"Сумною правдою є прогноз не про кінець війни, а про війну без кінця", - Андрій Кокотюха

"Як наблизити кінець війни. Відповідь на це питання люди різних країн, народів, статусів та рівнів впливовості шукають щодня навіть не від початку масштабного вторгнення Росії в Україну, а ще від першої великої трагедії під Іловайськом улітку 2014-го", - пише український письменник та сценарист Андрій Кокотюха у своєму блозі, передають Патріоти України, та продовжує:

"А останнім часом, безкінечно обговорюючи ще не початий український контрнаступ, навіть знаходять. Ось, наприклад, генерал-лейтенант у відставці Бен Годжес, колишній командувач армією США в Європі, бачить процес так: треба прибрати Крим або взяти його під контроль. Донбас буде звільнений, а Путін піде. Бо Східна Україна повністю зруйнована під час війни, і її єдина стратегічна цінність — сухопутний міст до Криму.

Доповнює його канадська журналістка й науковиця Даян Френсіс. Вона вже не прогнозує, а впевнено говорить: Росія в нинішньому вигляді довго не протримається. Диктатор Путін уже усвідомив, що наробив, у яку прірву падає його держава, тож готовий ввімкнути задню. Лише чекає зручного моменту, аби продати поразку як перемогу.

Наводжу найпоширеніші думки й висновки, які в тій чи іншій інтерпретації повторюють і українські лідери думок, хай навіть вони належать до різних політичних таборів. До них варто додати третю думку, яка мегапопулярна саме в Україні. Її раз по раз озвучують і голова держави Володимир Зеленський, і члени його команди, і їхні опоненти — лідери Facebook- думок та звичайні пересічні користувачі. Йдеться про щире переконання: Росія за крок від розпаду, ЗСУ допоможуть, імперія розвалиться, кінець війни швидко настане.

Проте жоден із цих військових, політичних та геополітичних прогнозів не враховує існування всередині воюючої не перший рік України носіїв та виразників двох поглядів на кінець війни. Заклики міських божевільних окупувати силами ЗСУ Росію, а заразом Білорусь, підірвати Кремль разом із мумією Леніна та провести на Красній площі в Москві парад перемоги під червоно-чорним стягом у цьому контексті не розглядаються. Даруйте, але з цими мареннями — до психіатра. Мова про прагнення інших, цілком притомних суспільних та соціальних груп.

Кожна з них хоче наблизити мир. Але перша бачить його наближення через перемогу. Звільнення окупованих територій, відновлення кордонів станом на 1991 рік, у подальшому — покарання винних, справедливий суд та стягнення величезних репарацій. Тобто, мир — це військова перемога над Росією.

Натомість друга група досі не готова прийняти Росію переможеним ворогом. Для її представників війна з Росією — не трагедія, а політичне, культурне та мовне непорозуміння. Вони або намагаються відгородитися від війни, або — коли Росія бомбить їхні міста, — звинувачують у цьому міфічних львівських бандерівців, бо це вони винні в усьому та нав`язують тут своє західняцтво. Для таких мир — це припиняння бойових дій, переговори з агресором, взаємні вибачення й нарешті відновлення концертів зірок російської естради на українських майданчиках.

Фокус у тому, що обидві вказані групи репрезентовані не лише українськими громадянами в межах України. Політики, діячі культури, лідери думок, а головне — пересічні громадяни країн Східної, Північної, Південної, Західної та Центральної Європи, а також — США й Канади так само неодностайні в визначенні перемоги, й потому — формату й тривалості подальшого миру. Однозначне прийняття й декларування демократичних цінностей та засудження війни в одних збігається з підтримкою України. Але в інших — із давньою, дивною, ірраціональною підтримкою Росії. А прогнози щодо неспроможності України перемогти, апокаліптичні очікування від розвалу Росії й заклики до нас миритися зі значно сильнішим сусідом не завжди оплачені з федерального бюджету РФ.

