Трамп провалив зустріч з Путіним з багатьох причин, а ми отримали кілька жахливих наслідків, - Роман Безсмертний

Володимир Путін та Дональд Трамп зустрілися на Алясці. Судячи з демонстративної короткої підсумкової прес-конференції, переговори більше провалилися, аніж наблизили нас до завершення війни. Замість "шести-семи годин", про які говорили попередньо, переговори тривали трохи більше двох з половиною. При цьому делегації скасували запланований раніше спільний обід і розширену зустріч представників обох країн. Путін і Трамп відмовилися відповідати на запитання журналістів і одразу після брифінгу стрімко поїхали. Трамп, як і обіцяв, зателефонував президенту України Володимиру Зеленському та союзникам з Європи, щоб повідомити їм підсумки переговорів з Путіним та намітити подальші дії. Але здається, це все, що він виконав, обіцяючи перед зустріччю з Путнім. Наприклад, очікувалося, що Трамп підготує ґрунт для наступної зустрічі з Путіним, у якій візьме участь і Зеленський, але диктатор публічно не підтвердив проведення другої зустрічі, хоча пізніше Трамп і заявив в інтерв'ю Fox News, що вона таки відбудеться. Припинення вогню – Трамп зазначав, що сподівається швидко досягти цього і буде дуже незадоволений, якщо цього не станеться під час зустрічі з негативними наслідками для Росії. Але жодного припинення вогню оголошено не було, ба більше, ці двоє навіть не згадали це у своїх заявах. Своїми думками щодо результатів зустрічі на Алясці поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний, передають Патріоти України.

– Завершилася ця "історична", як висловився президент Сполучених Штатів, зустріч із російським диктатором Путіним. Сам Трамп заявив, що зустріч пройшла на "десять із десяти". Але, по-перше, потім куца "прес-конференція" – її, власне, й не було. Ці двоє просто зачитали свої заяви та фактично втекли від ЗМІ. Причому Путін порушив протокол і виступив першим, хоча мав би починати Трамп як господар. По-друге, тривалість зустрічі трохи більше двох годин, але ж планувалося ніби 6-7 годин. Та й навіть не пообідали, хоча це планувалося і Трамп полюбляє такі речі. Найголовніше – Путін отримав червону доріжку. Трамп аплодував йому при зустрічі, і це відзначили журналісти з негативної точки зору. До речі, Білий дім спочатку виклав це відео, а потім аплодисменти чомусь вирізав. Отже, давайте про головні результати. Як вам здається: Путін переміг, Трамп програв? Чи все виглядає складніше?

– Якби мене запитали, як можна назвати ці "здибанки", я б відповів просто: зустріч двох моральних уродів. Один – непідготовлений, неосвічений, а подекуди й відверто тупуватий у поведінці та лексиці. Інший – типовий кримінальний авторитет, який використовує ФСБшно-КДБшні методи, аби запудрити мізки Дональду Трампу. Перше враження: повна непідготовленість Трампа до таких переговорів. Він провалив зустріч. Хоча міг "виграти", навіть нічого особливого не роблячи, але вже з першого кроку сам себе розвалив.

– Трамп віддав чергову карту, як він любить казати, тобто особисту зустріч, за просто так...

– Саме так. І було видно, що він "грає", але програє з першої ж ноти. Пригадуєте деталь: солдати армії США стояли на колінах, розстеляючи килим до трапу літака. А Трамп ішов далі – метрів 15 просто по бетону, бо йому навіть червоної доріжки не вистачило. Оце й є вся суть трампізму: показне, беззмістовне і водночас принизливе. А його слова "десять із десяти"? Така ж брехня, як і всі його попередні заяви про "24 години". Пам’ятаєте ще до початку: він казав – "одна-дві хвилини, і все буде ясно". У підсумку дві зустрічі скоротили до однієї, навіть за стіл не сіли. Це відповідь на будь-яке питання: зустріч абсолютно порожня.

Ще один момент. Фраза Путіна про "усунення першої причини". Я думав, він тягнутиме час, але він одразу влупив, немов молотком по голові Трампа.

