​Тайра дала свідчення Гельсінській комісії США. Вона розповіла про звірства, свідком яких стала в Маріуполі та в російському полоні

Тайра дала свідчення Гельсінській комісії США. Вона розповіла про звірства, свідком яких стала в Маріуполі та в російському полоні. Це прямі докази злочинів російської армії з перших уст потерпілої — парамедикині, уповноваженої з питань реабілітації учасників бойових дій у ДемСокирі Юлії Паєвської (Тайри).

Три довгих місяці вона провела в полоні. За цей час російська пропаганда намагалася створити їй образ нацистки, яка викрадала дітей. Тепер вона розповідає всьому світові про те, якими людожерами були ті, що прийшли боротися з нацизмом та когось там захищати.

Отже, свідчення Тайри Гельсінській комісії США від 15 вересня 2022 року, скороченоТайра про себе: «Мене звати Юлія Паєвська. Мої побратими звуть мене Тайра.

За професією я графічний дизайнер, а також президент однієї з федерацій Айкідо України. Росіяни називають мене нацисткою. Так вони називають усіх, хто чинить їм спротив, або просто не хоче бачити росію в Україні. Перші 20 днів цієї війни я провела в Маріуполі, який перетворився на пекло. Після цього я провела 3 місяці в російському полоні. І це теж було пекло».

Про пропозицію вчинити самогубство: «Коли мої кати пропонували мені вчинити самогубство, я сказала — ні. Я хотіла побачити, що буде завтра, мені було цікаво, як далеко вони зайдуть у своєму безумстві і злобі. І ось одного дня, коли здавалося, що надії немає хтось зазирнув у вічко і назвав моє ім’я. “Забирай свої речі й на вихід” — так почався мій шлях на волю».

Про російську імперію: «Колос на глиняних ногах — це суть російської імперії. Це доведено нашою армією, що жене ворога з нашої землі. Дякую вам за те, що так багато даєте, щоб ми прогнали їх, але потрібно більше. Сподіваюсь, ви тут не через цікавість, сподіваюсь, що ви тут, щоб не дозволити цьому продовжуватись».

Про тих, хто лишився в полоні: «Вагітні полонені, чия доля невідома ні їхнім родинам, ні державі. Боєць, котрого били три години, а потім кинули в підвал, як мішок, і тільки через день хтось до нього прийшов».

Про жахіття в Маріуполі: «Мертва дитина на руках у матері, семирічний хлопчик із вогнепальним пораненням, що помирає в мене на руках, тому що я не можу відвести смерть. В’язні, що тижнями кричать у камерах, і помирають від тортур без медичної допомоги, помирають у пекельних муках. І єдине, що вони відчувають перед смертю, це знущання та побиття. Я пам’ятаю очі мого друга, які я закрила перш ніж охолоне його тіло, ще одного друга, і ще одного, і ще одного…

Я бачила пів мільйона людей, що помирали під авіаударами — методичними, сплановиними. Авіаударами по лікарнях та житлових масивах. Лікарня, переповнена пораненими солдатами та цивільними, де закінчилися знеболюючі та інші медикаменти, антибіотики невдовзі закінчаться теж. Хірурги та медперсонал, які сплять по три години на добу, тому що операції йдуть одна за одною. Машини медичної евакуації, що приїздять кожні 5 чи 10 хвилин, у котрих живі та мертві лежать один на одному, іноді було важко зрозуміти навіть якщо намагались. Машини, які горять з людьми всередині. Поліцейські, що дістають з-під завалів жінок та дітей, понівечених до невпізнаваності. Люди, що збирають воду з калюж. Розграбовані домівки. Собаки, які колись були домашніми улюбленцями, тягають людські кінцівки містом».

Про «правосуддя» окупантів: «В’язні, котрих змушують роздягатися, перш,ніж їх повільно вб’ють. Спеціально облаштовані кімнати тортур. Справи на в’язнів абсолютно однакові, де в паперах міняють тільки ім’я, і навіть вказана стать затриманого не міняється. Ніхто насправді нічого не розслідує. Докази здобуваються тільки шляхом нелюдських тортур. Усі ці факти насправді нагадують середньовіччя. Я свідок цього, як і тисячі полонених. Я говорю від їхнього імені».

