Резонансна історія з "похованням" Назарія Далецького: Чому можливі помилки під час експертизи ДНК та хто винен

У МВС заявляють, що у справі військовослужбовця Назара Далецького, якого "поховали" після ДНК-експертизи, порушень не було, однак подібні випадки викликають дедалі більше запитань до системи ідентифікації. Жодних порушень під час проведення молекулярно-генетичного дослідження не виявлено. Експертиза, як розповіли "Громадському" в Державному науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС, була виконана з дотриманням усіх протоколів, а внутрішній контроль якості не зафіксував недоліків у роботі фахівців, передають Патріоти України.

Службову перевірку провели після резонансної історії з "похованням" Назарія Далецького — тоді людину помилково ідентифікували за результатами ДНК-аналізу, і лише згодом стало відомо, що сталася помилка. Попри це, сама ситуація викликала широкий суспільний резонанс і хвилю запитань: як могла статися така розбіжність, якщо ДНК-аналіз вважається одним із найнадійніших способів ідентифікації людини.

Історія, яка змусила засумніватися в аналізі

46-річний Назар Далецький із Львівщини у 2022 році добровільно мобілізувався до лав Збройних сил України. Він мав військовий досвід і, як згадує родина, довго добивався, щоб його взяли до війська.

На передовій чоловік пробув лише кілька днів. Спочатку ще телефонував рідним – коротко, але регулярно. А потім зв’язок обірвався. Згодом родині повідомили, що він потрапив у полон.

Минув час – і у 2023 році сім’я отримала нову, ще страшнішу звістку: Назар загинув. Це підтвердили за результатами ДНК-експертизи. Родині передали тіло, і в селі на Львівщині відбувся похорон із військовими почестями.

Мати в коментарі Еспресо.Захід згадувала: навіть тоді всередині залишався сумнів. Але водночас – і страх цього сумніву. Адже якщо не вірити результатам експертизи, тоді що робити з цією невизначеністю?

"Ми зразу кажемо, коли нам подзвонили: "Може то не він". А вони кажуть: "Якщо ви не хочете його забирати, ми його там похоронимо". То де ж мама таке дозволила б, щоб хоронили десь там, як він тут. Його привезли в труні, в мішку. Нам показали ту труну, ми кажемо: "Відкрийте нам". А нам кажуть: "Там нема на що дивитися, там тіло згоріло", – згадувала мама захисника.

Минуло ще понад два роки. У 2025-му звільнені з полону українські військові почали розповідати, що бачили Назара живим. А вже 5 лютого під час одного з обмінів сталося диво: Назар сам подзвонив додому.

Виявилося, що весь цей час він перебував у полоні. Фактично родина поховала іншу людину, ідентифіковану як їхнього сина за результатами ДНК.

Історія Назара Далецького – не поодинока. В березні на Львівщині стався ще один подібний випадок.

Зокрема, військовослужбовця Богдана Вовка рідні поховали у травні 2025 року, однак згодом з’ясувалося, що він живий і перебуває у полоні РФ. Його двоюрідна сестра впізнала захисника на відео з полону і після цього звернулася до відповідних служб.

Чому таких історій стало більше

Попри поширене переконання, ДНК-аналіз не є магічним інструментом, який дає стовідсоткову відповідь у будь-якій ситуації.

Як пояснює доктор біологічних наук та керівниця лабораторії «ЛеоГен» Галина Макух, дослідження проводиться на специфічних ділянках ДНК, які відрізняються у різних людей. Чим більше цих ділянок досліджується, тим точніше можна встановити, чи належить матеріал конкретній людині.

"Системи, які використовуються в Україні та є міжнародно визнаними, передбачають дослідження приблизно 25 ділянок – цього достатньо для встановлення відповідності або відмінності зразків", – говорить генетикиня.

Серед можливих причин розбіжностей у результатах може бути випадковий збіг.

За словами Макух, дуже рідко, але трапляються випадки, коли двоє людей мають однаковий набір генетичних маркерів. Ймовірність цього – менше ніж один випадок на мільйон, але його можливість існує. Науковиця пояснює: навіть при використанні надійних міжнародно визнаних систем аналізу, ймовірність повного збігу двох різних людей, хоча й мінімальну, не можна повністю відкидати.

