"Совість про**ал і не помітив": Журналістка висміяла російського колегу за "гнітючий" репортаж про "охоплену страхом" Україну

Українська журналістка Юлія П'ятецька вважає, що російський репортер Шура Бурдін, який зробив скандальний репортаж про "охоплену страхом" Україну, втратив совість, як це не раз траплялося з представниками російської інтелігенції. Про це вона написала великий пост у Facebook, передають Патріоти України.

Свого часу мене вразив матеріал Шури Буртіна «Справа Хоттабича» - про Юрія Дмитрієва (він і досі в зоні). Ще пам'ятаю, як Шура Буртін оголосив голодування на підтримку Олега Сенцова. Мовляв, багато слів, я ось хочу підтримати ділом. І підтримав. Попередивши свою заяву про голодування маленьким уточненням - «мені абсолютно все одно, чий Крим».

Я ні хвилини не сумніваюся, що Шура тоді дійсно поголодував на підтримку, не тільки на словах. Я ні хвилини не сумніваюся, що йому абсолютно все одно, чий Крим. Хоча Україна для Криму зробила більше, ніж росія за всі свої століття імперій.

Мене завжди окремо вражало, як дорослим людям може бути настільки насрати на історію своєї країни. Мультиплікатор Норштейн тоді виліз із заявою: «Я абсолютно і категорично за те, що Крим повернувся до складу Росії, хоча б тому, що Крим передав нетверезий Хрущов без дотримання елементарних юридичних норм і на ранок кримчани прокинулися українцями».

Ну ти ж життя прожив, сволото. Чого ж тобі настільки не цікаво, де ти народився і живеш. Не соромно тобі цю лабуду про нетверезого Хрущова в інтерв'ю повторювати?

Хрущов при владі був кілька місяців, коли порішали за Крим, і нічого одноосібно тоді не вирішував. І на тій сходці, де порішали, головував узагалі не він. І рішення віддати Крим Україні було викликане цілком конкретними причинами.

Крим був одним із найубитіших регіонів країни, попри море, сонце і згаслий вулкан Кара-даг. Розорений великим терором, депортаціями, Другою світовою, мудрою політикою великого господарника Сталіна. До повних злиднів і злиднів. І вся ця банда на чолі з Маленковим прекрасно знала, кому віддати, щоб зацвіло, розквітло, заколосилося. Ось цим віддати. Ось ці витягнуть. Як витягали не раз. Із повної дупи. Тому що цих у вічну мерзлоту вивези, так вони тут же хатку поставлять і мальви навколо посадять. Щоб красиво було. Ось цим і віддали, ці й витягли. Перетворивши жопу світу на всесоюзну здравницю. Як там зараз здравниця? Шо чутно, прийом? Курортний сезон ще не розпочався?

Так, так це. Я ні хвилини не сумніваюся, що Шура Буртін, який від початку повномасштабної війни тягається в Україну, як діти до школи, не працює ні на який кремль у тому чи іншому вигляді. І не протягує за держзамовленнями ті чи інші наративи, хоч би як вони збігалися з російськими пропагандистськими лекалами.

Шура цілком щирий. Є така риса у найкращих представників російської інтелігенції. І діє він від себе, і озвучує себе, і тривожно йому, і боляче, і прикро дивитися, як Україна 11 років навалює росії. Ніхто ніколи так росію не принижував. І дивитися на це нестерпно. Ну відчуваєш себе чисто чмом.

Ну як так? Ну росія ж злочинна, лиходійська, страшна, ну вона ж величезна, ну у неї ж усього дохерища, ну скільки ж можна з нею воювати. Ну ви ж втомилися, ви ж не вистоїте, у вас же нічого скоро не залишиться, у вас же криза, у вас же розбрід, у вас же тікають з армії і країни, ну як ви не розумієте.

Початок найсвіжішого Шуриного репортажу для медузи ("Півтора року тому Київ радше дратував тим, як він далекий від війни на сході країни. Тепер її тінь явно присунулася ближче. О п'ятій ранку, йдучи з вокзалу, я одразу почув сирени, було мерзлякувато й сіро, рідкісні перехожі поспішали по Ярославу Валу під сніговою крупою. Одразу відчулося, що за рік атмосфера змінилася, стала якоюсь більш сиротливою і безнадійною. Вулицею, петляючи як заєць, біжить чоловік, а за ним женуться військові, розкльосані обличчя, люди, що вистрибують на ходу з вікна бусика") нагадало мені розповіді Перхушкова про Італію з повісті “Лімпопо” ще однієї колишньої письменниці. В юності сильно сміялася від «Лімпопо».

«Як описати цю самотність, цю розбитість, цю глибоку, безвихідну депресію? А цей гніт, ніби розлитий у повітрі? В Італії завжди сіре, сіре небо, - описував Перхушков, - низькі свинцеві хмари згустилися над плоскими дахами і так тяжко тиснуть, тиснуть. Виття вітру ледь оживляє порожні й жалюгідні вулички. Пройде, згорбившись, стара, проповзе жебрак, помахуючи закривавленою куксою, обгорнутою в брудну ганчірку, і знову - тиша. Рідкісні сніжинки, повільно кружляючи, падають у жахливій задусі».

Стиль великої російської літератури не проп'єш, шмарклею не перешибеш і на кривій козі не об'їдеш. Із Шурою Буртіним трапилася та сама *уйня, яка не раз траплялася з найкращими представниками російської інтелігенції. І небайдужий, і поголодувати справді може, і вибухів не боїться, і дзвонить складно, а совість про**ав і не помітив. І обговорювати тут нічого.