Солдат, який помирав 6 днів: «Наш солдат помирав у сусідній камері. Він кричав шість днів. Сам. На сьомий день його тіло поклали на ноші співкамерники, щоб охоронці тюрми забрали те, що від нього лишилося. Інший солдат помирав від тортур тихо, і про його смерть ми дізнались пізніше. Йому не надали медичної допомоги. І це тільки невелика частина того, що я знаю особисто».

Про безкарність росії: «росія впевнена у своїй безкарності й безмежності своєї пропаганди, як і безмежності своїх природних ресурсів. У нас є моральне право вести цю війну. Це не тільки наша війна. Це Третя Світова війна. І поки розуміння цього не стане глобальним, росія продовжить підніматися знову і знову, вбиваючи людей та знищуючи світ. Жертви, що мій народ кладе на алтар свободи, це жертви у Світовій війні, і я знаю, що ми переможемо. Але, навіть після нашої перемоги, ворог відновить сили для агресії й історія зробить коло, якщо нічого не зміниться. Смерть. Страждання. Ріки крові. За що? Навіщо? Разом із Маріуполем вони вбили свій імідж благородних та непереможних вояків. Світ побачив, що вони не мають і натяку на військову честь, що вони не дотримуються жодних гуманітарних правил та правил ведення війни. І це вважається нормою. Чому?»

Про питання від ката: «Один із моїх катів спитав мене: «Знаєш, чому я роблю це з тобою?» Я відповіла: «Тому, що можеш». Він не чекав такої відповіді. Але це правда. Вони роблять це, бо можуть. Тому що їхні лідери сказали їм, що в них є право це робити. Тому що одного разу їм це дозволили. Тому що світ дав їм ілюзію такої вседозволеності. Світ мовчав, дивлячись на злочини росіян у Грузії, Сирії і так далі. Але перемоги української армії останнього тижня доводять — їм більше не дозволено. І їхнє право сили — усього лише ілюзія. Це колос на глиняних ногах».

Що може зробити світ щодо українських полонених?: «Вільний світ має достатньо важелів впливу, щоби зупинити це божевілля. Треба почати з питання полонених бійців та цивільних на окупованих територіях України. Питання обміну полоненими та небажання росіян співпрацювати. Як завжди, вони обирають стратегію уникання. Наших полонених утримують на території так званих ЛНР та ДНР, і це дозволяє росіянам перенести відповідальність на так звану владу так званих республік, щоб уникнути покарання. Але всім відомо, що нічого не відбувається на окупованих територіях без наказів із москви. І російські спецслужби стоять за кожною з них.Світ має вимагати допуску ООН та Червоного Хреста до наших полонених, як військових, так і цивільних, тому що жодна гуманітарна місія не оцінювала стан наших людей, котрих нелегально тримають у нелюдських умовах. Світ повинен вимагати участі міжнародного співтовариства та офіційних осіб у перемовинах щодо обміну полоненими та їхнього звільнення. Це наразі наша головна вимога. І я прошу вашої допомоги в цьому».

Як світ може допомогти у боротьбі з російською пропагандою: «Наступна проблема — це боротьба з пропагандою російського фашистського режиму, тому що це — їхня головна зброя. Справедливий суд над російськими військовими злочинцями та об’єктивне розслідування. Лікування та психологічна підтримка жертв війни. Ми повинні протистояти московським наративам, тому що вони відмовлятимуть усім людям у праві на життя, не більше, не менше. Перемога відбувається в серцях та головах, і це не менш важливо, ніж сила зброї. Нас підтримують. І найбільше — народ Сполучених Штатів, котрі напряму підтримують нашу боротьбу за виживання, а також представники в обох палатах конгресу США. Я хотіла б використати цю можливість і подякувати всім вам за ваш сильний голос у підтримку та за забезпечення історичної за масштабом безпекової допомоги. Будь ласка, продовжуйте! Підтримайте новий бюджет допомоги на 1.7 мільярда доларів. Визнайте росію спонсором тероризму. Визнайте цю агресію геноцидом. Допоможіть нам врятувати Україну, Європу та весь демократичний світ. Дякую!».

Джерело