Цими днями вийшла друком книжка доктора історичних наук, політика й політичного експерта Вадима Денисенка Як зруйнувати русскій мір. Автор водночас є виконавчим директором Українського інституту майбутнього, тож до його прогнозів щодо моделі майбутнього варто дослухатися. Ми знайомі особисто й давно, але думками не обмінюємося. Тому приємно читати, що прогнози фахового дослідника щодо майбутнього Росії суголосні моїм. І найважливіший, як на мене, збіг — у доказовому твердженні, що Росія не розвалиться за зразком СРСР.

Таким чином, розвал Росії не наблизить кінець війни, бо такий процес неможливий. Відповідно, кінець війни не наблизить і вигнання російського окупанта з нашої території. Умиротворити агресора здатна лише окупація і лише за участі кількох армій світу, бо ж територія величезна. Приклад нацистської Німеччини наочний. Але цього теж не станеться. Захід досі певен, що у відповідь Путін натисне на ядерну кнопку. І взагалі, серйозно обговорювати окупацію цивілізованим державами не цивілізованої - правила поганого тону в третьому тисячолітті.

Маємо перелік невтішних висновків. Не вийде вигнати окупанта з усієї України за місяць, як це вдалося минулого року на Київщині. Ворог швидко вчиться, має ресурс та мотивованих союзників. Щоденні обстріли Києва, прикордоння та південних регіонів підтверджують це. Розвалу Росії не передбачається. Палацових переворотів теж. Навіть якщо помре Путін, житимуть його двійники, а отже — й справа. Війну підтримує російський народ. Окупація неможлива. Тож сумною правдою буде прогноз не про кінець війни, а про війну без кінця.

Але знову повертаємося до книжки Вадима Денисенка. Він аргументовано доводить: передумови для безкінечних загарбницьких війн ствола ідеологія русского міра, закладена Іваном Грозним, розвинена Петром Першим, підхоплена Миколою Другим та ледве не загублена фундаторами СРСР. Він розпався, бо ті ж Україна, Молдова, країни Балтії та Кавказу мали статус союзних республік, а не федеральних округів РФ. Тобто, в різних формах, але зберегли власну ідентичність. Путінська ж Росія готова, за прикладом царів, лише поглинати. І на поглинених, контрольованих територіях розвивати ідеологію русского міра.

Не справжній, кіношний шеф гестапо Генріх Мюллер із мегапопулярних в СРСР Сімнадцяти миттєвостей весни в одному з фінальних епізодів промовляє чи не найбільший у романі та однойменному серіалі монолог. Суть якого: нацизм відродиться там, де одного разу замість здрастуйте вимовлять хайль. Русскій мір, вже визначений в Україні терміном рашизм, має точно такі ж ознаки для регенарації й вкорінення.

Всюди, де є корупція — є русскій мір. Всюди, де діє формула «друзям усе — ворогам закон», живе й перемагає русскій мір. Всюди, де не дбають про охорону навколишнього середовища, завалюють заповідники сміттям та вбивають червонокнижних тварин ради забави, русскій мір пустив коріння. Там, де на фестивальних майданчиках представники Росії, котрі продають себе як хороших росіян, русскій мір пустив коріння. Чергова західна екранізація Толстого чи театральна постановка десь за межами Росії п`єс будь-якого російського драматурга, турне російських артистів, запрошення російських авторів на західні літературні фестивалі означає повзучу експансію русского міра. Тобто, всього потворного, агресивного, вбивчого, далекого від цивілізаційного розвитку й вартого поваги.

Отже, перемогу наблизить не руйнування Кремля чи смерть Путіна. Не окупація Росії і навіть не повна деокупація України. Наближення перемоги й подальший стійкий мир можливі лише за умови тотального, разом із фундаментом, руйнування русского міра за межами російських кордонів. У Росії не має бути підтримки на жодному з рівнів у жодній із країн, котрі себе поважають. Інакше рано чи пізно адепти русского міра покличуть Путіна — і вдарять своїй країні в спину. Як би ця країна не називалася".