Росія посилила ядерну риторику, але реальна загроза для України та країн НАТО зовсім в іншому: який сценарій розглядає агресор - Злий Одесит

Останнім часом ядерна риторика від Росії на адресу України і країн НАТО, що виходить не тільки від пропагандистів і балакучих голів, а й офіційних осіб, посилилася в рази. Такої інтенсивності погроз з Москви не надходило вже давно, а спільні ядерні навчання РФ і Білорусі і зовсім зробили цю тему №1 в інформаційному просторі. Але наскільки реалістичний сценарій застосування Росією ядерної зброї проти України або країн НАТО?

Насамперед слід розуміти, що ймовірність російського удару ЯЗ ніколи не наближатиметься до нуля. Не застосувати будь-що країна або диктатор можуть тільки в тому разі, якщо цього немає. За наявності ж – така ймовірність буде завжди. Наша мета зрозуміти, наскільки вона мала або навпаки – велика.

Ядерний клуб і стримувальний фактор

У кожної країни, що володіє ЯЗ і входить до формального ядерного клубу, є ядерна доктрина, яка описує порядок застосування цих засобів ураження. Але крім цього є і неформальні стримувальні фактори.

Одним із таких є неприйнятність застосування ЯЗ в конвенційних війнах, що в певному сенсі відображується і вже юридично закріплено в доктринах.

Наприклад, у більшості країн ядерного клубу чітко прописано, що приводом застосування ядерної зброї може послужити тільки атака по цих країнах противника тим же ЯЗ. Тобто, удар ядеркою як захід у відповідь на рівноцінну агресію. Але є винятки.

Росія після перегляду своєї ядерної доктрини розширила можливості застосування цих засобів до рівня не просто заходу у відповідь на рівнозначні загрози, а довівши до абсурду ступінь реакцій. Так, якщо в повітряний простір РФ вторгнеться іноземний БПЛА, то це вже привід застосування ТЯЗ.

На момент редагування і затвердження нової версії ядерної доктрини РФ це був найагресивніший документ з усіх аналогічних у ядерному клубі. Але агресивний ще не означає функціональний, оскільки Росія не здатна вести виключно незалежну політику, орієнтуючись постійно як на реакцію країн ядерного клубу, так і союзників, яких неприховано дратує апокаліптична риторика Москви.

Те, що країни Заходу не схвалюють російську войовничість, не дивно. Але навіть Китай та Індія критично відгукуються про ядерну риторику Москви, постійно звертаючи на це увагу на найвищому рівні.

Але що важливо, Росія, незважаючи на атмосферу ядерного попелу, що вирує в її інформаційному просторі, вже давно зім'яла свою ж ядерну доктрину і викинула в сміттєвий бак.

За чотири з гаком роки повномасштабної війни Україна неодноразово направляла в бік РФ дрони (рої дронів) і завдавала ударів по стратегічних об'єктах, підприємствах ВПК, аеродромах, складах, НПЗ, штабах, по Кремлю нарешті:

– українські морські дрони завдали удару по Керченському мосту;

– українські дрони вразили загоризонтну радіолокаційну станцію "Воронеж-ДМ" (у Краснодарському краї), яка входить до системи попередження про ракетний напад (СПРН) для виявлення факту пуску міжконтинентальних балістичних ядерних ракет;

– українські дрони знищили більшу частину боєздатної російської стратегічної авіації, що входить до складу ядерної тріади, під час операції СБУ "Павутина";

– українські війська увійшли в Курську область у серпні 2024 року і зайняли понад 1 000 км², контроль над якими РОВ так і не змогли б повернути без допомоги північнокорейських військ;

– у травні Сили оборони України завдали наймасованішого удару по Москві.

Ці та багато інших прикладів, яких сотні, згідно з російською ядерною доктриною вже давно мали б послужити приводом для застосування щонайменше тактичної ядерної зброї, але цього не сталося.

Причина? Стримуючий фактор конвенційної війни і наслідки міжнародної реакції країн ядерного клубу – особливо тих, від яких критично залежна Росія.

Так, це можна вважати абстрактною причиною, але факт залишається фактом – маючи 1000 і 1 причину завдати тактичного ядерного удару по Україні, згідно з власною ядерною доктриною, Росія цього не зробила. Тобто, неформальний стримувальний фактор має місце бути і працює.

Але і це не єдина причина, що стримує Росію від застосування ЯЗ.

Технічний і техногенний колапс

На сьогодні немає жодної впевненості в тому, що країна, яка технічно і технологічно деградує з року в рік, мала можливість у належному стані утримувати свій ядерний арсенал і проводити регулярне, енерговитратне обслуговування пускових і засобів доставки бойових частин.

Ні, це не говорить про те, що у Росії немає ядерної зброї. Але згідно з багатьма свідченнями підтверджує значне технічне і технологічне погіршення стану і, головне, надійності російського арсеналу.

Своєю чергою нові, сучасні програми "не злітають".

Наприклад, сумнозвісна ракета РС-28 "Сармат" (яка неодноразово тріумфально вищим російським керівництвом і особисто Путіним запускалася в "серійне виробництво" і ставилася на "бойове чергування" після проходження чергових "успішних випробувань") залишається вкрай ненадійною, сирою і небоєздатною.

