Огляд Східної операційної зони - Костянтин Машовець

1. Куп'янський напрямок

Війська російської 1-ї танкової армії (ТА) зі складу угрупування військ (УВ) «Запад» разом із силами та засобами, приданими їй з УВ «Север», продовжують свої спроби ліквідувати Куп’янський плацдарм Збройних сил України (ЗСУ) на східному березі річки Оскол.

Основні зусилля російського командування, при цьому, зосереджуються по напрямку Піщане — Куп'янськ Вузловий, аби «розрізати» плацдарм на дві частини (північну та південну) і згодом ліквідувати їх по черзі, починаючи з північної (це – східна частина міста Куп'янськ — «Заоскілля»).

Станом на даний момент противник за 2 місяці запеклих боїв у смузі наступу своєї 47-ї танкової дивізії (тд) зумів закріпитися в селі Курілівка (в тому числі, зайнявши низку позицій у районі «військового міста»), на північно-східній околиці села Ківшарівка, а також дістатися до східних околиць Куп'янськ-Вузлового силами своїх передових малих піхотних (штурмових) груп, що діють переважно уздовж північного берега річки Лозоватка.

Крім того, передові підрозділи 27-ї окремої мотострілецької бригади (омсбр) 1-ї ТА (ймовірно, за підтримки низки частин і підрозділів 6-ї загальновійськової армії (ЗВА) та 11-го армійського корпусу (АК) УВ «Север») змогли просунутися в північній частині плацдарму у напрямку Петропавлівки та східної частини міста Куп'янськ («Заоскілля»).

Фактично, командування російського УВ «Запад» протягом минулого і нинішнього тижнів в значній мірі відновило активні атакуючі\штурмові дії своїх передових частин і підрозділів на більшості ділянок Куп’янського плацдарму ЗСУ (переважно в центральній і північній його частинах).

2. Лиманський напрямок

Активні бої тривають й у тактичній зоні на Лиманському напрямку, на північ від річки Сіверський Донець. Командування російських 20-ї та 25-ї ЗВА продовжує досить активні спроби «інфільтрувати» свої численні малі піхотні групи в межі міста Лиман, використовуючи для цього лісисті ділянки місцевості, як на схід, так і на південний схід від міста, а також діючи з півночі по напрямках Дерилово — Дробишево, а також Колодязі — Ставки (смуга 20-ї ЗВА).

Наразі, очевидно, ворог зміг закріпитися силами кількох невеликих піхотних груп на південно-східних околицях Лимана (район від вулиці Партизанська до Лесного провулка) та в селі Діброва, у смузі наступу його 25-ї ЗВА. Крім того, противник, очевидно, продовжує утримувати ліс між Лиманом і Ямполем, використовуючи його як вихідний район накопичення для подальшого «проникнення» своєї штурмової піхоти у напрямку Лиману.

Водночас слід зазначити, що спроби противника повністю заблокувати Лиманський район оборони ЗСУ з північного заходу, взявши під контроль село Дробишево та район Олександрівка — Новоселівка — Ярова — Соснове, очевидно, поки що не стали для нього успішними.

У противника є кілька невеликих піхотних груп (переважно 3-4 в\сл), які успішно «інфільтрувались» по цьому напрямку, але, очевидно, вони заблоковані і не забезпечують стабільного та повномасштабного російського контролю над цією територією.

У свою чергу, ЗСУ, час від часу, проводять контратаки та пошуково-рейдові дії на цьому напрямку з метою блокування та запобігання подальшому просуванню малих піхотних (штурмових) груп противника. Не всі вони закінчуються результативно, але все ж-таки поки дозволяють українському командуванню меншими ніж у противника силами фактично мінімізувати його активність на низці ділянок та напрямків на північ і північний схід від міста.

Особливо це стосується плацдарму російської 20-ї ЗВА на річці Чорний Жеребець, з якого намагаються діяти підрозділи її 144-ї мотострілецької дивізії (мсд) та придані їй підрозділи 2-ї мотострілецької дивізії 1-ї ТА у напрямку Лиману, а також району на північний схід від міста, де ЗСУ продовжують утримувати низку позицій у районі сіл Зарічне, Мирне та Ставки, що, у свою чергу, суттєво ускладнює передовим підрозділам російської 25-ї ЗВА ведення активних дій на схід від міста.