– З Путіним усе зрозуміло: він отримав максимум із того, що планував. А Трамп? Адже немає ані перемир’я, ані припинення вогню. Навіть згадки про "повітряне перемир’я", яке нібито мало обговорюватися, не прозвучало.Тобто немає нічого. Але водночас і Путін, і Трамп заявляють, що "домовилися з багатьох питань". Залишилися якісь дрібниці, які ще треба обговорити з Україною та Європою. Невже він справді сподівався на якісь домовленості чи нові ідеї? Як він любить казати: "Я подивлюся, послухаю, промацаю ґрунт". Ну промацав – і що отримав?

– Я переконаний, ексрадник Болтон має рацію: Трамп одержимий Нобелівською премією миру. Його ніщо не зупиняє. Для нього не мають значення ані моральні падіння, ані аморальні поступки – навіть рукостискання з кримінальним злочинцем. Він марить цією премією, бо для нього особливо болісно, що Обама має Нобеля, а він – ні. Це для нього смертельно образливо, це його "ідея фікс". Він ладен на все: хоч із московським фюрером, хоч із Лукашенком – аби записати собі "історичне примирення". Але цього разу на виході до ЗМІ він мовчав. Чому? Бо сказати було нічого. Усе, що він міг би виголосити після такої принизливої зустрічі з Путіним, йому одразу ж пригадали б і в Києві, і в Брюсселі, і в інших європейських столицях. Він зрозумів: його просто розтоптали. І замість відповіді він втік – переклавши відповідальність: мовляв, тепер рішення має ухвалювати Зеленський і трохи європейські лідери. Фактично він утік від ролі, яку мали б відіграти Сполучені Штати.

Ще буквально кілька моментів про прес-конференцію. Там є низка невербальних сигналів. Ви вже згадували про порушення протоколу, коли зламали черговість, але ще постава, міміка, стиснуті губи Дональда Трампа… У нього ж досить пишні губи, але тут – замкнуті, міцно стиснуті, фігура згорблена. Це означало, що він люто ненавидів ситуацію, в якій опинився. Він ненавидів журналістів перед собою і водночас був настільки захоплений постаттю московського фюрера, що Путін просто зіграв на слабкостях Дональда Трампа. Так, оці фрази: "От якби ви були, то не було б…" або "Я ж попереджав Байдена…" – це пряме топтання по Байдену. Це і є Дональд Трамп. Але насправді він виглядав безпорадним.

Друга річ, яка читалася на його обличчі: "Я ж не отримаю Нобелівської премії". І це його шалено дратувало – він весь час стискав губи. Коли він говорив свої жалюгідні дві хвилини, він просто витискав слова з себе, зненавидівши цей момент. Але захоплення московським фюрером усе одно змусило його діяти – і втікати. Це була втеча від журналістів! А Трамп же любить розводити демагогію, вказувати. Тут він просто запнувся і втік.

– А от щодо економічних питань. Чому вони навіть цього не узгодили? Бо з санкціями все зрозуміло: Путін чітко дав зрозуміти – війну продовжую і мені байдуже на зняття санкцій. Але ж він віз із собою великий блок економічних представників. А вийшло, що нічого.

– Пане Романе, по-перше, оця "велика кількість бізнесу" – це брехня. Не було там жодного бізнесу. Була величезна зграя пропагандистів – і все. По-друге, для Путіна головне було – сам факт зустрічі. Йому було байдуже на зміст. А присутність кількох бізнесових облич – це бутафорія.

Що до Трампа: він намагався закрити тему фразами "Ми все вирішили, усе обговорили". Але це вигадані речі. Три години із перекладачем – це півтори. А далі діліть навпіл: виходить, по суті, пів уроку. Змісту – нуль. І ось ці дві хвилини його виступу й були доказом, що це порожнеча. До речі, зверніть увагу: Трамп завжди фіналізує будь-яку результативну зустріч обідом. Навіть після скандалу 28 лютого українську сторону все одно запросили у Вашингтон на обід. Те, що наші не пішли, – інша справа. Але тут навіть розширену зустріч скасували. Чому? Бо було обговорення порожніх тем, які обов’язково б просочилися через когось.

– Чому тоді Трамп намагається показати, ніби все добре, хоча всі бачать провал? Це його тактика? Адже перед зустріччю він заявляв: "Я буду дуже невдоволений, якщо не буде припинення вогню". Ані слова не прозвучало ні про припинення, ні про перемир’я. Він грозився: "Накладу санкції на Росію". А в результаті – "подивимось через 2–3 тижні". Жодних санкцій – проти Росії. Що це таке?

