"Багато хто з професійних російських командирів вже на концерті Кобзона. Тому справи у росіян набагато гірші", - нардеп-кіборг Костенко

Народний депутат, секретар парламентського оборонного комітету Роман Костенко на момент обрання до Верховної Ради вже був професійним військовим, полковником СБУ, кіборгом. 24 лютого, коли росія напала на Україну, взяв зброю, сів у власний автомобіль та поїхав до Миколаєва, на який вже активно наступали росіяни. Сьогодні Костенко теж воює на південному напрямку. Періодично приїжджає до столиці на засідання парламенту. В один із таких днів ЗМІ вдалося зустрітися та поспілкуватися із ним про війну. Патріоти України пропонують вашій увазі текстовий запис цієї бесіди.

"НА ХАРКІВЩИНІ МИ НАВЧИЛИ ВОРОГА ВІДСТУПАТИ"

- Ти з початку повномасштабного нападу воюєш на Півдні. Як би ти зараз охарактеризував ситуацію, яка нині склалася на цьому напрямку?

- Дивлячись, про яку саме частину Півдня ми говоримо: правий берег Дніпра: Херсонська, Миколаївська та Одеська області чи друга, яка трохи північніше – Запорізький напрямок. По факту, це зараз два різні напрямки бойових дій, причому навіть за своєю динамікою. На правому березі Дніпра ситуація більш прогнозована. Після того, як ворог був звідти відкинутий на лівий берег Дніпра, сьогодні на правому активні бойові дії малоймовірні. Дніпро широкий і малопридатний для просування або потребує великих втрат та чималої підготовки, тому було б нелогічним форсувати його саме для звільнення Лівобережжя. Звичайно, якісь окремі невеликі групи можуть проводити диверсії. Однак навряд ми побачимо повномасштабне перекидання військ через річку найближчим часом. Тому, думаю, там буде зайняття оборони і нашими військами, і противником по Дніпру. Будуть взяті під артилерійський контроль основні населені пункти, визначені планові цілі, тож відбуватимуться такі артилерійські "дуелі". Задачею росіян буде вражати наші війська, інфраструктуру, цивільне населення, тероризувати нас, не давати можливості накопичувати сили. А наше основне завдання – не допускати цього через превентивне виявлення противника та знищення його до того, як він завдаватиме нам втрат. Тобто здебільшого тут йтиметься про захист цивільного населення та інфраструктури від терористичних атак ворога.

А Запорізький напрямок зараз стане більш активним. Якщо порівняти його зі Східним та Херсонським, то він, як на мене, був найменш рухливим за діями. Адже на Сході відбулося визволення Харківщини та певних населених пунктів Донеччини, на Херсонщині багато сил було кинуто, щоб звільнити Правобережжя. Все це робилося зокрема й за рахунок Запоріжжя. Тому тепер, коли відносно стабілізувалася обстановка на Херсонщині, Миколаївщині та Одещині, є шанс для більш активних дій саме на Запорізькому напрямку. Тому що через цей напрямок проходить "артерія" війни – і у нас з’явилася можливість працювати на переможні операції. Дуже важливими є Мелітополь та Бердянськ. Якщо тут мати успіх, це буде набагато стратегічніше, аніж на тому ж Донецькому напрямку. Звичайно, рішення прийматиме командування країни. Але, на мою думку, прийшов час працювати на розкол росіян саме у Запорізькій області.

- У нас є на це необхідні сили?

- Наші сили постійно зростають. Ми отримуємо техніку, мобілізовані проходять навчання. Треба робити розрахунки. Я не кажу, що у нас є сили й засоби на те, щоб скинути росіян в Азовське море. Але це той напрямок, без якого в цій війні не буде перспективи. Його потрібно розробляти, шукати найкращі варіанти для атаки й готувати сили. Якщо ми цього не зробимо, війна може затягнутися надовго.

- Зима який матиме вплив? Я так розумію, буде складніше.