Ще одним фактором, що впливає на точність, є випадкове забруднення. В умовах бою, вибухів, коли задіяні багато людей, таке може траплятись. "Може бути випадкова контамінація або забрудненість, тобто під час загибелі чи поранення на зразки потрапляють залишки тіл або крові інших осіб", – пояснює вона.

Має значення також відбір матеріалу: в яких умовах його зібрали. Але навіть при акуратному відборі, за словами науковиці, неможливо повністю виключити мінімальну похибку, а особливо коли матеріал береться в екстремальних умовах.

Чи важливий стан зразків тіла

При цьому стан тіла загиблого зазвичай не впливає на точність аналізу. За словами генетикині. ДНК – дуже стійка структура, і тривалість зберігання матеріалу практично не впливає на результати. Виділити молекулу можна навіть в дуже розкладених тілах.

Проблеми виникають у випадках, коли в зразку мало клітин з ядрами або присутні домішки, які заважають реакції. "Інгібітори (домішки - ред.) не можуть робити результат неправильним чи неточним. Але вони можуть провокувати те, що ми не отримуємо результату. А це означає, що треба проводити повторний аналіз", – пояснює генетикиня. Тому інколи доводиться робити кілька експертиз, а це затягує час.

Якщо в умовах лабораторії, коли ДНК беруть для визначення, наприклад, спадковості, аналіз триває до 8-10 днів, то у випадку з військовими це може тривати навіть місяцями.

Людський фактор

Але Макух визнає, людський фактор теж може призвести до помилки, хоча це трапляється вкрай рідко. ДНК-експертиза – це багатоступеневий процес. Він включає відбір матеріалу, його маркування, транспортування, аналіз і фінальну інтерпретацію. І на якомусь етапі може статись збій.

"Це складний процес, і за всіма міжнародними стандартами якості таке виключається, лабораторії застосовують багаторівневі системи контролю якості: внутрішні й зовнішні перевірки, негативні та позитивні контролі, заходи проти контамінації. Але все одно залишається місце для технічної помилки", – каже Макух.

Особливо критично важливими є правильний відбір матеріалу та чітке маркування зразків. "Його мають проводити уповноважені спеціалісти, зокрема судово-медичні експерти. Чітке маркування зразків : підпис або штрихкод допомагає уникнути плутанини", – підкреслює Макух.

Нині в Україні працює 25 установ експертної служби МВС, які досліджують ДНК загиблих військових. В їх структурах працює 240 експертів. На кожного припадає 35 - 40 експертиз на місяць. В день до одного центру може надходити до 300 зразків.

Науковиця зазначає, що чим більше досліджень проводиться, тим більша ймовірність навіть дуже рідкісної похибки. Генетик порівнює це з теорією ймовірності. "От чому, наприклад, в селах там мало аварій, а в великих містах вони трапляються частіше. Просто багато машин. Те ж саме в аналізах - чим більше робимо, тим більший шанс на помилку", – пояснює вона.

Водночас, якщо родина сумнівається в результатах аналізу ДНК, який зробили експертні служби МВС, просто принести в незалежні приватні лабораторії зразки від загиблих не вийде. За словами Галини Макух, клініки з таким матеріалом не працюють, бо це юридично і процедурно складний процес. Відбір таких матеріалів здійснюють лише уповноважені спеціалісти.

Але родичі можуть повторно здати свій зразок у незалежній лабораторії та порівняти генетичний профіль із даними військового, отриманими в лабораторіях МВС.

При цьому найточніші результати досягаються при порівнянні з родичами першої лінії - батьками або дітьми. Для братів чи сестер використовують додаткові тести, наприклад аналіз Y-хромосоми.

Зазвичай, у живих людей відбирають зразки крові, епітелій з ротової порожнини та зразки слини.

Вартість аналізу ДНК може коливатися, орієнтовно - від 3 до 5 тисяч гривень, залежно від лабораторії.