У вересні 2024 року на космодромі Плесецьк прямо в шахті вибухнула під час випробувань МБР РС-28 "Сармат", а в листопаді 2025-го РС-28 зазнала аварії через кілька секунд після старту на ракетному полігоні "Ясний" в Оренбурзькій області.

На сьогодні відомо тільки про одне успішне випробування цієї ракети у 2022 році. Та й то тільки стартової частини, а от щодо прильоту ракети на полігон-ціль нічого невідомо.

Тобто, висока ймовірність, що пуск як старих зразків МБР, так і нових, гучних для російської пропаганди назв може завершитися ядерною катастрофою на території самої ж РФ. З іншого боку, хіба ж не Путін обіцяв бомбити Воронеж? Можливо, це буде перша його обіцянка, яку президент Росії дотримає вперше за 26 років перебування при владі.

Реальна загроза країнам НАТО

Войовнича риторика в бік країн НАТО від Росії вже давно стала буденним явищем, і сезонні загострення у медійної машини РФ мають чітку послідовність і передбачуваність.

Після проведення параду 9 травня Москва змушена була на всіх фронтах демонструвати впевненість і силу, адже вимолене перемир'я похитнуло її і без того розхитані позиції на світовій арені. А єдиний інструмент залякування, що залишився у Москви – це ядерна зброя.

Але від абстрактних загроз, що дратують партнерів Росії більше, ніж вона залякує світову спільноту, агресор може перейти до реальних – а такими може стати повноцінна загальновійськова наступальна операція.

Причому якщо не враховувати сценарій вторгнення в Україну з території Білорусі, то слід брати до уваги одразу чотири ймовірні сценарії проти країн ЄС, а саме:

– вторгнення в Литву;

– вторгнення в Латвію;

– вторгнення в Естонію;

– вторгнення одразу в ці три країни Балтії.

І ці загрози конвенційної війни проти перерахованих вище країн НАТО набагато реальніші й відчутніші, ніж абстрактне брязкання ядерною палицею. Причому реалізувати такий сценарій Кремль може наміритися вже цього року, після проведення виборів до Держдуми.

Напад на країни НАТО виглядає не настільки безглуздим, якщо виходити з логіки Путіна, і дає йому можливість вирішити одразу кілька завдань (за сприятливого збігу обставин).

Перше завдання – відволікання уваги росіян від токсичної теми війни в Україні та концентрація її на переможній операції проти НАТО.

Друге завдання – створення для ЄС і НАТО шокової ситуації, паніки і хаосу загрозою виходу російських військ за межі нового театру бойових дій, країн Балтії, на загальноєвропейський оперативний простір. Це дозволить Кремлю шантажувати Брюссель умовою: "Ми зупинимося там, де ми є, а ви припиняєте допомогу Україні".

Це гра ва-банк, на яку Путін цілком може піти в разі провалу літньої наступальної кампанії (а вона провалиться) і перемоги "Единой России" на осінніх виборах (а вона "побєдит").

Причому для проведення такої операції на стартовому етапі концентрація російських сил і засобів буде цілком достатньою в межах трьох загальновійськових армій або сумарно близько 150 тис. особового складу – щоб у короткостроковій перспективі досягти ситуативного успіху, такого як:

– прорив на Тарту і Нарву з виходом на Таллінн;

– відрізання щонайменше по трасі А13 східної Латвії;

– ізоляція Вільнюса і Каунаса або вихід на Калінінградську область РФ по Сувальському коридору зі створенням флангових зон контролю.

Але в цьому сценарії ефект успіху для Кремля ситуативний і короткостроковий, оскільки в довгостроковому протистоянні поразка Росії неминуча і навіть більше – загрожує крахом режиму Путіна.

Проте гра ва-банк саме за таким шаблоном куди ймовірніша, ніж увесь світ у ядерний попіл за версією пропагандистів, які люблять дешевий і бездумний хайп, але забувають згадати важливу обставину: удар у відповідь і надмірне виснаження, а також ненадійність російської ППО.

Висновки

Застосування Росією ядерної зброї в конфлікті з НАТО зведене до мінімуму на рівні аналогічного застосування проти України, а можливо, навіть нижче через ризики ударів у відповідь силами Альянсу.

При цьому якщо система протиповітряної оборони країн НАТО має досить високу ймовірність протидії російським ракетним ударам, удари у відповідь, дзеркальні удари НАТО по території Росії російське ППО навряд чи зможе нейтралізувати без куди гірших наслідків.

Ядерна риторика у виконанні РФ була, є і залишатиметься виключно спробою залякування і самозаспокоєння, подібно до ефекту плацебо.

Якщо говорити про реальні загрози НАТО, то з боку Росії вони мають виключно конвенційний характер, причому стосуються ризиків для країн, що мають найменший потенціал протистояння і стримування армії РФ.

Але будь-який успіх на полі бою російських військ матиме ситуативний, короткостроковий ефект, який за затяжного протистояння швидко вичерпає себе і обернеться для РФ катастрофою.

Джерело