- Знаєш, у нас є проблеми із зимовим одягом, але вони не настільки глобальні, якими б могли бути, якби ми їх системно не вирішували. Так, чути багато критики, що немає зимової форми. Я, як опозиційний політик, теж би міг так робити. Але ми дивимося на речі з реальної точки зору: у нас сили безпеки і оборони – мільйон людей. Встигнути вчасно усіх одягнути належним чином – це складна задача. Я знаю, що основна частина військ бойових підрозділів зимовою формою забезпечені. Шапка і бушлат точно є у кожного. Хоч не кожен має термобілизну чи зимові штани. Інколи немає пікселя, тож, наприклад, деякі хлопці з Тероборони ходять у хороших теплих зелених турецьких куртках. Але ми розуміємо цю ситуацію і проговорюємо її з Міністерством оборони. Вони намагаються покращувати забезпечення. Повторюся: проблеми є. Але вони набагато менші, аніж в російській армії, де досі ходять в онучах, кирзових чоботях та без бушлатів.

- Як думаєш, визволення Херсона було переламним моментом у війні?

- На мою думку, переламним моментом було звільнення Харківщини. Там проводилася класична наступальна операція. У ній ворог не збирався відступати і навіть гадки не мав, що його розіб’ють. Бійці кажуть, що на окремих напрямках захопили більше ворожої техніки, ніж мали своєї під час наступу. Це геніальна, як я сказав, класична операція нашого командування, яка буде записана в історію, і її вивчатимуть у всіх військових навчальних закладах світу. Якщо на Харківщині противника застали зненацька і змусили тікати, то на Херсонщині за допомогою активних дій на тактичному та оперативному рівні із застосуванням різних видів зброї йому вибили наступальний потенціал і продемонстрували: ще трохи, й він опиниться в оточенні. Тобто змусили до підготовленого відходу. Тож він дисципліновано відійшов під тиском української армії. Але якби не було харківської наступальної операції, тут ворог навіть під таким тиском не пішов би. На Харківщині ми навчили його відступати. Тому що з Києва вони йшли інакше: було прийняте таке рішення, тому що зрозуміли: схибили, вдершись в Україну малими силами і засобами, якими не виконаєш поставлені глобальні цілі. Їхньою стратегічною помилкою було те, що за таких умов вони рушили різними напрямками. Цим розпорошенням не досягли успіху, тому з Київщини, Чернігівщини та Сумщини відійшли практично одразу. Далі билися, але почали зазнавати втрат, тому були змушені оголосити мобілізацію, але ж це довгий шлях. А після отриманого краху у Харківській області вони вже не соромляться відступати (посміхається. – О.М.). Тому в Херсоні була проведена така логічна операція, коли ми також змусили їх до відступу. Тепер противника там немає. Але на нас чекає ще багато роботи з розмінування, підключення інфраструктури до необхідним мереж. Гуманітарна ситуація там дуже складна. Тим більше, на тлі того, що по всій країні проблеми зі світлом. Однак саме визволення Херсонщини – це дуже крута історія!

- Давай про неї докладніше. Хоч ти, як людина медійна, вже розказував, як відбувалося визволення Херсонщини, але ми не можемо оминути цю тему. Знаєш, коли я дивилася, як зустрічали наших військових в Херсоні, навіть через фото і відео відчувала просто шквал позитивних емоцій. Це так зворушливо - радість, сльози щастя, квіти, обійми й поцілунки. Справжнє свято! Пригадай, що ти тоді відчував.

- Для мене свято почалося зі звільнення населених пунктів північніше Херсона, як-от Борозенське, Чкалове, моє рідне Чарівне. Це взагалі було моє особисте – я прийшов додому! Колись можна буде навіть написати книжку "Шлях додому" (посміхається. – О.М.). Причому починати хронологію не з 24 лютого 2022 року, а з того, як я пішов до армії у 17 років, і закінчити, як у листопаді 2022-го прийшов додому й закурив сигару. У мене є така традиція: я роблю так після визначних та важливих операцій. Тут вдома після визволення це була найсмачніша сигара в моєму життя (посміхається. – О.М.).

А вже наступного дня ми прийшли в Херсон. Знаєш, це було те місце, де кожен наш військовий міг заслужено "покупатися" у військовій славі. Кожен з них воює, ризикує своїм життям заради чогось. Передусім, заради захисту своєї землі та співгромадян. Звичайно, має бути визнання, що усі ці зусилля недаремні, і ціна цьому — поранення та смерті побратимів... Херсон – це те місто, де місцеві жителі дуже добре показали, що щиро вдячні за їхнє визволення. Я навіть у фільмах не бачив таких емоцій, як там! Думаю, такого не було з часів Другої світової війни.

