Сорок дев'ятий день купка укронацистів здійснює форменний геноцид "русскіх" в Україні, а світова "общественность" мовчить і не реагує, - Свирид Опанасович

Сорок дев'ятий день купка укронацистів здійснює форменний геноцид русскіх в Україні, а світова общественность мовчить і не реагує. Хоча русскіє миролюбиво відстрілюються та з вежлівими улибками ховаються у своїх танках. Танки, однак, горять, дедалі більше русскіх улибаються на кутні, а оголтєлі українські нацисти все не спиняються. Бо не мають пощади ні до солдат, ні до офіцерів, ні навіть до молодєньких нєобучених російських генералів із сирійським досвідом.

Розпочати слід із вчорашнього арешту популярного в Україні політика й общественного діяча, всенародного українського улюбленця Віктора Медведчука. Цим вопіющим злодєянієм преступний київський режим розписався у своєму безсиллі перед паном Медведчуком, громадний авторитет якого в українському народі відтак лише зріс. А бадьорий, місцями навіть веселий погляд, який навіть із кайданками на руках ізлучає на всіх фотографіях Віктор Володимирович, може слугувати наочною ілюстрацією блєстящих перспектив русского міра в Україні.

Між тим арешт Медведчука у Києві отозвався в серці Блядіміра Блядіміровича Хуйла горькой обідой. Адже прівлєчь к ответственності свого кума Хуйло давно мечтає сам. По совокупності дєяній якого Хуйлу кортить задати низку запитань, у першу чергу – «Гдє дєньгі, Віть?». Але заарештований СБУ Медведчук щасливо ізбежав допроса у Хуйла і тепер радіє перспективі пожиттєвого ув’язнення у нашій рідній, українській буцегарні. Щоправда Зеленський учора заявив про свою готовність видати Хуйлу його любимого кума в обмін на українських полонених і Медведчука сразу огорнули мрачні предчувствія. Інтрига наростає.

Примечатєльно, що злобні київські нацики заарештували Медведчука не просто так, а у День космонавтики. До того ж, цей акт кощунства совершився саме в ту мить, коли Хуйло та Лукашенко зустрілися на космодромі і весело смеясь імітірували на тренажорі совмесний польот Белки і Стрелки. А користуючись нагодою жваво продовжували свій давній диспут про доцільність освободітєльного походу білоруської армії на Львів.

Хуйло від початку воєнної спецоперації тримається думки, що білоруська армія обов’язково має звільнити Львів та взяти під контроль кордон України з Польщею. Бо галичани, які таємно мріють про воссоєдінєніє з братскімі русскім і бєларусскім народами, вже стогнуть під ярмом клятих бандерівців, а зараз із тривогою спостерігають за рухом колон зі зброєю від країн НАТО. Тож нема чого зволікати, білоруська армія просто зобов’язана протягнути їм руку помощі – наполягає Хуйло.

Лукашенко, який сильно підозрює, що білоруська армія скоріше протягне в Україні ноги, у відповідь запропонував обговорити болєє животрепещущий вопрос про національну приналежність Юрія Гагаріна. Котрий, як відомо, був етнічним білорусом, бо народився на Смоленщині, а всім же ізвесно, що Смоленщина – то ісконно білоруська земля. Висунувши Хуйлу територіальні претензії і відволікши таким нехитрим способом вніманіє московського партньора від неприємного питання про участь у війні білоруських військ, Лукашенко вкотре продемонстрував хто в тій парі Белка, а хто Стрелка. Тобто росія по-прежнєму остається у нерівній боротьбі з купкою укронацистів в печальном одіночестве. Осознавши це Хуйло знесилено махнув рукою і сказав «Поєхалі». Та покірно розслабив булки.

Таким образом, за неповні п’ятдесят діб Хуйло впевнено увійшов у сонм найбільш талановитих полководців світу, спромігшись в рекордно стислі строки розбити об українську оборону кращі війська другої армії світу. А це, погодьтеся неабиякий результат. Тепер Хуйло збирається покращити це досягнення, для чого зганяє війська на другу хвилю наступу. Правда, збираються ті війська якось через пень колоду, зриваючи графіки руху військових колон та частин тилового забезпечення.

Допомагають їм зривати ці графіки і білоруські партизани, і українські диверсанти, але не тільки. Бо в Хуйла заворушилася підозра, чи не обходиться тут без саботажу і з боку його власних генералів. Які чомусь у зону бойових дій не сильно рвуться. Странні вони якіто.

Видающимися досягненнями як полководець Хуйло не обмежився і впевнено претендує на звання отца нового економічного чуда. Який прийняв свою страну з ядерним оружієм, а залишить із сохою. Але й це не все. Хуйло вносить свою потужну лєпту і в розвиток російської літератури, даючи багатющий матеріал для такого популярного серед тамтешніх письменників жанру як «лішніє люді».

Мова не лише про утилізацію зайвих в ерефії людей на фронті, кількість яких уже йде на десятки тисяч. Мова і про категорію россіян від війни досить далеких. Таких наприклад, як студенти найпрестижнішого російського вузу – знаменитого МГІМО, який готує російських дипломатів. Недавно оті мажористі довбойоби позабавили глядачів радісним флеш-мобом на підтримку курсу Хуйла по денацифікації та демілітаризації України.

