Огляд «великого» Запорізького напрямку - Костянтин Машовець

1. Очевидно, що в операційних зонах обох російських угрупувань військ (УВ) «Днепр» і «Восток», які наступають у бік Запоріжжя, відбулися певні зміни щодо концентрації основних зусиль їхнього командування. Зокрема:

- Командування російської 58-ї загальновійськової армії (ЗВА) зі складу УВ «Днепр» перемістило їх на свій правий фланг, у смугу своєї 42-ї мотострілецької дивізії (мсд), безпосередньо у напрямку Оріхова.

- У свою чергу, командування 5-ї ЗВА зі складу УВ «Восток», очевидно, зосереджує свої основні зусилля на захід, північний захід і південний захід від Гуляйполя, намагаючись дістатися до району на північний схід від Оріхова (Омельник — Широке — Єгорівка — Червона Криниця), намагаючись наступати основними силами своїх передових підрозділів і формувань у його напрямку.

Тобто, можна стверджувати, що в діях російського командування прослідковується досить чітка логіка. Очевидно, воно так само як й я, дійшло висновку, що подальші спроби провести будь-який глибокий (оперативний) наступ на Запоріжжя в рамках усієї «літньої кампанії» БЕЗ ліквідації Оріхівського району оборони ЗСУ просто позбавлені елементарного оперативного сенсу. Тому на цьому етапі воно й намагається, перш за все, вирішити саме цю проблему.

Суть його рішення, ймовірно, полягає в глибокому охопленні зі сходу Оріхова силами частин і з’єднань 58-ї та 5-ї ЗВА на їхньому суміжному фланзі, де також діють підрозділи та частини 76-ї десантно-штурмової дивізії (дшд) «вдв рф», 40-ї окремої бригади морської піхоти (обрмп) та низки частин і підрозділів 35-ї ЗВА УВ «Восток». І, ймовірно, найближчим часом противник, у рамках цього рішення спробує розпочати активні наступальні дії на захід від Оріхова, у напрямку Нестерянки — Новоандріївки та далі в напрямку Новопавловки.

Іншими словами, російське командування в оперативному сенсі прагне «звернути» всю систему оборони ЗСУ на південний схід від Запоріжжя (і насамперед у районі Оріхова), щоб отримати можливість просунутися до цього обласного центру на максимально широкому фронті, приблизно силами (військами) щонайменше трьох загальновійськових армій (ЗВА).

Очевидно, що для концентрації максимально можливих сил у вищезазначених напрямках командування обох російських армій вживає низку кроків. Зокрема:

- У смузі 58-ї ЗВА її командування, очевидно, поступово перетаскує свої оперативні резерви з лівого флангу (зі смуги 19-ї мсд) на правий фланг (42-га мсд)

- У свою чергу, командування 5-ї ЗВА частиною її сил намагається прикрити свій правий, північний фланг («стик» з 36-ю ЗВА, район Добропілля і на схід від нього), одночасно концентруючи свої оперативні резерви та засоби посилення на своєму лівому фланзі (район Гуляйполя).

2. Поточна ситуація

Очевидно, що без завершення оперативного перегрупування частини його сил і засобів, а також певної кількості засобів посилення, в смугах обох цих армій, противник навряд чи розпочне (продовжить) введення у бій на цих напрямках більшої частини своїх резервів. Однак це зовсім не заважає йому намагатися виконати поточні тактичні завдання силами вже розгорнутих частин та з’єднань з їхнього складу, зокрема:

- У напрямку Степногірськ — Кам'янське, у смузі 19-ї мсд 58-ї ЗВА, її передові підрозділи (ймовірно, посилені кількома підрозділами 47-ї мсд 18-ї ЗВА), очевидно, намагаються утримати свої позиції в районі Приморського та Степногірська, аби запобігти подальшому своєму відступу до річки Янчекрак. Адже за останні кілька тижнів ЗСУ досить активно ведуть контратаки в районі Приморського, Степногірська і навіть у напрямку Плавнів, де вони зуміли майже повністю витіснити противника з Приморського (ймовірно, російські підрозділи ще мають кілька позицій на південь від Покровської вулиці), у низці районів центральної частини Степногірська та ліквідувати майже всі дрібні піхотні групи противника на південний схід від Степногірська.

Ситуацію для противника також ускладнює той факт, що ЗСУ продовжують утримувати низку позицій на схід і південний схід від Кам'янського (на річці Янчекрак, на північ від Лобкове та Степове), і тому мають можливість вести вогонь принаймні з одного флангу по бойовим порядкам російських підрозділів, що діють на північ від Кам'янського, вздовж Дніпра.

