові кораблі, й прикордонні. Це така тонка межа, коли всі на взводі, коли у тебе автомат заряджений, гармати готові до стрільби. Бійцям це важко давалося. Все починалося в Керчі: переправа працювала, цілодобово перекидували техніку, і це бачили люди. Спочатку взяли в оточення Севастопольську бригаду морських прикордонників, підігнали техніку під їхні ворота. Ми чекали, будували бліндажі та вогневі позиції. У нас була інформація від розвідки, що незабаром будуть блокувати й нашу частину, але наш командир Юрій Лошак - з великої літери мужик! - прийняв вольове рішення. Нас викликали вночі по тривозі, ми всі стали за вихід до Маріуполя. І вже коли ми пішли в Азовське море, з’явилася інформація, що нашу частину почали захоплювати, до неї прийшли "зелені чоловічки".

Олексій пригадує, що до Маріуполя вийшов весь його загін, однак після цього деякі моряки сказали, що виконали бойове завдання та повернулися на півострів. Дехто - обманним шляхом.

"Я служив на кораблі "Донбас", у нас залишилися одні офіцери. Було таке, що ми всі двері закрили на замок і ставали на вахту по чотири години, тому що у нас просто не було людей. Починали все заново: набирали бійців, вчили їх, піднімали всі морські традиції, робили своїми руками навіть те, що не могли зробити. Коли змінився весь колектив, ми стали настільки згуртованими, що, може, в глибині душі й боялися, але знали, на що ми йдемо, за що ми воюємо. Коли почалася війна, було дуже важко, - говорить Олексій. - Потрібно було виходити на "нуль", виконувати бойові завдання. Було таке, що за добу ми повністю перебирали дизельний генератор, заправлялися провізією та паливом і знову виходили в море. Це був "веселий" час, коли ми могли відчути себе справжніми моряками, тому що сиділи в морі по два тижні. Це було, коли наші війська дійшли до кордону Росії. Ми бачили все це на власні очі: звідки прилітає, звідки стріляють".

У морі Олексій та його побратими спостерігали за росіянами, ті не дозволяли собі жодних провокацій. А ще, жартує військовий, чекали на "славнозвісний" морський підрозділ, який погрожували створити бойовики.

Влітку 2018 року у Олексія Полякова закінчився контракт. І він вирішив повернутися до мирного життя: перевіз родину до Харкова та відкрив власний бізнес. Приміщення для майбутньої кав’ярні облаштовували всією сім’єю, допомагав навіть 2,5-річний син.

"У перший же день було багато відвідувачів. Але особливо приємно, що прийшло багато бійців. Усі підтримують, кажуть, що я молодець і готую дуже смачну каву. Я повісив на кав'ярні колонку, у мене грають "бойові" пісні. Багато хто заходить саме на звук. Наприклад, заходить колишній боєць "Айдару" й каже: "Почув музику і зрозумів, що у Харкові таке може включити тільки божевільний АТОшник". Тож, за перший день роботи я знайшов багато братів", - з посмішкою говорить Олексій".