Запоріжжя мало не втратило історичну вежу 1902 року через будівництво чергового торговельного центру

Журналісти Depo.Запоріжжя разом із краєзнавцем Романом Акбашем продовжують проект "Запоріжжя, що втрачаємо", повідомляють Патріоти України. Його головна мета – розповісти про об’єкти, які могли б стати туристичними родзинками Запоріжжя, а натомість через байдужість влади самі по собі або ж не без сторонньої "допомоги" руйнуються.

Цей березень став без перебільшення нищівним одразу для кількох історичних об’єктів Запоріжжя. На початку місяця будівельників помітили в заповідному ареалі "Старий Олександрівськ", де під демонтаж потрапили дві споруди на вулиці Святого Миколая. Не встигли містяни оком моргнути, як від розташованої там 120-річної будівлі колишнього Олександрівського спиртзаводу залишилися ріжки та ніжки. За три тижні руйнацію помітили у прокуратурі та навіть відкрили кримінальне провадження, але рятувати вже нема чого.

Схоже, більше пощастило стародавній водонапірній вежі. При чому пощастило саме тому, що щойно помітивши ознаки будівництва, запоріжці в прямому сенсі "стали на вуха" та за лічені дні назбирали грошей для порятунку пам’ятки.

Водонапірна вежа, якій, за найскромнішими підрахунками, 115 років, розташована за адресою вулиця Іванова, 2-б. Це – Шевченківський район міста. Кілька тижнів тому біля вежі з’явилися робочі – тут мало розпочатися будівництво торговельного центру, саму вежу планували демонтувати. Виявилось, що у 2017 році вежа з незрозумілих причин зникла з переліку пам’яток архітектури місцевого значення.

Після того, як інформація про знесення вежі потрапила у ЗМІ, небайдужі запоріжці зібрали кошти для Центру охорони культурної спадщини, аби він оформив документацію для повернення вежі на облік. Захищати споруду кинулись і деякі чиновники та депутати.

Природно, зберегти вежу хочуть і запорізькі краєзнавці. Акбаш розповідає, що вона має доволі цікаву історію і цінна для міста. Приваблює башта, зокрема архітектурними рішеннями з ознаками неоготичного стилю, в такому, наприклад, побудовано одну з туристичних перлин Запорізької області – садибу Попових у місті Василівка.

Коли саме побудували вежу, невідомо. Одна зі згадок про неї – мапа Олександрівська (колишня назва Запоріжжя) за 1913 рік. "Споруда для водопостачання" відмічена на території Єкатеринославської залізниці, яка була побудована набагато раніше – у 1902 році. Краєзнавець вважає, що тоді ж з’явилась і вежа.

Скоріше за все, так і є, адже вперше у документах вежа згадується 1903 року – у звіті про діяльність школи хутора глухонімих. Там є прохання Фелікса Мовчановського (мецената та одного з засновників хутора, – Ред.) про те, щоб водонапірна вежа Єкатерининської залізниці використовувалася для забезпечення хутора водою. Ще одна згадка про цей об’єкт є у газеті "Олександрівські новини" за 1910 рік. Там надруковано замітку, автор якої пише, що дивився на школу хутора глухонімих з водонапірної башти залізниці. Згідно з описом, це та сама вежа: з неї чудово видно хутір.

Окрім архітектурної цінності, башта цікава як пам’ятка науки і техніки, адже ця споруда має технічне призначення і безпосередньо пов’язана з забезпеченням водопостачання міста. Видима наземна частина - це далеко не весь комплекс вежі, під землею розташована система, за допомогою якої рухалась у визначеному людьми напрямку вода. На жаль, невідомо, чи збережена підземна частина комплексу: навколо активно тривають роботи і підземні резервуари вже можуть бути втраченими назавжди.

Представники забудовника запевнили журналістів, що вежу зносити не будуть, вона залишиться на своєму місці. За їхніми словами, нині вирішується, як саме це буде зроблено. Ці слова підтверджують і працівники на будівництві: кажуть, що кілька днів тому отримали вказівки не чіпати вежу.

У свою чергу, Акбаш переконує: таких будівель у місті не надто багато, аби Запоріжжя могло собі дозволити так легко і бездумно їх втрачати. Тим паче, що у більшості європейських міст стародавні пам’ятки чудово вписуються у сучасні міські ландшафти і роблять їх лише привабливішими й цікавішими. Поки небайдужі містяни стоять на варті історичної спадщини міста, є надія, що так само буде і в Запоріжжі. Якщо ж на варті стоятиме й влада, надія стане впевненістю.