"Я абсолютно не схильний проводити паралелі між Афганістаном і Україною. Їх майже немає", - Павло Клімкін

"Це не просто перемога талібів. Це історія успіху, що швидко розійшлася мусульманським світом. Що буде далі? Поширене цими днями питання — чи не бачили США, куди йдуть їхні гроші в Афганістані, які, зрештою, нічого не змінили у цій країні. Американці на 100% бачили, куди вони вкладають гроші своїх платників податків", - пише ексміністр МЗС Павло Клімкін у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"Це — питання оцінки національних інтересів. Зараз національні інтереси і бачення змінилися. Найближчим часом ви побачите ще декілька рішень США, які будуть змінювати зрозумілу для нас парадигму.

Щодо закидів про зраду американців своїм афганським союзникам — це не питання зради. Питання в тому, що і у Вашингтоні багато років чомусь (мабуть, в рамках зовнішньо- чи внутрішньополітичної коректності) не готові були визнати факти, про які говорили прямим текстом. Я дуже добре пам’ятаю, як на афганських конференціях, у яких я брав участь як міністр закордонних справ, говорили про ендемічну корупцію в Афганістані, про недостатній рівень підготовки, про дуже низьку мораль. Але американська присутність та вливання грошей у країну тривала. І нарешті Байден вирішив це припинити. Зараз це непроста для нього ситуація. В тому числі, і з точки зору політичної довіри до нього.

Не думаю, що американці очікували на такий супершвидкий розвиток. Хоча очевидно, що всі сценарії прораховували. У них достатньо людей, які дуже точно і тонко розуміють геополітичну ситуацію довкола Афганістану. Оцінка того, на що ж за весь цей час американці витратили трильйони доларів, має бути досить тверезою і жорсткою.

Не виключаю, що зараз Сенат проведе слухання, і це буде важлива частина розуміння, а що робити навколо Афганістану. Це питання стосується не тільки грошей, а й великої кількості американських життів. Буде дуже прискіпливий аналіз.

Чому за ці гроші не змогли збудувати нову державу в Афганістані? Бо була ставка не на побудову справжніх інституцій, а на можливість простіше керувати ситуацією. І це — типова помилка. Простіше керувати ситуацією, простіше на неї впливати, але в середньостроковій і довгостроковій перспективі це, звичайно, не працює.

Я абсолютно не схильний проводити паралелі між Афганістаном і Україною. Їх майже немає. Але якщо цінностей як бази немає, то картковий будиночок обов’язково колись впаде. Деякі висловлюються за американську військову присутність в Україні. Але питання в тому, яка саме присутність. Якщо йдеться про союзництво, тобто американські війська працюють з нами і роблять з нас східний фланг НАТО, то це — зовсім інша історія, і про неї потрібно говорити. Я — великий фанат розташування американських підрозділів і американської інфраструктури на території України. Але уникнути при цьому афганського сценарію можна тільки шляхом справжнього союзництва: коли один — за всіх, і всі — за одного. І коли американці (а вони дуже добре розуміють різницю між Україною і Афганістаном) реально вкладаються в цю історію, а не намагаються нас використовувати. І це вже — наша справа. Коли ми постійно на когось сподіваємося — на США, на дядю Джо, то воно не працює. Працює тільки справжня довіра, а довіряють тільки надійному і сильному союзнику.

США створили мегапроблему для Китаю та Росії згортанням такої військової підтримки, і почалася принципово нова гра із шаленими ставкам. Не думаю, що будуть спроби після Великобританії, СССР та США контролювати цю країну. З точністю до навпаки. Будуть спроби нових альянсів у мусульманському світі: таліби, Катар, Туреччина плюс ще декілька ключових гравців. Можуть бути принципово нові коаліції, і ці альянси принципово відрізнятимуться, оскільки тут є дуже різний національний елемент — турецький, арабський, пуштунський. І це призведе до абсолютно іншого впливу мусульманського світу, якщо, звичайно, вдасться цю динаміку зберегти. А так видається.

І я не виключаю, що будуть нові сплески починаючи від Палестини і закінчуючи регіоном Сахель. Це не просто перемога талібів. Це історія успіху, що швидко розійшлася мусульманським світом. Це певною мірою перезавантажить мусульманський світ, дасть йому нову впевненість, і створить нового гравця, який, з одного боку, стримуватиме Китай, а з іншого боку — це виклик для країн Середньої Азії, що межують з Росією.

Але ми маємо розуміти, що у таких, навіть спрощених геополітичних картинах — США проти Китаю, демократії проти автократій, зараз є абсолютно інший чинник — мусульманський. Він дуже різнорідний всередині, але здатен генерувати абсолютно іншу емоцію, ніж раніше. І це виклик для нас усіх, з яким ми теж маємо рахуватися і розуміти.

Щодо реакції Росії у цій ситуації. Подивимося, яку стратегію вибере Путін. Він може переключити більше сил на Центральну Азію і взагалі на Азію. А може зіграти в асиметричну гру, щоб збалансувати мусульманський сплеск в Татарстані і на Північному Кавказі, і піти в більш жорстку тактику з нами. Він вже неодноразово доводив, що асиметрична тактика — його сильна сторона. І тому нам розслаблятися аж ніяк не потрібно. Путіну потрібно підняти ставки також всередині Росії. Без знакових кроків перед виборами у Держдуму важко очікувати, що в Росії ситуацію можна тримати в тому ключі, як хоче російське керівництво і російські еліти. Тому я не виключаю сплесків як гібридної, так і військової активності з боку Росії найближчим часом".