Як Сталін та Гітлер 1940-41-го готувались до війни, і як Жуков приписав собі "геніальну перемогу", котра зробила його начальником Генштабу РККА

– Так, 80 років тому план «Барбаросса» вже був затверджений. І почалося його безпосереднє впровадження – підготовка до нападу на СРСР. У грудні 1940 року дата нападу була назначена на 15 травня 1941 року. Але потім ця дата неодноразово переносилася.

До речі, можна зустріти таку думку, що переноси дати нападу, яку раз за разом викривали радянські агенти і доповідали в Москву, але раз за разом ця дата приходила, і нічого не ставалося – це певним чином знецінювало подальші повідомлення радянських агентів в очах радянського керівництва.

Але це не був якийсь хитрий німецький план дезінформації, а звичайна практика. Це було один в один повторення історії із німецьким нападом на Британію і Францію у травні 1940 року – там дату нападу переносили 29 разів. Цю дату реально зсували, зсували і, відповідно, так само, коли французькій розвідці стало відомо про дату 10 травня 1940 року, коли справді почався німецький наступ на Заході, то особливої уваги це не викликало.

Наприкінці 1940 року стратегічна ситуація Німеччини зайшла в глухий кут. Перед тим їй вдалося добитися неочікуваного успіху і вивести з війни Францію – як тоді вважали, найсильнішу мілітарну державу. Франція була розгромлена і фактично капітулювала. Але війна не припинилася, тому що Британія відмовилася йти на мир. І авіаційна битва за Британію, яка велася в липні-жовтні 1940 року, показала, що у німців немає можливості досягти такої переваги у повітрі, щоб забезпечити успішний десант своєї армії на острів.

Гітлер казав своїм генералам, що Британія розраховує на два чинники. Перший – це вступ США у війну на її боці. Але на це потрібен час, тому що суспільна думка Штатів тоді не була надто прихильна для того, щоб другий раз вступати в європейську війну.

Утім, президент США Рузвельт був на боці Британії і фактично крок за кроком вів свою країну до того, щоб бути невоюючим союзником Британії, в якого британці закуповували стратегічні матеріали, продовольство, зброю.

А другий чинник – на думку Гітлера, Британія розраховувала на те, що Німеччина і СРСР стануть супротивниками, хоча вони й були ситуативними союзниками. Попри те, що радянська нафта йшла в Німеччину, щоб заправляти бомбардувальники, які бомбардували англійські міста, все-таки Черчилль, і не лише він, розглядали Німеччину і Радянський Союз як ідеологічних супротивників, які стануть ворогами на полі бою. Зрештою, для Гітлера війна проти СРСР була тією війною, яку він хотів вести. Бо його мрія про «життєвий простір» на території України – це було те, що він хотів для майбуття німецької нації.

– А вторгнення Гітлера на Балкани – це було щось заздалегідь сплановане чи, так би мовити, експромт?

– Тут і одне, і друге. До речі, є така думка, що неуспіх «Барбаросси» був зумовлений тим, що вторгнення німців у СРСР перенесли на півтора місяці – зі згадуваного 15 травня на 22 червня – оскільки потрібно було відволікти війська для того, щоб захопити Югославію і Грецію.

Але напад на СРСР переносився і з інших причин, зокрема і через те, що була надзвичайно мокра весна 1941 року. І німці, щоб забезпечити пересування військ, чекали, поки підсохнуть дороги. В будь-якому разі, Гітлер все рівно збирався підкорити Балкани. Тим більше, Греція вже вела війну з союзником німців – Італією, а в Югославії стався військовий путч.

Уряд Югославії на початку 1941 року піддався тиску з Берліна і підписав угоду з німцями. Відтак стався підтриманий Британією військовий путч, і до влади новий уряд, який став на антинімецькі позиції. І ніби Гітлер був настільки розлючений, що дав наказ швиденько Югославію захопити. Справді, цей путч підштовхнув такий розвиток подій. Але все було заздалегідь сплановано, тому що надто вже швидко і, як по нотах, розіграли це вторгнення.

– Коли на початку 1941 року командування Вермахту обговорювало вторгнення до СРСР, то в чому німецькі генерали бачили головну проблему майбутньої війни?

– Головне проблема – географія. Порівняно з театром війни на Заході, театр війни проти СРСР набагато, в рази більший. І по мірі просування на Схід лінія стикання між німецькими і радянськими військами розширюється через географію.

І якщо під час кампанії 1940 року на один танк приходилося 75 квадратних кілометрів театру воєнних дій, то на Сході це зросло до 240 квадратних кілометрів.

– Як німці мали цю проблему вирішувати?

– Їхній план був, скажімо прямо, авантюрний. Він був розрахований на те, що від сильного удару СРСР просто розвалиться. Були добре сплановані операції поблизу кордонів. А чим далі на Схід, тим менш детальним було планування, фактично, лише загальні начерки, в який бік рухатися.

