
"Далі. Дітвора, не встигши й з‘їсти всю картоплю, яку навезли їй батьки у бердянсько-запорізькі ПТУ, поверталася на вихідні у рідні домівки, уже "разговаривая по-русски". Не те, щоб суржик "ходю, сидю, работа", яким ми розмовляли у селі, було краще, але така показова русифікація виглядала смішно.
А село як село. Коли побудували гранітний кар'єр і відповідно робітниче селище, туди з‘їхалися звідусюди. Тобто, з Росії чи з "великого" Донбасу. Тих, хто приїхав із заходу України, називали западенцями або "бандернею" (вибачте, цитата). Справжніх українських пісень співали рідко. Наприклад, мої дядько та мама – долею занесені з Полтавщини. (Забаянені "Два дубки" і "Ти ж мене підманула.." не враховуються.) Щось я ніколи не чула і не бачила, щоб там хтось вишивав, наприклад...
А на початку 1990-х був прикольний момент, коли у село занесло інформацію про повернення істинно українських назв звичним словам. Їх було багато і всі були такі смішні. Типу медсестра мала стати голкоштрикалкою чи якось так. Люди лаялися, згадували "незлим-тихим" словом провідника УПА в усіх відмінках. Це вже потім до мене дійшло, що то була просто провокація. Але...
Протягом 25-ти років я чую на кшталт: "І що дала ВАША незалежність?", "І що дала ВАША Помаранчева революція?", "І що дав ВАШ Майдан?"...
Цікаво, чи багато людей у моєму "маленькому Донбасі", наприклад, сьогодні, 26 листопада, запалили свічки у вікнах? Пам'ятаю, ми піонерами ходили до бабусь і дідусів і збирали їхні спогади про ТЕ...".
У Хмельницькому на місці старого сміттєзвалища з’явиться зелена гора заввишки з 13-поверховий будинок. Нинішній полігон твердих побутових відходів досяг критичної висоти, а його круті схили становлять небезпеку для працівників, передають Патріоти Украї...
Дослідники зафіксували незвичайний приклад співпраці між двома самицями західної рівнинної горили в сафарі-парку Рамат-Ган поблизу Тель-Авіва. Одна з них ставала на камінь і дозволяла своїй зведеній сестрі залізти собі на спину, щоб та могла дістати ли...