Чому Росія не розвалиться за зразком СРСР, - Андрій Кокотюха

"Під час традиційної для NV дискусії «Україна та світ попереду 2023» присутній серед гостей ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко ледь не перетворив дискусію на суперечку. Вислухавши всіх учасників, він звернувся до них не так із питанням, як із реплікою, суть якої можна окреслити коротко: ви не праві, Росія розвалиться", - пише український письменник Андрій Кокотюха у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Про те, що розвал Росії неможливий бодай у середньостроковій перспективі, різними словами говорили волонтер та громадський діяч Серій Притула і співвласник Нової пошти В’ячеслав Климов. Але подібні — прямо скажу, невтішні для всіх людей доброї волі, — висновки звучали в контексті нової війни. До якої Україні та світу треба починати готуватися вже на наступний день після вигнання останнього окупанта, повернення окупованих територій до складу України й, відповідно, нашої перемоги. Агресивна Росія зажадає реваншу в той самий щасливий для нас день. Залиже рани й почне відновлюватися для наступного нападу. Оскільки розвалу не передбачено — пан Огризко з цим категорично не погодився. І у своєму протесті ексміністр не одинокий. Але це означає, що він та його однодумці не погоджуються також із адміралом Робом Бауером, головою Військового комітету НАТО. Який заявив: незалежно від результату війни росіяни матимуть аналогічні амбіції, і навіть якщо вони програють війну з Україною, загроза не зникає. Вотум подібної недовіри можна висловити і Борису Джонсону, який у одному з нещодавніх інтерв`ю назвав Росію великою, гордою, старою країною, яка не розвалиться, хоча в перемозі України він також не має жодних сумнівів.

Заперечуючи подібні твердження й впевнено прогнозучи розвал Росії, пан Огризко апелював до одного з найулюбленіших та найчастіших за цитуваннями прикладів — виступу Джорджа Буша-старшого 1 серпня 1991 року в Верховній Раді тоді ще радянської України. У статусі президента США Буш відвідав спершу Москву, де взяв участь у саміті разом із Михайлом Горбачовим, першим і, як показав час, єдиним президентом СРСР. А потім у Києві застеріг Україну від проголошення незалежності й налякав катастрофічними наслідками від розвалу СРСР. Промова отримала в політології назву котлета по-київськи, самого Буша критикували і Європі та вдома, в Америці. Три тижні потому Україна проголосила незалежність. До кінця 1991-го юридично розвалився Союз. Вважався монолітною войовничою імперією, а виявився колосом на глиняних ногах.

Цю аналогію регулярно згадують адепти невідворотного розвалу Росії — мовляв, вона повторить долю СРСР, який сама ж створила. Проте подібне порівняння помилкове, як і буквальне дзеркальне порівняння Путіна з Гітлером. А нинішньої війни Росії проти України — з Другою світовою. На помилку, сам того не розуміючи, вказав Борис Джонсон, назвавши Росію старою гордою країною, яка не розвалиться саме через це. Адже саме даний фактор і спрацював 1991 року на розвал СРСР.

Саме так. Радянський Союз розвалився за прямої участі Росії, за її непереборним бажанням. Хай би там як це не прозвучало, але Росія теж прагнула приєднатися до параду суверенітетів і вийти з СРСР. Сталося, як гадалося.

Що було далі — бачив, та не завжди розумів і усвідомлював весь світ. Навряд світові треба закидати політичну сліпоту: в Україні три десятки років політичні сліпці і пересічні громадяни або не бачили в Росії агресора, або підігравали агресору й працювали на нього. Але повернутися на самий початок 1990-тих і придивитися уважніше, побачите: Росія в СРСР не мала навіть умовної, мінімальної суб'єктності, яку натомість мали так звані союзні республіки.

Чим був Київ? Столицею радянської України. Чим був Тбілісі? Столицею радянської Грузії. Чим був Ташкент? Столицею радянського Узбекистану. А яке місто було столицею РРФСР, Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки? Перша відповідь — Москва. Але ж вона водночас була центром значно більшого державного утворення — величезного Радянського Союзу. По суті, СРСР розчинив у собі Росію-матушку. Звів її до дивного й бентежного статусу якоїсь союзної республіки. Союзної — кому, самій собі?

Ось цього коника і осідлав свого часу лідер російської радянської політичної опозиції Борис Єльцин. На ньому й виїхав. Адже його головний опонент Михайло Горбачов зі шкіри вилазив, аби утримати Союз. Який уже тріщав по швах і підгорало на Кавказі, в країнах Балтії та в Україні.

Зате в радянській Росії, тій самій РРФСР, усе було тихо, спокійно. Жоден суб`єкт цієї радянської федерації з її складу вийти не хотів. Це вже потім підніметься Ічкерія — перший і єдиний прецедент збройної боротьби за незалежність у Російській Федерації. Її показово потоплять у крові, поставлять гауляйтером Рамзана Кадирова і на цьому тему розвалу власне Росії закриють.

Тож Єльцин, говорячи сучасною мовою, качав ситуацію в бік незалежності Росії від СРСР. Ідея сподобалася тим, кого уже за свого президентства він називав дорогими россиянами. Вони так само хотіли вийти з СРСР, як і решта республік. Бо мета була одна: досить годувати всіх дармоїдів, ми відділимося й прогодуємо самі себе. Ностальгія за СРСР стала трендом уже від середини 1990-тих через розчарування дорогих росіян у власній незалежності. І тут уже на сцену вийшов Путін з амбіціями розширити стару добру Російську Федерацію до несправедливо, на його думку, втрачених масштабів та кордонів.

Отже, на момент проголошення Бушем-старшим скандальної київської промови російські настрої були подібними до українських. Партійні верхівки прагнули зберегти Союз настільки, що навіть пішли на серпневий путч і прискорили руйнівні процеси. Активні громадяни прагнули осоружного СРСР позбутися. Тож Росія долучилася до його руйнування. І ось вам причина несподіваного на перший погляд його краху.

Чи можливе повторення подібного в нинішній Росії? Відповідь — ні. Бо після підписання у грудні 1991-го тристоронньої угоди в Біловезькій пущі РРФСР перетворилася на Російську Федерацію. Зберігши в своєму складі всі територію, краї й округа, які були в складі Росії радянської. Приєднані, читай — завойовані вони були не в 1920-тих, а ще за царя-батюшки. Кубань і Дон, попри українські мрії, відділятися не хочуть. Буряти, башкіри, татари, хакаси, евенки та інші народи, з яких складається населення Росії, пригнічені багатосотрічною асиміляцією і не бачать свого існування без подачок із федерального бюджету. Пропаганда давно й плідно працює на притлумлення будь-якого бажання розвалювати РФ із середини. Російська Федерація вийшла з радянської. А радянська — з царської Росії, яка воювала в 1917—1921 роках за території України й Білорусі, за Кавказ і Середню Азію й приросла ними. Проте більшість територій — царський спадок. Ось вона, стара горда держава — її, непохитну, мав на увазі Борис Джонсон.

Думаю, приклад красномовний. Не раз говорилося: війну може завершити лише Росія — якщо захоче. Так само Росія може й розпастися — якщо сама захоче. Поки бажань відділитися й жити самостійно за поребриком не помічається".