- Розкажи історію, яка тебе найбільше вразила.

- Як я заходив зі своїми двома братами в своє село...

- Брати воювали з тобою?

- Так. Рідний і двоюрідний. Нас у селі всі знають з дитинства. Ось, дивись, моя сусідка (показує відео на телефоні. – О.М.).

У мене тоді були надзвичайні емоції! Уяви: я прийшов додому, а мене так зустрічають! На нас весь час чекали. Казали: "Ми знали, що ти десь на нашому напрямку і скоро до нас прийдеш!" Навіть поприбирали у мене в будинку, тому що там жили орки і наробили різних справ. Після них люди вивезли два трактори пустих пляшок з-під горілки та пива. Добре, що будинок вцілів – лише вікна побиті, туалет та ванна. А зсередини окупанти виносили все. Забрали всю техніку, книжки – у мене була велика бібліотека…

- Перепрошую, а книжки їм навіщо? Ті ж ще інтелектуали!

- Не знаю. Певне, топили ними, спалювали. Також забрали усе моє спорядження та форму. З огляду на те, що я – 20 років в армії, там якась рота гарно вдягнулася (всміхається. – О.М.).

- А опиши детальніше свої емоції, коли ти прийшов додому? Це гордість, самоствердження, задоволення результатом чи все разом?

- Ти ж пам’ятаєш, коли почалася повномасштабна війна і відбувався початковий хаос, я поїхав до Миколаєва. Тоді противник зайшов у Херсон. Багато хто з родичів та знайомих опинилися в окупації. Ти не розумієш, де наші війська, що вони роблять, який супротив у населених пунктах. То ж першою задачею на той час було захистити Миколаїв, тому що ми розуміли: стратегічно нам потрібен вихід до моря. Дивись, тим, що ми тоді захистили місто, по факту врятували Південь, створили умови для подальшого звільнення Правобережжя, залишилися з морем, не дали противнику просунутися в Європу і вирішили чимало економічних питань. Якби наші південні території були б захоплені, де було б наше зерно? Можливо, зараз скажу пафосно, але ми врятували світ від голоду! Тому, повторюся, цей напрямок був дуже важливим. Тепер звільнення Правобережжя має стати однією із стратегічних перемог усієї війни. Їх буде ще багато, але ця – одна із ключових.

Ти запитувала про емоції… Так от на початку вторгнення я собі поставив проміжну задачу (тобто окрім найголовнішої - звільнення всієї країни) – визволити своє село. Я мав повернути своє – як українець, син своїх батьків та солдат. Таке було завдання: якщо я заберу своє, ми війну виграємо. Коли ввечері вдома я сів на порозі з сигарою, багато думав. Зокрема і про хлопців, які були поранені та загинули на цьому шляху. І крім роздумів, що ми зобов’язані перемогти і ми точно переможемо, жодних інших думок чи сумнівів не було. Я досягнув цієї поставленої проміжної цілі, то будуть реалізовані й решта. Ми маємо зробити так, щоб кожен українець відчув оце повернення додому. У підрозділі, з яким я співпрацюю, є хлопець з Криму. Ми йому говоримо: "Прийдемо так само і до тебе!"

Але є й інша сторона медалі: 12 листопада я зайшов у Херсон, отримав від херсонців безліч позитивних емоцій, якими вони нас нагородили, що краще за будь-які ордени, а наступного ранку прокинувся із певною порожнечею всередині. Подумав: я досягнув своєї мети, на яку був заточений. У мене ж все було розділено: є політичне життя, яке 24 лютого не закінчилося, і яким я продовжую займатися, зокрема роботою в комітеті, законотворчою діяльністю, контролем за силами безпеки та оборони, а також є проміжні відрізки у війні. І от відчув пустоту, тому що проміжна ціль досягнута. Це була така точкова емоція, від якої не сховаєшся. Хтось може сказати: "Думав лише про свій край". Ні! Є інші напрямки, на яких потрібно працювати. Але я настільки був зациклений на звільненні частини Правобережжя, розуміючи його стратегічність, що для мене в той ранок була саме така реакція: "Де ви, окупанти?! Куди пішли?! Я ж вас усіх ще не добив на цій ділянці!" (посміхається. – О.М.). Тепер треба рухатися далі.

