"Тільки США нам допоможуть": Чому Зеленський скоро почне мріяти про зовнішнє управління

"Монолог на тему "тільки США нам допоможе", розпочатий чинним президентом наприкінці минулого року із делікатних заяв на тему вельми бажаної участі Вашингтону в нормандському форматі, останніми днями став помітно голоснішим", - пише політичний оглядач Тарас Паньо у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Наприклад, минулої суботи керівник Офісу Президента Андрій Єрмак фактично повторив цю тезу, констатувавши, що США як стратегічний партнер України можуть відіграти "одну з ключових ролей у припиненні війни на Донбасі" та поверненні українських територій.

І якщо промова Єрмака була також в межах дипломатичного доброго тону, то, наприклад, вчорашня заява радника української делегації в ТКГ Олексія Арестовича вже була схожа радше на панічний крик.

"Оскільки ситуація практично зайшла в глухий кут і залишається спроба скористатися допомогою США, то, можливо, це допоможе, більше розраховувати нема на що. Але я на 100% впевнений, що Росія готує якийсь нехороший сюрприз, і це в тому чи іншому варіанті обернеться загостренням на фронті", - зазначив радник. Зважаючи на його ж твердження, що перемир'я на Донбасі "підвішене на волосині", може скластися враження, що Росія готує повномасштабний наступ на Україну і врятувати нас може тільки негайне введення експедиційного корпусу США. Особливо на тлі нещодавньої заяви Путіна про "Донбас ми не кинемо".

Насправді цілком можна погодитися з тим, що переговори стосовно Донбасу в чинному форматі зайшли в глухий кут і зараз на лінії зіткнення стало ще менш спокійно, ніж було три місяці тому. Так само можна погодитися з тим фактом, що для України була би вкрай бажаною участь Вашингтону в розв'язанні конфлікту на Донбасі.

Але при тому залишається таємницею, як саме на Банковій бачать цю участь. Колишні пропозиції Зеленського стосовно розширення нормандського формату є очевидно нездійсненними – Росія ніколи не погодиться на залучення США до переговорів. А жодних інших артикульованих планів використання дипломатичних, військових чи фінансових ресурсів США для розв'язання конфлікту наразі з боку чинної української влади не прозвучало. Мають місце тільки більш чи менш артикульовані прохання про допомогу.

Простіше кажучи, для того, щоби просити у Вашингтону допомоги, треба мати хоч якесь приблизне уявлення стосовно того, якою є подальша стратегія України стосовно Донбасу.

Умовно і гіпотетично кажучи, якщо Україна збирається відвойовувати Донбас, то нам потрібна наступальна зброя, можливо – технології виробництва такої зброї, високопрофесійні інструктори, військова підготовка значної кількості громадян. Якщо ми збираємося заморожувати конфлікт – нам потрібне посилення санкцій проти Росії за випадки обстрілів, зміцнення спецмоінторингової місії ОБСЄ, будівництво якихось капітальних фортифікацій і насичення військ на передовій оборонними озброєннями.

Хотілось би вірити, що в якихось глибоких і таємних надрах РНБОУ хтось ненастанно працює над подібними питаннями. І в несподіваний для ворога момент їх оприлюднить. Але наразі складається враження, що більшість заяв Банкової стосовно Донбасу мають хаотичний і ситуативний характер. І диктуються, не в останню чергу, міркуваннями збереження політичного рейтингу, а не вирішення проблеми.

Якби підсанкційні канали Медведчука, де любили поговорити про "зовнішнє управління Україною з Вашингтону", мали бодай трохи рації, Зеленському було б простіше. Одного дня до Києва приїхав би таємний спецпредставник Держдепу, і вручив йому план визволення Донбасу. Ну, чи відмови від визволення. Але реальність набагато гірша, ніж малювали проросійські пропагандисти. Українській владі доведеться самостійно вирішувати, що робити з цим конфліктом. І США, ймовірно, в цьому дуже допоможуть – але українську владу собою не замінять".