– Перше і найголовніше: що б Трамп не зробив, результат завжди буде оголошений "перемогою". Це його стиль. Друге: біля нього немає команди, яка здатна грамотно працювати з інформаційним простором. Третє: в найближчі дні його просто рознесуть у медіа, а тим часом світ буде наїджений кремлівською пропагандою. І це найгірше. Він зазнає колосальної поразки, яка ще більше зруйнує його авторитет. А разом із тим страждає авторитет самих Сполучених Штатів. Ось у чому біда.

У результаті маємо: московський фюрер зустрічається з Трампом, тягне час, санкції не вводяться. І скоро ми побачимо переможні заяви Сі Цзіньпіна та Путіна на святкуванні ювілею перемоги над мілітаристською Японією в Китаї. Трампа там не буде, а це означає, що тема ролі Америки у Другій світовій буде провалена. А якщо ще й Нарендра Моді приїде…

…і президент Бразилії Лула да Сілва…

– От саме. Якщо там з’явиться бразильський Сілва, тоді взагалі: "Ну що ти наробив, Дональде?"

– Щодо інтерв’ю Fox News, де він уже дещо більше сказав, фактично перекинувши продовження на Україну. Наприклад: "Україна все одно буде змушена погодитися. Росія – велика наддержава, а Україна ні". І знову: "Тепер справа за Зеленським, йому буде запропоновано угоду, яку Україна може і відкинути". Фактично визнав, що говорили про території, і говорили у тональності Путіна.

– Ще раз наголошу: "усунення першопричин" – це не якісь шматочки території. Це ліквідація України як держави й українців як нації. Але для Трампа "територія" – це ділянка під забудову. Ось і все його мислення. Коли Путін вимовив "усунення першопричин", це означало повернення до 1991 року: вихід НАТО з Центральної Європи, відновлення впливу Москви, фактично новий Варшавський договір. Це виведення американських військ із регіону, де вони домінують, – лише в Румунії 20 тисяч контингенту. Тобто це не стільки виклик Україні (ми й так уже в процесі, ми платимо кров’ю), а удар по НАТО, по самим США. Але Трамп цього навіть не усвідомив. Він вийшов і почав розповідати: "Хай Зеленський погоджується".

Хто ти такий, Дональде, щоб за Україну вирішувати? Ти міг би допомогти, але ти не просто показав свою моральну нікчемність, а й довів, що ти бездар, який не здатен ні вести розмову, ні аргументувати. Урешті, коли Путін ляпнув про "усунення першопричин", Трамп міг хоча б перепитати: "Роз’ясніть, що ви маєте на увазі". Щоб журналісти почули всі претензії, які московський фюрер висував Америці. А натомість що? Сидів, надувся, стиснув губи. На обличчі читалося: "Давай, Володька, тікаємо, бо журналісти зараз нас камінням закидають". І вони втекли.

Отак і виглядало: купа невербальних сигналів, які просто викривають цю порожню постать. Трамп не здатен ні себе зібрати, ні вже тим більше вести поєдинок із КДБшним московським фюрером.

– Який до цього готувався.

– Абсолютно так.

– Добре, а що далі? Який розвиток подій можна очікувати? Трамп отримав, ми сподіваємось, якусь інформацію від Путіна, як він того й прагнув. І що тепер? Дональд Трамп повідомив Володимира Зеленського та лідерів країн НАТО, що Володимир Путін зацікавлений у "всеосяжній" мирній угоді, а не в припиненні вогню, пише Axios за результатними телефонної розмови. Трамп у ході розмови зазначив, що "швидка мирна угода краща за припинення вогню". Чи буде тиск з боку Сполучених Штатів у тій формулі, яку намагається проштовхнути Путін, чи це буде просто передача позиції: мовляв, вирішуйте самі й продовжуйте війну, а я постою збоку й поспостерігаю?

– Ні, він не буде лише спостерігати. І я сподіваюся, що присутність на зустрічі Рубіо дасть можливість і європейцям, і Україні далі працювати в цьому дипломатичному напрямку. Очевидно, що Трамп, як ми з вами й прогнозували, може усунутися й передати першість у цій справі віцепрезиденту Венсу. Я підозрюю, що саме так і станеться, бо Трамп особисто не витримає ще одного подібного провалу.