- Росіяни фізично залишили Херсон, однак продовжують щодня його інтесивно обстрілювати. Не можуть змиритися із втратою, то мстяться? Чи дотримання сталої стратегії по знищенню цивільних, як по всій країні?

- Так, це їхня звичайна терористична стратегія. Вони декілька днів не обстрілювали, тому що по-новому будували укріплення. Для них же ті події теж були шоком, тому не знали, як побудуватися на Лівобережжі. Розкажу тобі історію. Я нещодавно виходив в ефір телеканалу "Аль-Джазіра", куди вони запросили й представника росії, якого титрували військовим експертом. Я відмовився з ним дискутувати. Сказав: "Навіть не хочу з ним розмовляти! Нехай приходить на поле бою – там поговоримо. А тут я їм нічого не пояснюватиму ". Він там розказував: "Ми відійшли з Херсона, щоб зберегти особовий склад, і щоб українці не вбивали херсонців. Для нас це тактично правильно, тому що місто знаходиться в низині, а Україна хотіла підбити дамбу, щоб усіх затопити". Отакі у них військові експерти: чорне називають білим і навпаки. Це класика, за якою живе російська федерація, як свого часу і радянський союз. Така собі у нього вийшла заява (всміхається. – О.М.). Нехай би подивився географію: вони відійшли на те місце, де якраз ми б їх потопили, підірвавши дамбу. Насправді вони так вчинили, тому що знаходилися під загрозою оточення. Коли відходили, Україна їх поставила перед дуже серйозним вибором, де не було хороших рішень. Їм треба було пояснювати, чому втекли з Херсона, або чому їхнє 30-тисячне угруповання потрапило в оточення й було знищено на Правобережжі України. Обрали перший варіант. Згадали Кутузова та інших росіян, які втікали, а потім ніби поверталися (всміхається. – О.М.). Другий був би для них такою поразкою, коли їм би довелося торгуватися за 30 тисяч життів своїх солдат. Усі б побачили і зрозуміли, що вони програли.

Є ще одна причина, чому вони втекли. Коли прийшов Суровікін (новий командувач військ рф. – О.М.), йому поставили завдання: потрібні перемоги. Адже треба вміти вторгнутися в країну, плануючи захопити її за три дні, але уже здійснити п’ять таких відступів, що їх хіба тільки лінивий у медійному просторі не "парафінить" (посміхається. – О.М.). Можливо, йому сказали вийти на адмінкордони на Донецькому напрямку, щоб хоч щось "продати" на внутрішньому ринку, якусь перемогу – мовляв, певна ціль спецоперації досягнута. Кожен би військовий погодився. Думаю, Суровікін так і зробив, але поставив умову: мені потрібно, до прикладу, по 300 танків та артилерійських гармат, 30 тисяч людей і тисяча БМП. І тут постає питання: а де це все взяти?! Мобілізовані для цього не підійдуть – їх довго готувати. Техніку швидко зі складів не познімають, не реанімують, щоб вона вступила в бій. Потрібно чимось жертвувати, щоб знайти таке ударне угрупування. А ми кожного дня наносили їм серйозні втрати на Правобережжі – стоячи в обороні, вбивали їхній військовий потенціал. Думаю, вони це все зважили і прийняли рішення відводу війська з Херсонщини й використання його десь на іншому напрямку, тому що південний ми для них зробили безперспективним. Це було політичним рішенням путіна утримувати певний час Херсон, адже він оголосив цю частину своєю територією. Однак сили оборони України змусили путіна його змінити. Виходить, ми активно беремо участь у російській політиці (всміхається. – О.М.).

