"Демократичні країни дмухають на воду й бояться поразки РФ більше, ніж програшу України. І хоч вони під парасолькою НАТО, все одно бояться", - Кокотюха

"Знову прогнозують невідворотність домовленостей із ворогом, і знову — не в Україні. Цього разу формулювання несподіване. На думку міністра закордонних справ Литви Габріелюса Ландсбергіса, Україна може бути мимоволі втягнута в мирні переговори з Росією. Наша виснажена країна просто не матиме іншого виходу", - пише український письменник Андрій Кокотюха у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Бо — тут дипломат сам непозбувно збентежений, — Північна Корея, світовий лузер під санкціями, постачає своїй союзниці Росії більше зброї та боєприпасів, ніж весь ЄС — ЗСУ. Закритий диктаторський режим не боїться кари за це. Він узагалі нічого не боїться. Відриті демократичні країни дмухають на воду й бояться поразки Росії, військової та політичної, більше, ніж програшу України. І хоч вони під парасолькою НАТО, все одно бояться. Адже перш, ніж запрацює ота сама Стаття 5 Вашингтонського договору, яка гарантує удар у відповідь, агресивні росіяни встигнуть хай кілька днів, але все ж таки бомбити їхні міста й убивати їхніх мешканців. І так, Олена Зеленська має рацію: війна після падіння України не завершиться, а піде далі.

Заява голови МЗС однієї з найбільш дружніх до нас держав дає привід озирнутися назад не лише на кілька, а й на кількасот років. Розмови про варіанти переговорів та в подальшому — замирення воюючих сторін у форматі, коли не задоволена жодна і який вважається в політиці компромісним, ведуться щонайменше від 2015-го року. Тоді ж на різних рівнях та майданчиках зазвучали терміни кореїзація або фінляндизація України. А нещодавно ексочільник НАТО Андерс Фоґ Расмуссен озвучив іще один формат миру — німецький. Досить поверхового знання історії ХХ століття, аби розібратися, що тут до чого. Давайте розбиратися.

Цікаво, що всі три приклади є успішними або для цілої країни — Німеччина — або для частини — Південна Корея, — або для країни, яка втратила внаслідок військової агресії частину територій — Фінляндія. Проте жоден із них не вдасться реалізувати в Україні. Навіть якби раптом влада в своєму намірі назавжди або дуже надовго встановити справедливий мир отримала підтримку політичної опозиції та активної частини суспільства. Вийшовши на новий суспільний договір: перемога — ось така, іншої не буде. І не менш цікаво та красномовно, що всі три приклади прямо й непрямо пов`язані з російською агресією.

За великим рахунком, станом на зараз Україні виглядає привабливим згаданий паном Расмуссеном німецький варіант. Політик відсилає до розподілу Німеччини на дві частини після Другої світової. Про це домовилися лідери антигітлерівської коаліції 1945 року в Ялті, коли крах Гітлера був уже очевидним. Але на окупаційні зони переможена країна була поділена ще чотири роки. Потому розділилася на НДР і ФРН із державним кордоном по Берліну. На контрольованій Кремлем частині на сорок років установилася диктатура. Західна Німеччина, як її тоді називали, відновлювалася й розвивалася за планом Маршалла. А незабаром вступила в НАТО. Тим часом Союз розвалився. Результат — Німеччина знову злилася воєдино і деокупована частина автоматично увійшла в альянс.

Так, звучить привабливо. За винятком того, що вступ України навіть частинами для Росії неприйнятний. Це офіційна заява Кремля, і хіба письменники-фантасти змоделюють єдину сприятливу ситуацію. Ми пообіцяємо Росії в НАТО не вступати, закріпимо дві України на карті світу, потім дочекаємося, коли Путін засне — і шмигнемо під парасолю Альянсу за якихось три години. Путін продирає очі — а ми вже в НАТО й визволяємо окуповані території. Погодьтеся, навіть озвучена недавно обіцянка радника ОП Михайла Подоляка, що Україну запросять до НАТО за рік не дає впевненості, що проскочимо, як дві Німеччини.

Тепер — Фінляндія і фінляндизація. Про неї, зокрема, згадав президент Франції Еммануель Макрон за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення, намагаючись домовитися з диктатором Путіним. Але термін спливав у тому ж контексті й раніше, Макрон його просто повторив. Коротко кажучи, йдеться про часткову підкореність іншій державі при номінальному збереженні суверенітету. Сюди ж включається позаблоковість як обов`язкова умова. Крок до НАТО — війна.

У таких відносинах перебували СРСР та Фінляндія після радянського вторгнення в країну восени 1939 року. Чотири місяці війни, величезні втрати Червоної Армії, героїчний опір фінів, але — Московський мирний договір, втрата територій, офіційне закріплення нових кордонів. Відтоді і до розвалу СРСР країна Суомі була буфером між Союзом і Заходом. Хоча при цьому розвивалася значно краще й жила багатше. А в квітні цього року Фінляндія вступає в НАТО, на що Росія не реагує зовсім. Маючи Альянс впритул до свого нинішнього кордону.

Знову привабливо — віддати розбомблені території, закріпити й посилити новий кордон, відновлюватися за аналогом плану Маршалла. Потім за фінською схемою й такими ж темпами вступити в НАТО — і більше не воювати за відкушене. Домовившись: всі, хто хотів, уже звідти виїхали, решта — баласт, зате мир мимоволі. Фокус у тому, що Росія цього теж не дасть. Навіть зменшення українських територій та відділення того ж Донбасу апетитів Кремля не зменшить. Це буде не мир. Лише перемир`я років на вісім, і цим шляхом ми вже йшли.

Нарешті — кореїзація або ж корейський сценарій, про який згадав на початку цього року вже особисто Путін. Просто і ясно: розподіл за прикладом Північної та Південної Кореї. Тобто, занурити окуповані й анексовані території в аналог КНДР, хоча він уже давно там насаджується. А контрольовані Києвом швидко перетворити на аналог Південної Кореї, включно з мовчазною відмовою від НАТО. Так, щодня є ризик відновлення бойових дій, бо миру між Кореями досі формально не укладено. Але вірно й те, що хай собі Росія дружить із штучно створеними країнами-лузерами, нам своє робить: вільна частина України стане і економічно розвиненою територією, і потужним фронтиром для Заходу.

Цей варіант теж привабливий для формату мирних переговорів, і так само неможливий для втілення. Справа в очевидному: якщо КНДР раптом таки вирішить воювати з іншою, розвиненою частиною країни, Росія не втруться. Принаймні — прямо. Бути ефективною їй не дозволить географія, з якої витікає логістика. У випадку двох Німеччин Сталін хоч і готувався до війни й подальшої окупації Європи, прискоритися завадила спершу незавершена ядерна програма, потім — фізична смерть. Далі ж Кремль змушений був терпіти дві Німеччини теж через НАТО. Фінляндія ж не подавала ознак бажання вийти з-під радянського контролю, тому й протрималася до нинішнього статусу.

Україна ж — нехай теж мимоволі, під тиском обставин, коли Росія не лишила чинній владі іншого виходу! — чітко декларує намір вступити як до ЄС, так і під натівську парасолю. До всього, ставлення Росії до нас позбавлене будь-яких раціональних ознак. Тож жодна схема «миру мимоволі» не спрацює.

Яка спрацює? Не знає ніхто в цивілізованому світі. Хіба — теж мимоволі - країни НАТО вступлять у війну на нашому боці. Включно з Америкою. Але це теж із царини фантастики".