"Він наче назавжди застряг на тій дорозі до Донецька. Його гусені вросли в асфальт...", - український танк-згадка про боротьбу та загибель наших бійців

Ірина Пустовойт на фейсбук-сторінці "Повернись живим" виклала допис, який зворушив сотні українців. Це розповідь про танк, який стоїть на дорозі до Донецька. Український танк, де загинули наші воїни. Який вже став пам'ятником боротьби та любові до Батьківщини. До нього носять квіти та цигарки, наче герої досі живі. Про це повідомляють Патріоти України.

"Ми стоїмо тут на смерть", - казали вже загиблі бійці. І в страшному сні їм не могло наснитися, що їх смерть буде так швидко забутою, що керівництво нашої Держави зрадить їх, змінивши їх життя на російський хліб. Якщо б вони знали, що з ними так вчинять, чи стали б вони стояти на смерть? І що було б, якби не вони? Якби бойовики пішли б далі?

Наразі нам замість помсти та перемоги доводять, що без Росії ми аж ніяк "не зможемо", що ми маємо стати її рабами. Наші діди, козаки, вибирали смерть, а не сите ганебне життя. Чому ми не вчиняємо так, як вони? Заради пам'яті наших загиблих героїв ми повинні встати! Повинні боротись. Це не пафос. Це крик душі України.

"Пам'ятник «За Україну», чи надгробок тих хто за неї загинув, чи просто, без пафосу, купа обгорілого проржавілого металу? Це все підбитий танк, який ворожий постріл зупинив в кількадесят кілометрах від Донецька і який досі там.

Два роки тому, у вересні 2014 року диверсійна група російських найманців влаштувала засідку і знищила танк. Влучний постріл, детонація боєкомплекту – весь екіпаж загинув на місці. Це якщо коротко, бо ж війна і таке буває. Статистика, мать її…

А якщо розгорнутіше то це був бій, коли ДРГ ворога пройшла в тил, (через тоді ще погано укріплену смугу оборони, десь в районі Невельського, Нетайлового), влаштувала засідку, яку нашим воїнам, що тримали тоді Піски і ДАП, довелось відбивати. В результаті загинуло четверо хлопців, ще восьмеро отримали поранення.
Серед загиблих боєць з позивним Батя. «Ми захищаємо нашу українську землю до останнього. Аеропорт наш! Піски наші! Запам'ятайте – люди гинуть та ми стоїмо тут, на смерть!» - це слова Володимира, друга загиблого. Два роки тому, в Пісках, він показував гранатомет побратима, весь залитий кровю, бо той його так і не випустив з рук, тримав до останнього, аби боротися. Гранатомет із видряпаним словом - «Батя».

Два роки…аеропорт вже не наш і не знаю достеменно що там зараз і як. Я уяви не маю куди зрештою подівся той гранатомет «Батя» і я навіть уяви не маю про подальшу долю того Володимира, чи воює досі, чи живий, здоровий.

Але той самий танк досі на місці. На відміну від більшості згорілої техніки його не відтягли. Він наче назавжди застряг на тій дорозі до Донецька. Його гусені вросли в асфальт, стали частиною того краю.
«За Україну» – напис на борту цього танку, аби не забули, не сплутали, аби знали – як пам'ятник «За боротьбу!»

На ньому завжди квіти. Два роки і завжди живі квіти, не лише на свята. Їх приносять самі ж бійці, що нині воюють на передовій, волонтери, просто ті хто проїжджає повз, зупиняється і кладе квіточку, бо ж знає – колись тут загинули воїни. Тут як в друзів чи то на могилі, чи то в гостях: цигарки (яких в АТО, до речі, завжди не вистачає), до Пасхи завжди кілька пасочок, до Різдва, Нового року – гірляндочка, а то й маленька ялиночка з прикрасами і звісно мандаринки, цукерки.

Щось зробило цей танк таким особливим і важливим. Стоїть і самим своїм видом нагадує – "За Україну! За свою землю борються наші солдати і гинуть. Як два роки тому, так і зараз. А я, хоч і всього на всього спалений танк, досі тут, бо прибирати мене зараз не на часі – бо війна й зараз триває".

Ірина Пустовойт".

Спецкореспондент Анна Бондаренко