Дідові показали той флеш-моб й у мене для студентів МГІМО є дві новини. Обидві хороші. Перша новина – вчитися їм більше не потрібно. Російських дипломатів пачками видворяють, а ерефію із міжнародних організацій виганяють. Тож і студентам МГІМО вже можна не зубрити підручники, не складати іспити та заліки по тій простій причині, що професії «российский дипломат» більше не існує. А її відродження в майбутньому не просматрюється.

Друга новина ще краща. Студенти МГІМО мають зараз чудесну можливість на ділі показати як вони насправді підтримують Хуйла і його мудрий внєшнєполітичний курс. Для цього їм слід дружно податися до воєнкоматів, влитися в ряди «нєпобедімой і лєгендарной» та сформувавши полк «Мажор» рушити в Україну. Гадаю, роспропаганда висвітлить цю новину з великим ентузіазмом. Та й українські телеграм-канали з готовністю публікуватимуть фотографії їхніх трупиків.

Правда, дідусь сумнівається, що вооружонні сили росії посиляться коли-небудь полком «Мажор». Бо вопреки всенародній підтримці Хуйла, навколо якого згрудилося все насєлєніє рф, черг до тамтешніх воєнкоматів чомусь не наблюдається. Між тим успіхів на полі бою в Хуйла негусто, а от лишніх людей на росії досі дохеріща. Тож як не крути, а без всеобщої мобілізації, Хуйлу не обійтися.

Оголошення загальної мобілізації граждан РФ зараз із величезним нетерпінням чекають усі російські воєнкоми, а також члени медичних комісій при воєнкоматах. Бо якщо мобілізація таки буде оголошена, то «отмазать мальчишку от армии» одразу стане найбільш прибутковою галуззю російської економіки. Тож російські воєнкоми за сумою отриманих хабарів цілком можуть потіснити в списках Форбс російських олігархів. Але от їхні успіхи по формуванню нових дивізій будуть значно скромнішими. Бо одне діло бодро пиздіти про велікую россію з дивану і зовсім інше - пердіти в танку, перелякано гадаючи що в башту прилетить: Стугна, Джавелін чи Байрактар.

Економіка провідних держав світу тим часом поступово переходить на воєнні рейки, їхні військово-промислові комплекси працюють у три зміни, намагаючись задовольнити усе зростаючий попит на зброю купки українських нацистів. Ота багатосоттисячна купка стає дедалі більшою і до того ж вередливішою – перебирають зброєю, віддаючи перевагу найбільш новітнім зразкам щонайбільшого калібру. Але не тому, що балувані. А тому, що їм це вигідніше – за підбиту техніку доплачують, тож після війни наші доблесні солдати демобілізуються заможними людьми. Розбуджена в українцях козацька звитяга у поєднанні із хазяйським розрахунком дає дуже страшну для ворогів суміш.

Ворожій армії між тим не до жиру, кожна нова хвиля військ прибуває на фронт у дедалі старіших танках. Якщо війна затягнеться, то останні хвилі орків мабуть ітимуть на українські позиції в атаку із рогатинами, задаючись перед смертю гірким питанням: а де ж оте хвальоне чудо россійского танкостроєнія – танк «Армата»?

Де ота «Армата» давно цікавить і українських циган, або ж ромів, тож єдиний екземпляр «Армати» Хуйло береже для параду 9 мая, правда де саме він той парад проводитиме, він поки й сам не знає. Хотілося б звичайно у Києві, але єсть нєкоторі трудності, тому Армату невсипно стережуть десь в секретному місці. Цигани, правда, тоже не дрімають.

Українські Армія й ТРО тим часом героїчно тримають оборону на два фронти: з одного боку утилізуючи орків, а з іншого намагаючись стримати від повернення у звільнені області із евакуації власних жінок. Загроза наступу цього другого фронту не менш масована та вперта і жіноцтво можна зрозуміти. Бо і квіти у покинутих на час війни домівках треба полити, а крім того цікаво ж, чим там їхні чоловіки без них займаються?

У цьому зв’язку дідусь звертається до дружин, які знаходяться в західних областях: дівчата, будь ласка, сидіть поки де сидите. Воїнам на душі спокійніше, коли вони знають, що їхні родини в безпеці. А крім того, ну дайте ж дядькам повоювати – може вони саме про це все життя мріяли

І ще одна обставина, серйозніша – масове повернення евакуйованих із західних областей може створити певні логістичні труднощі на транспортних шляхах. По яких, як подейкують, саме зараз рухається те... про що розповідати заборонено.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, підтримуємо Армію, а кожен з нас на своєму місці, - наближаємо нашу спільну Перемогу!

P.S. Мрії збуваються. А зараз вони збуваються якось особливо часто. Іноді навіть буквально. От схотіли ми свого часу, щоб «Все було Україна!» і як бачимо весь світ в українських прапорах. Забажали багато нової зброї – і вже гуркотять залізничні состави, їдуть вантажні фури. А захотіли побачити Медведчука в кайданках – теж будь ласка! Складається враження, що десь у Всесвіті відкрився портал бажань, у якому українці обслуговуються поза чергою. Треба цим грамотно скористатися.