- У свою чергу, противник, скажімо так, «виказав», проводячи кілька досить активних атакуючих\штурмових дій з рубежу Степове — Щербаки, своє гостре бажання просунутися в північному напрямку, тобто в напрямку Павловки та Новояківлівки. Або, точніше, відновити своє положення в тих районах, яке існувало раніше.

У районі Степового противник зміг просунутися вздовж посадки на кілька сотень метрів на захід від вулиці Миру, досягти такого ж масштабу просування на північному заході Малих Щербаків і «інфільтрувати» кілька невеликих піхотних груп на північ від Щербаків на глибину до 1 км.

Крім того, у цьому сенсі варто відзначити наявність кількох заблокованих малих піхотних груп противника, що окопалися на схід від Павлівки та на північний захід від Новоандрієвки (очевидно, їхня чисельність не перевищує 5-6 «тіл»). Схоже, вони ще живі ...

- Зусилля російського командування в районі самого Оріхова виглядають набагато красномовніше. Отже, на північний захід від Нестерянки, ймовірно, кілька російських штурмових груп змогли просунутися на північ паралельними посадками на відстань у 1,5-1,6 км, а на південь від Новоандріївки зробили кілька достатньо акцентованих спроб прорватися (проникнути) до її південних околиць.

- Окрім того, вперті бої тривали в районі Малої Токмачки та Новоданиловки. Інформація звідти надходить досить суперечлива. З одного боку, кілька російських «джерел» одразу стверджують про таке собі «визволення» Малої Токмачки (і навіть примудряються вітати одне одного з цією «важливою подією»), інші більш обережні (говорять лише про «частковий контроль» над селом).

А за моєю інформацією, противник наразі присутній у Малій Токмачці (та й то, у вигляді періодичної фіксації лише окремих російських в\сл) лише у кількох будинках у південно-східній частині села. Більше того, інформація про російську «часткову» присутність у районі місцевої залізничної станції та в кварталах, які прилягають до річки Конка, також, скажімо так, викликає достатньо суттєву недовіру.

У свою чергу, у районі на південний схід від Новоданилівки ЗСУ, очевидно, певною мірою змогли «мінімізувати» площу ділянки місцевості в районі Успенівської балки, де окопалися залишки російських штурмових груп, які раніше намагалися дістатися з боку Работіно до авторозв'язки на південь від села.

- З іншого боку, на схід і північний схід від самого Оріхова, на ділянці від Лугівського до Прилуків, противник (підрозділи зі складу частин і з’єднань російських 5-ї ЗВА, 35-ї ЗВА, 76-ї дшд, 40-ї обрмп) продовжують вперто «таранити» (або, точніше, «фрагментувати») систему оборони ЗСУ.

Очевидно, не маючи змоги, з низки причин (зокрема через активне використання ЗСУ БПЛА тактичної зони) діяти згрупованими, більш-менш великими передовими підрозділами в єдиних бойових порядках, його командування прагне повністю використати нестачу особового складу у передових частинах і підрозділах ЗСУ (й відповідно, наявність у їхніх бойових порядках численних слабо захищених «міжпозиційних проміжків»), постійно нарощуючи інтенсивність «інфільтраційних» дій власних невеликих піхотних (штурмових) груп.

Діючи саме таким чином, російське командування змогло досягти в смузі своєї 5-ї ЗВА досить ЧИСЛЕННИХ «проникнень» малих піхотних (штурмових) груп у бойові порядки передових частин і підрозділів ЗСУ, причому одночасно в кількох районах і напрямках, і досить глибоких у тактичному сенсі. Наприклад, окремі російські піхотні групи вже зафіксовані в районах Воздвижевки, Верхньої Терси, на південний захід від Гірького, у Гуляйпільскому і навіть на захід від нього, у районі Чарівного.

У свою чергу, ЗСУ на південний захід, захід і північний захід від Гуляйполя, а також навіть у районі самого Гуляйполя, продовжують утримувати низку позицій, які внаслідок активних наступальних дій противника були, або ізольовані в районах, формально контрольованих ними, або опинились в глибини бойових порядків передових частин і підрозділів противника.

Внаслідок цього виникла ситуація, коли у смузі шириною 15-16 км сформувалася відповідна зона, що простягалася від району Прілуки до Лугівського та є досить нерівномірно розділеною формальною ЛБЗ, суцільно та рясно перемішаних бойових порядків обох сторін.

