Чи розпочнеться в Казахстані революція і чи скористається з того Москва, - аналітик

"Протести в Казахстані, які охопили країну впродовж останніх трьох діб, мали, на перший погляд, виключно економічну причину — двократне подорожчання зрідженого природного газу. Який є найбільш популярним паливом у тамтешніх автомобілістів, та широко використовується у побуті", - пише оглядач Тарас Паньо у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Втім, зводити ситуацію до економічної було б явною помилкою. Оскільки уряд оголосив про повернення цін на газ до попереднього рівня іще вчора удень, а пік зіткнень учасників протестів з поліцією трапився за кілька годин після того, увечері. При тому протести змістились із нафтовидобувної Мангістауської області до політичного центру опозиції Казахстану, Алмати. Де впродовж ночі учасники протестів не тільки билися з поліцейськими, але й захопили на якийсь час міську адміністрацію. Втім, спроби штурму урядових будівель здійснювались і в інших районах Казахстану, зокрема, в північному Актобе. А мирні демонстрації охопили не тільки десятки міст у країні, але й нову столицю держави, Нур-Султан.

При тому вимоги учасників протестів стосувалися вже не газу, а політичної ситуації в країні. Зокрема, одним із ключових гасел став лозунг "Старий, іди геть" — опозиціонери вимагають усунення від влади 81-літнього Назарбаєва, який хоч і віддав президентський пост наступнику, Касим-Жомарту Токаєву, продовжує керувати радбезом Казахстану і відіграє в житті країни набагато більшу роль, ніж того б хотілося опозиціонерам.

Цієї ж ночі чинний президент Казахстану виклав на стіл свою козирну карту, відправивши у відставку уряд, який визнав винним у недостатньому контролі за енергетичним сектором, що й спричинило народне незадоволення.

При тому поліція Казахстану, хоч і протидіє учасникам протестів, але особливої жорсткості не демонструє — за ніч затримано трохи більше 200 осіб, частину з яких вже і відпустили. Представники центральної влади виходять до учасників протестів у регіонах, погоджуються з тим, що вже колишній уряд зробив чимало помилок, і намагаються заспокоїти людей тим фактом, що тепер держава візьме під контроль ціни на енергоносії, мінімум на півроку заморозить подорожчання послух ЖКГ, і надасть чимало інших соціальних подарунків.

Подібна поведінка різко відрізняється не тільки від реакції на протести у тій же Росії чи Білорусі, але й від поведінки влади Казахстану в 2010-му році, коли в процесі придушення протестів нафтовиків в Жанаозені було вбито не тільки декілька лідерів протестів, але й їхні члени сімей. Втім, говорити про гуманізм і в даному випадку, можливо, занадто рано — оскільки влада може влаштувати опозиціонерам вендету в разі своєї перемоги дещо пізніше.

Але наразі Токаєв та політична еліта Казахстану доволі ефективно протидіє протестам, виторговуючи збереження свого політичного домінування в обмін на економічні поступки. Завдяки подібній політиці, цей шторм Токаєву та Назарбаєву, ймовірно, вдасться пережити. Але проблема для них полягає в тому, що в довготерміновому плані життєздатність їхньої політико-економічної моделі видається сумнівною.

Впродовж двох останніх десятиліть Казахстан у чомусь був більше схожий на СРСР, аніж навіть Росія з Білоруссю. Фіксовані ціни на пальне і соціальні товари. Почасти контрольована державою заробітна платня. Політична безправність в обмін на якщо й не економічне благополуччя — то, принаймні, мінімальні соціальні гарантії.

В останні роки система дала цілий ряд збоїв. Неідеальна ситуація на ринку нафти, металів та руд призвела до скорочення прибутків країни — що особливо гостро стало відчутно в момент коронакризи. Тож зараз схема "економічні гарантії в обмін на свободу" в Казахстані працює із явними збоями. Наприклад, з 18 мільйонів громадян країни близько 2, за розрахунками економістів, мають заборгованість по кредитах. Інфляція, яка й офіційно складає немалих 9%, на думку тамтешніх аналітиків в реальності може перевищувати 15% - це при фіксованій заробітній платні.

Тому владі Казахстану, ймовірно, і вдасться цього разу "купити" народ. Але наявні проблеми від того нікуди не дінуться — і рано чи пізно ситуація, без радикальних економічних реформ, "вибухне" знову.

Що стосується Росії, то там вже давно вирує дискурс про "казахстанський націоналізм", який впродовж останніх трьох-чотирьох місяців набув особливої гостроти. При тому набір звинувачень — навдивовижу схожий на той, який висувається і Україні. "Утиски російськомовних", "печерний націоналізм", всі північні області Казахстану — це "подарунок Росії", який можна повернути назад — все це ми, загалом, вже чули. В листопаді, до речі, подібні звинувачення, які раніше озвучували "політичні радикали" з Держдуми, підсумувало і публічно повторило російське МЗС.

Звичайно, той факт, що наразі еліти Казахстану самі справляються з політичною кризою, не потребуючи "допомоги Москви", яка, як звикле, виявилась неготовою до зміни політичного клімату в сусідній країні — грає Казахстану на користь. Але не слід забувати про один простий, але очевидний факт. Успішна революція в будь-якій пострадянській країні — це наочна демонстрація громадянам Росії можливості і необхідності політичних змін. Тому сумніватись в тому, що у разі перемоги опозиції на Казахстан чекає кривавий конфлікт, "Північно-казахска народна республіка", та інші метастази "русского міра", на жаль, не доводиться".