"Не знаю, на що сподівались загарбники, коли навіть наші деякі діди варті цілого відділення диверсантів", - Серж Марко

"Дєди ваівале. З хлопцями сьогодні розмовляли про "дідов" на війні. І це страшні люди, я вам доповідаю. Просто пару флешек з війни", - пише військовий блогер та волонтер Серж Марко на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Маленьке селище Пологи. Ми під ним, довбаємо пігдогів, які там засіли. До дому забігає дєд, якого ми називали "Дєд". Худий, гостроліцій, невеликого зрісту. Він збіжав з селища коли туди зайшли руські, організувавши пару диверсій наостанок.

- Во дворе моего дома стоит БТР! - без прелюдій заявляє він: - Мне соседи сказали! Прямо во дворе моего дома, там русские поселились!

- Дєд, погодь, не волай. І що ти від нас вимагаєшь?

- Еб*ште! Артой!

- По твоїй домівці?

- Да! Еб*ште! Их там дох@я!

Ми обожнювали Дєда. Він був (і є, маю надію) аху*нним.

- Діду, ми можемо тут пройти по посадкам, через поле, та зайти до них у тил.

- Можно, но там есть участок где вас будет видно.

- Ми піднімемо коптер, подивимось чи є у тій посадці СПешка, та якщо ні, підемо.

- Так идите по каналу. Вот тут надо крюк сделать около 7 км и вы зайдете в место где у них них@я нет.

- Цей маршрут потрібно сутки ще топтати, щоб заводити туди групу. В нас немає цього часу.

- А, так я там уже ходил, все знаю!

- Ти сам туди ходив?

- Ага, сам.

Дід мав енергії на декількох молодих. Він ходив поруч з нами, дивився на зброю та оптику, запитував іх ттх, захоплено кивав головою. Але тільки у розрізі того, які можливості ця зброя дає у знищенні живої сили. Та дуже просився до нас. І якби була наша воля- ми б Дєда до себе забрали. В ньому ніхто не сумнівався. Він був сухим комком люті, помноженої на життєвий досвід. І навіть вік біля сьомого десятка йому не заважав.

- А цей міст якщо вони попхнуть...

- Подорвем!

- Його ще замінувати потрібно.

- Я его уже заминировал. Там труба проходит внутри, я ее тротилом забил.

- Дєд, ну ти даєш...

Дєд, я не знаю чи ти живий, бо з твоїм іб*нутим характером вижити буде непросто. Але якщо живий - то знай що ми тебе пам'ятаємо.

І це у приклад взятий лише один з "дєдов" що нам траплялись на війні. Були і інші, не менш цікаві. Більш того, немає в Україні підрозділа, який би не міг розповісти декілька схожих історій про своїх "дєдов".

Не знаю на що сподівались загарбники, коли навіть наші деякі діди варті цілого відділення диверсантів.

Історії про своїх дідов під цим постом прибавляють карму. Ну, як то кажуть - за дідов!".