Огляд світових новин від Свирида Опанасовича

Появі в Києві розхристаного і прекрасного Бориса Джонсона, котрий трудиться у Лондоні главою уряду Її Величності, передувало чимало цікавих подій. Переповідати зміст усіх попередніх серій дід не буде, сподіваюся всі й так усе добре пам’ятають. Але штрих-пунктирно нагадати про деякі них усе-таки варто, бо наші шановні експерти стільки всього вже набалакали, що заплутатися зовсім нескладно. Ітак.

Історичний факт, про який нагадати ніколи не зайве – у 2014 році Росія відкрито напала на Україну, окупувала Крим і влаштувала на частині її східних територій плацдарми для захоплення решти нашої країни. При цьому Москва офіційно заявляє, що Україна недодержава, а українців не існує.

Як сільський історик запевняю - кожен історичний факт завжди супроводжує величезна кількість фейків. Ось деякі з них:

Від початку війни і до цього часу, вже протягом восьми років, в українському політичному керівництві усі суцільні зрадники та запроданці. Всі до єдиного. Принаймні майбутні історики, читаючи архіви з трудів сучасних нам експертів, не сумніватимуться, що дії всіх українських керманичів у період після 2014 року були спрямовані лише на одне – як би поскоріше здати Україну Москві.

Дивним чином у тих керманичів нічого не вийшло, хоча й міжнародна ситуація була на диво сприятлива – усі провідні держави світу були зайняті винятково тим, як би домовитися із Кремлем за рахунок здачі України. Від якої всі смертельно стомилися. Серед найбільших зрадників і зрадниць України почесне місце займають Обама, Трамп, Меркель, Олланд та Макрон. Проте найбільше зусиль, щоб злити Україну Хуйлу, докладає президент США Джо Байден.

Для Байдена Україна порожнє місце, лише задній двір Росії тому в Білому домі надумали примусити Київ виконати мінські домовленості й благополучно про Україну забути - отаку, друзі, ахінею, верзуть деякі наші експерти не соромлячись, що їх можуть почути розумні люди.

Втім, мотиви тих придворних експертів зрозумілі – їм конче треба пояснити дивні висловлювання чинного президента Зеленського, трактуючи їх як нібито турботу про інтереси держави. Яку треба захищати і від підступних США. Хоча чудернацька поведінка Зеленського в умовах, коли слід максимально рішуче підтримати Сполучені Штати та Велику Британію, зумовлена, як на мене, дещо іншим.

Противники чинного президента мабуть очікують, що зараз і я назву пана Зеленського мерзенним запроданцем. Або принаймні пришелепуватим недоумком. Ні, не назву. Бо на моє враження пан Зеленський, в умовах несподівано шквальної атаки США на Хуйла, банально розгубився. А будучи людиною більше емоційною, ніж розумною, дозволив забити собі памороки усяким там демченкам-єрмакам-мудакам.

Те, що пан Зеленський цілком може розгубитися і повестися неадекватно - добре розуміли на Заході, зокрема в США. Бо у психологічних особливостях українського президента особисто пересвідчився і Джо Байден, коли приймав пана Зеленського з візитом у вересні минулого року. Тоді пан Зеленський довго й багатослівно розповідав про свої зусилля та успіхи на чолі України і зрештою Байдену усе стало ясно. Непонятно тільки про мільярд дерев і хто такий Монатік.

У будь-якому разі, плануючи спрямовану проти Хуйла операцію «Overreaction», Білий Дім у її деталі пана Зеленського обачно не посвятив. Аби український президент, чи хтось із його оточення, не розбовкав про цей задум публічно. Не розповіли про все і німцям та іншим союзникам по НАТО, звідси і деяка розкоординованість. Тож коли хід операції дійшов до своєї оголтєлої стадії, то очманів не тільки Хуйло. У багатьох непосвячених здали нерви. Хто був обачніший, хвилювався мовчки, а нерозважливі порозпускали язики і серед них пан Зеленський. Який то відосіки видавав, то Хуйла зустрічатися закликав, то із Байденом сперечався.

Проте єдиним адресатом операції «Оverreaction» є усе-таки Хуйло. Який судячи з усього таки дійсно очманів. Про що, зокрема, свідчать і його готовність піти на нечуване приниження – зустрітися з Зеленським і таким чином спробувати збити наступальний порив англосаксів.

І тут по Києву засновигали чорні лімузини. З прапорами провідних держав світу – то були посли. Які на виконання термінових інструкцій своїх столиць рушили пояснювати керівництву України, що ідея безпосередніх контактів між Зеленським і Хуйлом дещо несвоєчасна і контрпродуктивна.

Тим часом з Москви уже почали лунати ознаки готовності зустрічатися: то Лавров раптом про це заговорив, то потім і Песков. І тут Київ несподівано змінив свої плани – Зеленський уже з Хуйлом зустрічатися не поспішає. Але в Кремлі очманіли настільки, що забули про гордість: від Хуйла надійшла спокуслива пропозиція – зустрітися з ним пан Зеленський зможе у Пекіні, під час Олімпіади...

Дід напружився і став чекати нехороших новин... Два дні пройшли в очікуванні, аж нарешті - «Президент України не летітиме в Китай на Олімпіаду». Уявляю собі ті два дні страшних внутрішніх борінь пана Зеленського... Однак сильно підозрюю, що прийняти правильне рішення утриматися від поїздки до Пекіну йому допомогла пані Мелінда Сіммонс. Котра працює в Києві по вулиці Десятинній послинею ЇЇ Величності королеви Єлизавети ІІ. І котра останніми тижнями у своєму Роллс Ройсі гасала по київських пагорбах із палаючими очима. У Москві заговорили, що не сильно і хотіли зустрічатися з Зеленським, бо це без толку, все-одно Україна «под внєшнім управленіем». Дід із полегшенням видохнув.

Але не вгамувалася пані Сіммонс. Яка сіла у свій Роллс-Ройс та помчала бориспільською трасою в напрямку аеропорту. Де якраз сів літак, а по трапу спустився прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. Усевидячі українські експерти одразу помітили як незграбно зав’язана в містера Джонсона краватка. Але дід вважає, що там не на краватку дивитися треба було. А на червону папку під пахвою британського прем’єра...