"РОСІЯНИ НАС НЕДООЦІНИЛИ, А МИ ЇХ ПЕРЕОЦІНИЛИ"

- Раз ми заговорили про російську армію, охарактеризуймо її. 9 березня, коли ти був у Миколаєві, ми з тобою записували інтерв’ю та обговорювали, який же він - ворог. Ти тоді сказав: "На початках це була самовпевнена, самозакохана та загіпнотизована на перемогу армія, добре озброєна старою радянською технікою та деякими новітніми засобами, яка думала: лише сама звістка про наступ російської армії змусить усіх розбігатися. Зараз ми маємо розгублених, морально пригнічених, але все ще добре озброєних військових, у яких, можливо, є гарні командири (тому що у радянські часи була хороша військова школа підготовки), але яким ставлять завдання, як я сказав, догодити їхньому президенту, незважаючи на значні втрати. Їм потрібно вести не військову справу, а військовими методами грати в політику".

Сьогодні вони які?

- Такі самі, тільки ще більше морально пригнічені. Тоді вони мали хоч якісь успіхи та наступали, а зараз – навпаки. Крім того, багато хто з професійних командирів, про яких я тобі говорив, сьогодні вже на концерті Кобзона. Тому справи у росіян набагато гірші. Надалі їхній морально-психологічний стан завдяки нашим діям лише погіршуватиметься. Як і у російського суспільства, яке бачить: їхня армія вже програла цю війну.

- Як на мене, росіяни настільки нерозумні та зазомбовані, що я навіть не знаю, що має статися, щоб вони прозріли. Ти знаєш?

- Дивись, вони прозрівають, але бояться. Бачать же, які серйозні втрати несуть. Як і те, що путін, виявляється, не такий всемогутній, яким його змальовували. Їхня армія також. Навіть попри ту зазомбованість уже розуміють, якими рано чи пізно будуть наслідки після того, як вони капітулюють.

- Для того, щоб розуміти й прорахувати ці наслідки, потрібно мати критичне мислення. Мені здається, там з цим є певні проблеми.

- Це так. Але поступово це розуміння має прийти, зокрема коли збільшиться кількість вбитих мобілізованих. Раніше ж гинули російські військові. Там це нормально сприймали, адже йшлося про тих, хто свідомо зробив вибір йти воювати і усвідомлював, що може загинути. Це знала й родина кожного з них. А коли вже загребли людей, які взагалі не думали про армію, жили своїм життям, і тепер повертатимуться додому в трунах, загинувши через чиїсь маразматичні ідеї та дії, це викликатиме іншу реакцію. Звичайно, така ситуація не переламає російське суспільство, але росіяни почнуть більше задумуватися, навіщо це все?!

- Поговорімо про нас. Весь цивільний світ досі захоплюється, як українці згуртовано стали на захист своєї держави після повномасштабного наступу. Ми з тобою цю тему обговорили рік тому - ще до того, як ці події стали реальністю. Процитую шматочок нашої розмови: "Є мобілізаційний план, який говорить: у разі прийняття відповідного рішення усі державні установи та підприємства переходять на військовий стан – тобто уся країна стає армією. російська федерація зі своїми 90 чи 100 тисячами, чи скільки б там не було, повинна розуміти: вони воюватимуть проти армії під назвою Україна. З іншого боку, кожен наш громадянин має відповісти на питання, чи готовий він стати її частиною, чи може тільки сидіти на дивані та писати щось у Фейсбуці? От коли росія побачить, що кожен українець від 18 до 60 років – солдат, тоді нам не страшні ніякі "брязкання зброєю". Ніякі ракетні удари не зможуть зламати цю систему, яка може тут працювати. Вони точно беруть це до уваги".

Виходить, не брали…

- Справді, не брали. Я вважав їх розумнішими, аніж вони виявилися насправді. Як людина військова, я ставив себе на їхнє місце й думав, що мені треба брати до уваги, щоб прийняти таке рішення про вторгнення – сили і засоби, економічний та енергетичний потенціал, підтримку можливих партнерів. До прикладу, для таких дій потрібна була армія не на 100, а на 700 тисяч. Росіяни прорахувалися. Вони нас недооцінили, а ми їх переоцінили.

- Зараз вони розуміють, що недооцінили нас?