Наразі обидві сторони змушені регулярно проводити своєрідні «очагові» та пошуково-рейдові дії в тактичній зоні власними малими піхотними групами (включно із власним тактичним тилом), для того, аби підтримувати єдність та стійкість свого фронту, хоча б на мінімальному рівні. Крім того, обидві сторони досить активно використовують тактичні БПЛА для підтримки та забезпечення власних штурмових груп та малих піхотних підрозділів такого типу..

Однак у оперативно-тактичному сенсі слід зазначити, що просування основних сил передових частин і з’єднань російських військ у цьому напрямку по загальній «дирекції» Гуляйполе — Омельник, якщо не зупинилося то набуло, дуже й дуже мінімальних темпів. Навіть найближче своє завдання російська 5-а ЗВА, а також засоби її посилення та формування, що взаємодіють з нею (вихід основними силами на рубіж Верхня Терса — Гуляйпільске), очевидно, наразі не виконане.

Наявність низки дрібних піхотних груп противника у районі Верхньої Терси, Гіркого та Гуляйпільского, очевидно, не може вважатися її вконанням (або досягненнім). Оскільки основні сили передових частин і підрозділів 5-ї ЗВА та засобів її підсилення продовжують діяти (розташовуватися) по рубежах Лугівське — Мирне, Гуляйполе — Варварівка. Більше того, противник не може прорватися (просунутись) на цьому напрямку своїми основними силами, навіть на тактичну глибину, щонайменше 3 тижні.

Насправді командування російської 5-ї ЗВА та підрозділів, що діють в її смузі (включаючи 35-ту ЗВА, низку частин і підрозділів 76-ї дшд та 40-ї обрмп), які у переважній кількості випадків діяли виключно малими піхотними (штурмовими) групами, стали своєрідними «заручниками» власної тактики розпорошеного «проникнення». Коли, не маючи змоги зосередити основні сили своїх передових частин і підрозділів для значного, нехай, навіть, у тактичному сенсі, одночасного наступу (просування), вони змушені обмежитися діями виключно надзвичайно малих піхотних (штурмових) груп, фактично власноруч зменшуючи загальний темп просування своїх військ або до мінімуму, або навіть до нуля.

- У всій смузі російської 36-ї ЗВА та на її правому фланзі, поруч із 29-ю ЗВА, зокрема, після введення в бій підрозділів 120-ї дивізії морської піхоти (дмп), російське командування, очевидно, зуміло таки зупинити подальше просування передових підрозділів ЗСУ в напрямку Успенівки, Темирівки та загалом у бік дороги Гуляйполе-Велика Новосілка. Однак, разом з тим, йому так й не вдалося відновити загальне становище власних військ, яке існувало до початку українських контратак на цьому напрямку.

З цією метою противник здійснив низку наполегливих атак/штурмових дій у напрямках Рибне — Злагода, на північ від Новогригорівки в напрямку Вербового та в районі Березове, яке йому таки вдалося утримати раніше в результаті кількаденних боїв. У цьому сенсі противнику вдалося досягти лише кількох невеликих тактичних вклинень. Максимальним із них стало «проникнення» його штурмових груп на північ від Новогригорівки на глибину 1,8-2 км у напрямку Вербоєвого.

У свою чергу, ЗСУ продовжують утримувати позиції, які вони раніше досягли в районі Красногірська, Новомиколаївки та Тернового, а також на північний захід від Новогригорівки.

3. Перспективи

Щодо мене, то у цьому сенсі можу зробити кілька глибоко суб’єктивних висновків, зокрема:

- Російське командування, очевидно, дійшло до того ж висновку, що й я, але трохи раніше за нього. А саме – наступати на Запоріжжя, не розв'язавши попередньо для себе «проблему» Оріхова, дорівнює оперативній дурості з їхнього боку. Відповідно до цього висновку, російське командування, на даному етапі, почало діяти саме в такому ключі — перш за все, намагається «нейтралізувати» Оріхівський район оборони ЗСУ.

Однак слід розуміти, що командування російських УВ «Днепр» і «Восток» зможуть безпосередньо і «щільно» розпочати сам процес штурму та захоплення Оріхова лише після кількох етапів, а саме — завершення перегрупування вже розгорнутих сил і засобів у смугах відповідних армій (треба перебудувати оперативне шикування військ), їх значного підсилення додатковими силами (насамперед тими, що можна було би використати для «нарощування зусиль» після «прогризання» оборони ЗСУ на тактичному рівні), ну, а також попередній вихід частин та з’єднань 58-ї та 5-ї ЗВА на рубежи, зручні для штурму та взяття Оріхова (насамперед у сенсі його флангового охвату та здатності впливати на комунікації всього Оріхівського району оборони ЗСУ).

