Путін заявляє про завершення прокладки "Північного потоку-2": Що врятує Україну

Перепочинок, який Україна отримала завдяки санкціям проти "Північного потоку 2", наближається до завершення. Наскільки ефективно його було використано – питання болісне. І без негайних дій чинної влади Україна ризикує опинитися в ситуації як енергетичної залежності, так і посилення безпекових викликів, зазначають Патріоти України. Ситуацію аналізує журналіст Тарас Паньо.

Вчора російський президент Володимир Путін на Петербурзькому міжнародному економічному форумі зумів подивувати аудиторію. Заявивши, що буквально "дві з половиною години назад" була завершена прокладка першої нитки труб газопроводу "Північний потік-2". За його словами, робота по другій нитці триває, і "лінійна робота цілком, включаючи морську ділянку, закінчена".

Звичайно, заява Путіна не викликає стовідсоткової довіри. Бо іще вчора російський віце-прем'єр Олександр Новак говорив, що "до закінчення реалізації проекту залишилося провести близько 100 км", а тут раз – і все готове, в акурат під виступ Путіна на форумі.

Втім, навіть якщо російський президент і видав бажане за дійсне, на жаль, сьогодні є очевидним, що завершення будівництва російського газогону та ймовірний початок його експлуатації – справа найближчих місяців.

Звичайно, українські посадовці можуть спробувати себе заспокоїти тим фактом, що в найближчих три роки Росія все одно зобов'язана прокачувати через нашу ГТС 40 мільярдів кубів щорічно – або, принаймні, сплачувати за такий обсяг транзиту. Але в реальності все не так просто. Оскільки, як справедливо зауважувала свого часу Лана Зеркаль, російській стороні досить організувати, наприклад, вибух на своїй частині газогону, який заходить до України – і припинити транзит, посилаючись на форс-мажор.

Про ймовірні наслідки припинення транзиту газу через Україну вже написано немало. Це не тільки втрата прибутків від транзиту, але й загроза енергетичній безпеці, оскільки налагоджений "Нафтогазом" "віртуальний реверс" російського газу без наповненої труби не працює. Адже хоча де-юре ми купуємо газ у інших європейських країн, де-факто – беремо його з труби на власній території. Це новий безпековий виклик, оскільки зараз, коли Україна окремо, а транзит газу до Європи – окремо, ціна радикальних геополітичних авантюр на нашій території для Путіна помітно знижується.

Тому українській владі, вочевидь, таки доведеться від закликів до законодавців США ввести нові санкції переходити до якоїсь більш практичної діяльності. Зокрема, налагоджувати альтернативні джерела постачання газу. В цьому плані пропозиція Польщі про ймовірну співпрацю, нещодавно озвучена амбасадором цієї країни, може бути більш ніж цікава – якщо згадати про наявність у Варшави сучасного й потужного LNG-терміналу в Свіноуйсьце та активне будівництво Baltic Pipe, газогону з Норвегії. Ну, або в разі небажання надто щільно співпрацювати з поляками, починати будівництво власного LNG-терміналу, розмови про який циркулюють, здається, останніх років 20.

Поряд із тим обіцянки "наростити власний видобуток", які дотепер використовувалися спочатку Коболєвим для збереження посади очільника "Нафтогазу", а потім – конкурентами для його зміщення, слід, напевне, також наповнювати якимось практичним змістом.

В іншому випадку проблеми з зупинкою російського транзиту, яку чинна влада сподівалася "відсунути" до 2024-го, може проявитися набагато, набагато раніше.