- Сто відсотків! Вони вже думають про те, як вийти з цієї ситуації із нормальним обличчям. Ми бачимо, як схиляють нас до перемовин, залякують ядерною зброєю, а це вже останній аргумент в світі. Таке давно ніхто не робить. Востаннє це було під час Карибської кризи у 1960-х роках. Але тоді люди пам’ятали Другу світову війну. А нинішні не пам’ятають. Вони виросли на бізнесі, мафії, "кришуванні" та пригніченні свого народу та задоволенні власних амбіцій. Тому й не можуть бути нормальними політиками та полководцями. Відповідно, такі у них і генерали – так, вони знають структуру, як красти на армії, як застосовувати великі сили і засоби, але говорити про якусь їхню військову майстерність і стратегію не доводиться.

- Ти говориш, що вони думають, як вийти з цієї ситуації з нормальним обличчям. А такий варіант взагалі ще можливий?

- От вони й думають (посміхається. – О.М.). Тепер питання в тому, що для них таке – нормальне обличчя? Коли сюди йшли, планували захопити Україну за тиждень. Це у них був такий проміжний план свого подальшого впливу на європейську політику. Тобто росія хотіла зробити себе таким регіональним європейським лідером. Готовність НАТО до такого розвитку подій була під питанням – росіяни не вважали Альянс серйозним суперником, Штати із найбільшою армією – десь далеко за океаном. А Туреччина, яка має другу армію в Європі, мабуть, більше неєвропейська держава, аніж європейська. Тому росіяни вважали: зараз візьмемо Україну, з’єднаємося з Придністров’ям, далі зайдемо в Молдову, на що б ніхто не відреагував. Потім уже б не можна було просто зупинити "Північний Потік". Росіяни встановлювали б ціни, диктували, кому і що робити. Але ми змінили ці їхні плани. Нині розмірковують, як хоча б повернутися до тих позицій, які були раніше. Але тепер ніхто серйозно не сприймає російську федерацію, як велику силу. Тільки зважають на ядерку. Хоча усі розуміють: якщо вона все ж буде застосована, то це відбудеться з усіх сторін, і йтиметься не про якесь регіональне лідерство, а про знищення держав. Тому вони думають, як би так красиво піти з України, щоб хоча б залишити за собою Крим та трохи Донбасу.

- Але Крим – це Україна. І ми не збираємося поступатися, що росіяни теж мають розуміти.

- Та вони придумають для свого народу виправдання програшу. Скажуть, що цілі спецоперації реалізовані - в Україні вбиті усі націоналісти, вона демілітарізована і більше не має зброї, а НАТО туди вже не прийде. Згадають ще Потьомкіна - путін вийде з мішечком його кісток і скаже: "Мета досягнута, дивіться, що ми вкрали". А поруч сидітиме єнот (всміхається. – О.М.). Російських народ і це "з’їсть".

"НЕ БУЛО ТАКОГО: "ВСІ ВІДХОДИМО – ЗДАЄМО ХЕРСОН""

- Ти згадав про ядерну зброю. Погрози її застосувати звучать від росії дуже давно, причому на офіційному рівні. Яка ймовірність, що це все ж станеться?

- Вона то підвищується, то знижується. Були моменти ще до харківського наступу, коли вони могли усе застосувати, адже бачили, що світ їх боїться, тому можуть робити усе, що заманеться. Вважали, що кожен їхній крок є переможним, зокрема і застосування ядерної зброї. Але після того, як Україна зламала хід бойових дій, це вже буде не як сила, а момент їхньої нездатності щось змінити у війні за допомогою регулярної армії. Цей крайній метод тоді демонструватиме їхню остаточну агонію. Тому сьогодні такий сценарій менш імовірний, але ми маємо не забувати, хто править росією – задля збереження влади можуть піти й на такий крок. Ми повинні бути готові і повністю не відкидати таку ймовірність.

- Окрім повернення додому, який ще був найважливіший момент для тебе на цій війні, що найбільше запам’ятався?

