"Життя і Смерть у Гуцулії": Вражаючий фільм про трьох сміливих братів, вуйка-небіжчика та карпатських музик (фото, відео)

«Життя і Смерть у Гуцулії» — перший фільм із документальної трилогії Богдана Кутєпова «Гуцулія». Це суміш містики і магії, етнографічна експедиція та неймовірні історії простих людей, які ніби завмерли у вічності серед древніх гір в оточенні осінніх краєвидів. Про фільм розповідають Патріоти України з посиланням на "Громадське".

Перша історія: Череміські.

Троє братів Череміських живуть у горах, де не чули про айфон сьомий, бо щоб заробити на половину його вартості, ціле літо треба лягати опівночі і вставати о 3-й ранку, доїти сотню овець, робити бринзу, мити казани... Це звичайний розпорядок дня 9-річного Сашка, який цього літа заробив на «старому стійлі» 3 тисячі

Але за ці гроші він не купив велосипед чи планшет, а заплатив вівчарям за випас своїх чотирьох овець (Шоні, Афродіти, Кармеліти і Манюні), купив рюкзак і зошити до 1 вересня, а решту здав... на ремонт школи.

Його брат Юрко в 10 років сам пече хліб, варить борщ і плете молодшій сестричці коси. Старший, 12-річний Вася, мріє стати репортером або оператором, але для початку - хоч одним оком глянути на велике місто.

Троє хлопців не йдуть у школу, бо треба рубати дрова на зиму. Інакше їхня багатодітна сім'я замерзне…

ТУРБАЗА

На турбазі в Квасах могло б відпочивати близько півтори тисячі туристів одночасно. Уже й «асфальт був, по якому Феррарі їхали» — розповідають брати Череміські. Місцеві покладали на турбазу чималі надії — стільки робочих місць! «Було все — крали і жили», — каже дід братів Юрій Череміський, який понад 18 років працював на довгобуді.

А потім, у 90-х, коли вона була готова на 90%, будівництво зупинили. Базу кілька разів перепродавали, і зрештою вщент рознесли.

Тепер вона – ніби моторошна декорація фільму Тарковського, височіє над залізницею і єдиною дорогою з гір до цивілізації. Тутешня молодь — переважно на заробітках. Інші ж працюють за півтори — дві тисячі гривень в сусідніх селах/містах.

FAMILIA PERKALABA

Тим часом у село Кваси на Закарпатті, де живуть Череміські, з Франківська їде хуліганська фольк-панк-гурт Familia Perkalaba на чолі з «Мохом».

У прагненні залізти якомога глибше в гори, щоб писати там новий альбом, вони знаходять Зіну Череміську – маму наших героїв, молдаванку, яка 28 років тому вийшла заміж за гуцула і народила йому сімох дітей.

Зіна працює прибиральницю в школі, а щоб прогодувати сім'ю, майже щодня розписує стіни й стелі в гуцульських хатах. Вчилася такому ремеслу в училищі ще в Кишиневі, тепер за 5 — 6 годин розписує одну кімнату сільської хати, а платять в середньому 250 грн разом з фарбами.

А Perkalaba — дає безкоштовні концерти в місцевому санаторії.

ВУЙКО-НЕБІЖЧИК

З’ясовується, що в порожній хаті, де музикантам облаштували студію, жив вуйко-небіжчик (татів брат), який рік тому загинув страшною смертю… Люди кажуть, що він заснув на колії, а родичі не вірять — міг заснути в трьох метрах від колії, але не на самий рейсах.

«Брата вбило, поїзд убив… Покускувало на куски. Ноги окремо, руки окремо. Він робив на тунелях. Не знаю, cказали, шо вбили та й кинули там, не знаю…» — розповідає Зіна. «Людину зібрали в пакет «BOSS» — додає старша дочка Зіни Марина.

Постать вуйка-небіжчика упродовж усього фільму нагадує про плинність і нетривалість життя в «Державі Полонинській».

Про смерть говорять і музиканти, і тутешні покинуті будівлі: он закинута школа, в якій живуть привиди, а он і найстаріша в горах хата, яка більше нікому не належить. “Дідо упав, головою вдарився, а сильні морози були – то й замерз”...