Вважалося, що після розгрому радянських військ повинен прийти і політичний крах більшовицького режиму, чого не сталося. І, скажімо, один із попередніх варіантів плану «Барбаросса» навіть визнавав, що навіть після захоплення Москви залишатиметься можливість, що СРСР не капітулює і буде продовжуватися затяжна війна, хай і меншої інтенсивності.

– А про що Сталін спілкувався із військовими на межі 1940–1941 років? Кількаденна велика нарада з командним складом Червоної армії – майже тиждень Сталін розмовляв з військовими. Про що розмовляли?

– Нарада була зібрана невдовзі після того, як Молотов повернувся з Берліна, де була остання спроба досягти порозуміння з Гітлером. Таке бажання було з обох боків. І саме за результатами цієї зустрічі Гітлер підписав план «Барбаросса». Тому що після того, як Гітлер і Ріббентроп поговорили з Молотовим, у них було враження, що СРСР хоче шантажувати Німеччину.

Вважалося, що Німеччина буде зв’язана війною на Заході. Але також розглядалися варіанти, що німецький напад може початися до закінчення війни з Англією чи навіть в союзі з Англією Німеччина може повернути проти СРСР, і як тоді Червона армія відбиватиме цей напад.

– До яких висновків дійшли?

– Висновки виявилися достатньо оптимістичними. Головний підсумок був, що постала серйозна німецька загроза, тому треба нарощувати зусилля по переозброєнню армії, і треба готуватися до того, що можливий конфлікт з Німеччиною в найближчий час. Хоча не вважалося, що це буде саме наступний рік.

– Одразу після наради, на початку січня, відбулися воєнно-стратегічні ігри, за результатами яких, серед іншого, Георгій Жуков став начальником Генштабу Червоної армії. А що вони тоді такого розігрували?

– Справді, за результатами цих ігор начальником Генштабу став Жуков, який показав себе найбільш ініціативним у цих командно-штабних іграх. Результати цих ігор дещо міфологізовані, особливо після того, як вийшли спогади Жукова, і як вони були пізніше фактично екранізовані в радянському кінематографі.

Насправді, результати цих штабних навчань не були настільки однозначними. Вони не розігрували реальну ситуацію, вони фактично ігнорували досвід перших двох років Другої світової війни. Вони вважали, що буде 20-30 днів затишшя, позиційні бої, мобілізація. І тільки після цього вже почнуться серйозні бойові дії.

Тобто ці ігри виходили з того, що обидві сторони повністю мобілізовані і тільки після того починається наступ німців, а далі контрнаступ Червоної армії з захопленням досить серйозної ворожої території.

У мемуарах Жукова йдеться про те, ніби він показав, як будуть німці розбивати радянську армію. Насправді, це не зовсім так. Якраз результати штабних навчань показали при тому, що у них була чисельна перевага Червоної армії над німцями, і за результатами цих ігор, не було ніякого серйозного розгрому Червоної армії, ситуація переходила у затяжні бої. І у варіанті, коли розглядався удар з України навіть достатньо серйозна перемога Червоної армії.

– Так, власне, до чого готувалися: до оборони, до наступу?..

– Ці ігри виходили з того, що нападає Німеччина. Можна казати, що розігрували варіант активної оборони проти німецького нападу. Пізніше, вже в травні 1941 року, була відома записка Генштабу авторства Василевського, де пропонується взяти ініціативу у свої руки: підкреслюється німецька загроза, а тому треба нанести перший удар, не чекаючи того, що почнуть німці.

Досить часто ця записка трактується як доказ того, що СРСР збирався вести превентивну війну проти Німеччини. Можливо, було би так, якби ця записка була затверджена і стала основою подальшого планування, якби через місяць після того не почалася вже зовсім інша війна.

У верхніх ешелонах радянського керівництва були такі думки, щоб вести агресивну війну проти Німеччини, але до етапу детального планування вони не були доведені.

– Німецькі командно-штабні навчання реально вплинули на поправки до плану «Барбаросса». Скажімо, німецькі ігри показали можливість сильного контрудару Червоної армії з боку Прибалтійського військового округу. І відповідно в плані «Барбаросса» був підсилений лівий фланг німців і удар в бік Ленінграда. Тобто, це була цілком практична віддача від цих ігор.

Ті ігри, які були проведені в Генштабі Червоної армії, фактично, закінчилися лише організаційними висновками – Жуков замінив Мерецкова на посаді начальника Генштабу. Але це і все. Ніхто з радянських військових, які брали участь у цих іграх, не командував в реальній війні тими арміями і фронтами, якими їм довелося командувати у 1941 році. Тобто реальна віддача від цих ігор була близька до нульової.