- На початку вторгнення я їхав до Миколаєва і усвідомлював, що можу звідти уже не виїхати. Адже бачив, як росіяни просуваються, і що ми не можемо їх зупинити – в такому темпі вони йшли. У мене було таке враження, що я жив для того, щоб загинути в Миколаєві. Знав: ми там битимемося до кінця, а вже після нас прийдуть ті, хто звільнятимуть території. Отакий у мене був настрій. Знаєш: "Де народився – там і згодився". Я був готовий іти до кінця. Приїхав у місто, розуміючи, що за мною "ворота закриваються". Там спочатку був безлад. Але Віталій Кім, генерал Марченко, багато офіцерів та все громадянське суспільство об’єдналися і стали до роботи. Мені було дуже важливо побачити, що місто готується до захисту по повній. Ми почали, скажімо так, "заварювати кашу" оборони Миколаєва. Це окрема історія, як усе відбувалося, які були командири, як їх знімали, які рішення приймалися – правильні-неправильні. Але ми вибили росіян на рубіж Херсонської та Миколаївської областей. Ключову роль там зіграло те, що усі були готові лягти кістками. Це надихає, коли ти бачив навколо себе таких людей, які не збираються відступати, як, наприклад, генерал Марченко, який весь час кричить – дає координати та керує людьми. А він може мотивувати на своїй народній мові (посміхається. – О.М.). Або Кім – цивільна людина, яка максимум до цього бувала на полюванні, але теж включився по повній. Він також сильно мотивував. Усі були заточені на результат. В цьому велика заслуга. Чи оцінили її належним чином? Думаю, історія тут розставить усе на свої місця. Тому що, як я сказав, ніхто до кінця навіть не розуміє, що було б, якби тоді на початку ми втратили Миколаїв. Я впевнений, що керівництво думало, що місто паде. Мені навіть казали: "На жаль, Південь ми втратили". Однак ми його повернули!

- Але досі порушується питання, хто здав Херсон. Ми колись почуємо на нього відповідь? Ти її знаєш?

- Я б поставив питання інакше: не хто здав Херсон, а чому противник так швидко захопив місто? Тут є відповіді, які свого часу будуть озвучені - про розгортання військ, забезпечення контррозвідувальної діяльності. Будуть названі імена людей, які відповідали за його оборону… Знаєш, там не було такого: "Всі відходимо – здаємо Херсон". Але ряд помилок від військо-політичного керівництва до тих, хто був на місцях, треба проаналізувати і тоді вже визначити винних, адже вони є.

- Це вже після війни?

- Зараз можна цим займатися. Я от знаю чимало відповідей. Наприклад, якби свого часу був підірваний Антоновський міст, то противник міг взагалі не перейти на Лівобережжя. Херсон би і залишався нашим, а ворог не просувався на Миколаїв. Але цього не було зроблено. Тому окупанти пішли далі. Питання: має хтось за це відповісти? Звичайно! Треба розбиратися.

- Наостанок запитаю тебе, який головний висновок ти зробив із того, що відбулося за ці 9 місяців після повномасштабного вторгнення?

- Що наш народ є прикладом незламності. Він показав, що хоче бути незалежним, що, справді, є нащадком Київської Русі. Він згуртувався проти навали і продемонстрував свою єдність. Так, закінчиться війна, ми знову чубитимемося через політичні питання (посміхається. – О.М.). Однак уже йтиметься про рішення, які направлені не на збагачення олігархів чи політиків, які використовують політику для підняття власного добробуту, а виключно на те, щоб зробити українців впливовішими, багатшими та заможнішими. Насправді, росіяни розбудили українську націю і показали нам, що ми одні і за одне, попри усе те, що у нас раніше відбувалося всередині.

Джерело: Цензор.НЕТ
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

Нашестя ворон у Києві та янгол в морі: Релігієзнавець прокоментував відео щодо "передвісників" кінця світу

середа, 8 лютий 2023, 22:15

Після того, як кияни в соцмережах приділили багато уваги нещодавньому справжньому нашестю ворон, в українському сегменті Інтернету з’явилось чимало відео з апокаліптичним підтекстом. Користувачі соцмереж почали поширювати ролики з явними ознаками монта...

Через схему з благодійними аукціонами депутат від "Слуги народу" привласнив майже 15 млн. допомоги для ЗСУ – розслідування

середа, 8 лютий 2023, 21:44

В серпні 2022 року депутат від "Слуги народу" Владислав Трубіцин, якого НАБУ затримало на хабарі 1,2 млн грн, встиг провести чотири нібито благодійні аукціони для допомоги ЗСУ на загальну суму майже 15 мільйонів гривень. На торги виставлявся антикваріа...