Очевидно, у найближчому майбутньому слід очікувати значної активізації противника у смузі його 25-ї ЗВА (на схід і південний схід від Лиману), де йому вдалося досягти певних тактичних результатів і де досить очевидне бажання його командування прорватися передовими підрозділами в район сіл Старий Караван і Брусівка, аби ще більше та щільніше «ізолювати» весь Лиманський район оборони ЗСУ.

3. Вовчанський (Харківський) напрямок

На цьому напрямку командування російської оперативно-тактичної групи (ОТГ) «Белгород/Харьков» УВ «Север» (ймовірно, частина сил і засобів 6-ї ЗВА, 11-го та 44-го АК) продовжує досить активні наступальні дії у прикордонній смузі на території Харківської області України, на схід від Вовчанська (на ділянці між державним кордоном і річкою Вовча), очевидно, намагаючись «розтягнути» сили та засоби українського угрупування військ вздовж фронту якомога ширше.

Російські війська, діючи разом силами своїх передових штурмових груп на схід від Вовчанська, вже змогли вклинитись на українську територію по напрямках Мар’їне — Зибине, червоне — Волохівка та Дігтярне — Бударки. Більше того, щонайменше на двох ділянках (у районі Зибине та Волохівка) окремі невеликі піхотні групи противника, ймовірно, змогли переправитися через річку Вовча в південному напрямку.

Однак на головному напрямку Вовчанськ — Білий Колодязь, очевидно, противник так й не зміг поки досягнути значних результатів. У районі Синельникове — Цегельне — Вільча — Лиман тривають вперті бої. Так само, як на південно-східній околиці міста Вовчанськ. Це, власне, фактично заважає російському командуванню розвинути свій успіх на ключовому для нього напрямку — у бік Білого Колодязя та Великого Бурлука.

Російські війська, поки що, так й не просунулись, ні до Білі Колодязя, вздовж дороги Вовчанськ-Білий Колодязь, ні на південь від рубежу Графське-Симинівка, аби забезпечити цей наступ з флангу. Невеликі піхотні групи противника, які раніше прорвалися до Графського та Симинівки, фактично були заблоковані. Противнику досить важко забезпечувати їх через Лиман і Приліпку, де ЗСУ й досі утримують низку позицій. Втім, йому також достатньо важко накопичити там потрібну кількість штурмової піхоти для подальшого просування її силами на південь.

Підсумуємо ...

Я вважаю, що саме ці вищезгадані обставини й спонукали російське командування провести численні дрібномасштабні тактичні вклинення у прикордоння Харківської області України, у загальному напрямку Великого Бурлука. До речі, до них варто додати ще однуе (відносно «свіже») на ділянці Артільне - Шев’яківка, у напрямку Устинівки (де російські «інфільтраційні» групи змогли проникнути приблизно на 6 км углиб української території). Це на північ від села Мілове.

Отже, очевидно, що командування російської ОТГ «Белгород/Харьков» намагається позбавити українське командування можливості парирувати його подальші наступальні дії на головному для себе напрямку (у бік Великого Бурлука), змушуючи його використати більшість резервів для блокування всіх цих численних «бічних вклинень».

Проблема для російського командування полягає «лише» в тому, що його основний оперативно-тактичний задум (план) на Харківському напрямку давно є очевидним і зрозумілим не лише для командування ЗСУ, а й для всіх зовнішніх зацікавлених «спостерігачів».

Командування російського УВ «Север» явно прагне «відрізати» увесь північно-східний «кут» Харківської області України, розташований на схід від Сіверського Донця, по умовної лінії Вовчанськ — Куп'янськ, ведучи наступ у бік Великого Бурлука, по напрямкам, які збігаються біля нього (з Вовчанська, від Куп'янська і з північного сходу, можливо, через Вільховатку). І той факт, що російське командування наразі вирішило виконати це завдання частинами, «відрізаючи» українську прикордонну зону «по частинах», навряд чи радикально змінить це розуміння ...

У цьому контексті, ймовірно, варто нагадати деякі «виміри» щодо глибини, на яку російські війська мають просунутися для досягнення своїх планів. До Великого Бурлука дуже приблизно, від Вовчанська — понад 40 км, від Куп'янська — понад 30 км, від російських вклинень на схід і північний схід від Великого Бурлука — понад 18 км.

І, наскільки я розумію, наразі російське командування вирішило використати своєрідну методологію численних дрібних «прикордонних порізів» в рамках цього завдання, сподіваючись, що принаймні один такий «поріз» (а бажано два, або навіть три) зрештою матимуть «критичний вплив» на стійкість усієї української оборони на Харківському напрямку, принаймні – на схід від Сіверського Донця …

Джерело