Що тут буде, коли почнуться активні бойові дії? А вони почнуться, - волонтерка

"Ми повернулися з рейсу. Їдемо в справах на пів підскоку до фронту. Аж раптом дивимося – а пів підскок до фронту вже давно є суто підскок до фронту. Бо фронт наблизився. Мене доконали сітки над блоками на Сімферопольській трасі. Навряд чи щось дадуть ті сітки суто блокам, але вражає, вражає", - пише волонтерка Діана Макарова на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Ми повернулися з рейсу, коли ми перетнули тую трасу і пішли глибше. І, знаєте, що я вам скажу... Тут ворог не пройде. Точно не пройде. Бо навігація вмерла ще на трасі. Дороги не робилися ні під час повномасштабної, ні під час ООС й АТО, та, мабуть, навіть в часи незалежності України ті краї були забутими. Я підозрюю, що в часи комунізації України про ті краї ніхто й не знав. Ні, це не Богом забута Чернігівщина чи Сумщина. Це таки Харківщина, частково Дніпропетровщина.

Не пройде ворог, бо ми самі ледве знаходили шукану локацію. Бо крім того, що відвалилася навігація, ахнув і знепритомнів інтернет, давно закінчилися дороги, які й не починалися, – крім цього всього, пильні громадяни познімали нахрін усі вказівники. Навіть літери на стелах побіля міст і сіл повідбивали. І якщо ми все ж, такі-сякі волонтери, їхали тими дорогами на гостину до військових, то військовому транспорту ворога, якщо він туди сунеться, буде капець. Але поки там стається капець транспорту українських військових.

Попереду їхали "швидкі", обганяли "швидкі", ми сунулися на узбіччя. І думали ми, що тут буде, коли почнуться активні бойові дії. А почнуться.

Коли я чую чергову істерику про: "Та нащо те "Велике будівництво", для кого ви робите ті дороги, для ворога? От скажіть, навіщо? Навіщо робити дороги поблизу фронту?" – коли я таке чую, я розумію, що людській тупості немає кінця. Безмежна людська тупість!

І я, насправді добра й ніжна людина (але це неточно), можу тільки побажати ідіотам, які обурюються будівництву доріг побіля фронту, – єслі смєрті, то мгновєнной, а коли рани, то незначної. Бо з тяжким пораненням труситися по тих кончених напрямках, по тих ямах замість доріг – це дуже, дуже боляче. Іноді смертельно боляче.

А так все добре. Артилерія стоїть на підскоку, як і годиться артилерії. Піхота місить багно, як і годиться піхоті. Дронарі красиві й холені, їх на заправках чітко видно, о, це еліта, йопта – але щось підказує, що місити багнюку вони вміють теж.

Єдине питання лишається без відповіді, ми шукаємо на нього відповідь уже 12 років – як? Як ці військові примудряються носити чисті берці там, де багнюки по коліно? Що? Що вони роблять тим берцям, що наче й виліз із багна і говен, – а, зирк – у нього вже чисті берці?

А нате вам доріженьку, де застрягнуть воріженьки. Але поки що застрягаємо ми".