"Цілими днями "зубрили" мову. Працювали так, що аж шкіра з рук злазила" - Подружжя медиків з Тернопільщини про життя та роботу в Португалії

Ця сім’я, без перебільшення, унікальна! У подружжя спадкових медиків з Тернопілля Тетяни Вітрук-Коваль та Андрія Коваля у родині загалом понад три десятки «слуг Гіппократа»! У царині медицини працювали та працюють чи не усі їхні найближчі та найрідніші — батьки, рідні та двоюрідні брати-сестри, дядьки і тітки. Про них розповідає видання 0352.ua, передають Патріоти України.

"Лікарі з нашої родини живуть не лише в Україні, а й в Америці, і в Польщі, ми от у Португалії… Усі – яких завгодно спеціалізацій: невропатолог, кардіолог, гінеколог, терапевт, уролог, мануальник-фізіотерапевт, спеціаліст із переливання крові… Деколи жартуємо, що лікарів у нашій родині вистачило б на цілу лікарню…» — сміється пані Тетяна.

Не дивно, що син подружжя Назар також вирішив продовжити сімейну традицію і нині навчається у медуніверситеті в Португалії. Справжні професіонали та патріоти, люди з великим серцем та вмілими руками, цікаві співрозмовники… Про життя та роботу у Португалії, відмінності між тамтешньою та українською медициною, а також спів, що зачіпає найтонші струни душі, вони розповіли в інтерв'ю.

— Пані Тетяно, пане Андрію, для вас захоплення медициною — данина сімейним традиціям чи свідомий вибір? Що саме спонукало вас обох обрати саме цю професію?

П.Тетяна:— Як на мене, діти, котрі ростуть у сім’ї медиків, хоч-не-хоч «варяться» у цьому котлі, вони пов’язані з медициною: чують про неї розмови, бувають у батьків на роботі… І дитина або йде слідами батьків і стає лікарем, або повністю ігнорує медицину, «спротививши» собі її… (Сміється, — ред.) Скільки себе пам’ятаю, я хотіла бути лікарем. У мене навіть думок про іншу професію ніколи не виникало… Тут я на своєму місці, знаю, що робити. Я навіть народилася на День медика — мама казала, що її ще в пологовому вітали: «О, матимеш ще одного лікаря в сім’ї…»

П. Андрій:— «Медична» атмосфера у сім’ї, звичайно ж, на мене вплинула. Ще не будучи лікарем, я уже вмів виставити правильний діагноз, вмів записати у щоденнику історію хвороби… Як і всі хлопчики, я любив спорт, хотів бути як не космонавтом, то міліціонером, але медицина перемогла.. Шкода тільки, що на час, коли ми з дружиною закінчили медінститут, українська медицина перебувала далеко не в найкращому стані…

— Це і спонукало вас податися до Португалії?

П. Андрій:— Вперше ми поїхали туди у 1999 році. Тоді якраз був черговий обвал гривні, лютувала криза. Зарплату затримували по півроку, а якщо й виплачували, то якщо не диванами, то горілкою чи паркетом… Нам, молодій сім’ї, за таких обставин було дуже важко жити…

П.Тетяна:— Коли ми приїхали до Португалії, українських дипломів тут не визнавали. І для того, аби могти працювати за спеціальністю, потрібно було спершу скласти іспит з португальської мови, згодом пройти 4-місячне стажування і знову скласти іспит, на цей раз із чотирьох основних дисциплін: терапії, хірургії, педіатрії та гінекології…

Іспит був дуже важкий, але з Божою поміччю нам вдалося впоратися, ми підтвердили наші дипломи та отримали спеціальність «лікарі загальної практики». Нині працюємо у Лісабоні в «Лікарні Святої Марії». Це лікарня республіканського значення, яка має абсолютно все нове сучасне обладнання і де здійснюють навіть найскладніші операції. Сюди привозять людей для надання їм найкваліфікованішої допомоги. Живемо у мальовничому містечку біля Лісабона, до роботи добиратися 20 хвилин.

«Як нам спершу по приїзді в Португалію було важко, — і не переповісти! Цілими днями «зубрили» мову і лікарську справу, а вечорами бралися за будь-який підробіток, аби заплатити за квартиру та харчі і відправити хоч щось в Україну, де залишили трьох малих діток… Працювали так, що аж шкіра з рук злазила…

Але якщо поставити перед собою мету і йти до неї, то завжди все вдасться, і ми це все пройшли. Недарма кажуть: хто стукає, тому відчиняють… Нині у Португалії, куди багато років тому поїхали у пошуках кращої долі, маємо змогу працювати за фахом — лікарями, ростити дітей та насолоджуватися кожним днем".