- Щодо «загальних планів на літо» стосовно Запорізького напрямку, то цілком можливо констатувати, що російське командування не може не розуміти ще кілька речей. А саме:

- «Бої за Оріхів» (навіть якщо вони закінчаться успішно для російського командування) займуть у нього достатньо суттєвий ЧАС. А це означає, що сам вихід на ближні підступи до Запоріжжя ризикує банально НЕ вписатися в літню кампанію «за графіком» (враховуючи ще й той факт, що після боїв за Оріхів, російське командування явно буде потребуватиме оперативної паузи в активних діях для поповнення та відновлення боєздатності власних військ). Іншими словами, на Запорізькому напрямку вони ВЖЕ значно відстають від оптимальних для себе часових графіківі.

- Обсяг і стан СТРАТЕГІЧНИХ резервів російського командування, очевидно, такі, що вони змушують його проводити гіпотетичну «велику» літню наступальну операцію лише на одному оперативно-стратегічному напрямку, а не на двох одночасно. Слов'янсько-Краматорський у цьому плані, хоча й виглядає більш амбітним у своій «структурній» побудові (особливо, за обсягом необхідних сил і засобів), але по інших параметрах, порівняно із Запорожжям, він – привабливіший (особливо з точки зору можливих результатів і їхнього впливу на загальний/стратегічний хід війни), хоча, варто зазначити, що навіть й там російське командування явно відстає від зручного для себе графіка.

- Спроба наступати у більш-менш значному масштабі «і тут, і там» (тобто одночасно, як в Південній, так і у Східній операційних (оперативно-стратегічних) зонах або, нехай, із невеликою затримкою), фактично призведе до розпорошення зусиль і резервів.

А ще з точки зору ступеня та рівня можливого впливу на загальну оперативно-стратегічну ситуацію, гіпотетична наступальна операція російського командування на Оріхово-Запорожжя явно не порівнюється з подібною операцією у бік Слов'янська-Краматорська.

«Сточити» найбільш боєздатні сили УВ «Днепр» і «Восток» у боях за Оріхів, щоб потім дістатися ближніх підступів до Запоріжжя і зупинитися перед ним (бо, очевидно, в такому разі, їх явно буде недостатньо для штурму цього міста «з ходу», особливо, у випадку із форсуванням Дніпра)? Як на мене – ну дуже сумнівна перспектива.

В той же час — захоплення Слов'янсько-Краматорської агломерації може відкрити для російського командування перспективу «повернення до Ізюму», а потім – виходу «на околиці Харкова». Не кажучи вже про те, що в цьому випадку Павлоградський напрямок (а потім і Дніпра) також можуть бути «відкриті» противником достатньо швидко.

Тому я повністю визнаю, що командування російського УВ «Днепр» (у вигляді свого командувача генерал-полковника «михаила теплинского», який також одночасно є командувачем усіх російських повітряно-десантних військ) для проведення будь-яких масштабних наступальних операцій «в напрямку Запоріжжя», за очевидною і активною підтримкою УВ «Восток» (у рамках усієї літньої кампанії), цілком можливо отримає від свого гш якийсь «карт-бланш». Однак водночас йому явно доведеться у цій справі обходитися переважно «власними силами» (тобто найбільш боєздатними загальновійськовими частинами та з’єднаннями УВ «Днепр» + частини та з’єднання російських повітряно-десантних військ, стягнутими в операційну зону УВ «Днепр»).

У цьому сенсі переміщення 106-ї повітряно-десантної дивізії (пдд) російських «пдв» з Сумського напрямку на Придніпровський є дуже показовим. Для тих, хто забув, нагадаю, що під безпосереднім керівництвом командувача УВ «Днепр» (і водночас командувача «повітряно-десантних військ російської федерації»), генерала «теплинского», ВЖЕ знаходяться основні сили щонайменше трьох з’єднань «повітряно-десантних військ» ри-фи (7-а, 76-а та 104-а дшд, з яких щонайменше дві — 7-ма і 76-та дшд ВЖЕ діють (розгорнуті) у напрямку Оріхова — Запоріжжя). Цілком можливо, що 106-та повітряно-десантна дивізія замінить 104-ту десантно-штурмову дивізію на Придніпровському напрямку, а та, згодом, також «спливе» саме на Запорізькому напрямку.

Джерело