Як це може відбутися? Скоріш за все, так, як уже почало вимальовуватися вчора: зустріч запланують у місці, куди сам Трамп фізично не зможе або не захоче їхати. І тоді цю роль виконуватиме Венс. Це цілком можливий варіант. Може, й Марко Рубіо, але тоді фігура Віткоффа просто відпаде.

Я думаю, що у Вашингтоні буде серйозна "розборка" того, що трапилося на Алясці. Адже виходить, що Віткофф, принісши Трампу інформацію про нібито готовність Путіна, просто збрехав. А Трамп мусить на когось зігнати злість. Якщо це не буде прихильник України Келлог чи той же Рубіо, то, на мою думку, саме Віткофф може стати жертвою, бо він справді надурив Трампа.

Бо, як ми бачимо, Путін не збирається міняти свою позицію. Він узяв курс на війну, він продовжує повторювати мантру про "усунення першопричин" і "законні інтереси". Пам’ятаєте, я казав, що Трамп ще почує цей термін – "законні інтереси"? От він уже звучить.

Через обмежений час Путін навіть не встиг вкинути ще одну улюблену тезу – про "неділимість глобальної безпеки". Це була б взагалі вершина: загнати Америку за Урал. Але все ще попереду.

Отже, що маємо? Диктатор РФ стоїть на своєму. А Трамп не зможе вийти з цієї ситуації, поки не вирішить питання з нобелівською номінацією. Він цим марить. Для нього це ідея-фікс, і він буде рухатися в цьому напрямку, тепер уже обманюючи навіть самого себе. Тому й пролунало оце "два-три тижні". Бо навіть при всій своїй тупості й недалекоглядності Трамп розуміє: предмета для нової зустрічі немає. А перекладання відповідальності на Зеленського чи на європейців – це відсутність реальної відповіді. Бо він чудово розуміє: фюрер продовжує говорити мовою ультиматуму. А ультиматум не приймуть ані Україна, ані Європа. Отже, ситуація зависне, а ми побачимо якісь імпульсивні кроки з боку Трампа. Той дискомфорт, який він отримав від цієї зустрічі, він має десь реалізувати.

– Що до формату зустрічі – чому в останній момент саме формат 3х3, а не 1х1, як планувалося спершу? Тобто вже з самого початку стало зрозуміло, що щось відбувається не так, як передбачали кілька днів тому. Це що – Трампа не захотіли залишати самого, бо буде зовсім кепсько? Чи просто всі зрозуміли, що нічого не відбудеться, тому й скоротили формат до мінімуму?

– Пам’ятаєте, я завжди звертав увагу, як Дональд Трамп проводить зустрічі в Овальному кабінеті. Він сидить, а поруч – його "гвардія": Венс, Рубіо, Келлог, ще хтось.

– Які постійно його вербально підстраховують…

– Так, адже він не здатен вести змістовний діалог сам. Тому й взяв їх із собою. Чому саме Рубіо і Віткофф? Дуже просто. Віткофф – людина з певними контактами з Путіним. А Рубіо – це єдиний системний політик біля Трампа з настільки високої посади. Келлога там не терпіли б, і всі писали, що Росія його взагалі відштовхнула.

З російського боку теж усе зрозуміло: Лавров – статист, він озвучує лише те, що скажуть. А от Ушаков – це права рука кремлівського фюрера в міжнародних відносинах: педантичний, точний, класичний "кадебіст", який чудово знає, як усе працює. Тож фактично це була розмова "два на два": Трамп і Рубіо проти Путіна й Ушакова.

– Тепер щодо можливої зустрічі Путін – Зеленський –Трамп. Президент США і до, і після зустрічі з Путіним заявляв, що хоче такої розмови. Багато хто відзначав: у цих його словах було чимало незрозумілого, але бажання продемонструвати подібний формат – очевидне. Бо ця фотокартка, де він стоїть між Путіним і Зеленським, для нього ж фактично "номінація на Нобелівську премію". Це, здається, все, чого він прагне. На вашу думку, можна вже забути про такий формат хоча б на довгий час?

– Я не бачу жодних шансів у нинішній ситуації на таку зустріч. І саме тому позиція України має стати ще жорсткішою. Зараз президент разом із воєнно-політичним керівництвом та європейцями повинні виробити тверду лінію – і щодо самого переговорного процесу, і щодо вимог, і щодо систематизації відносин між Європою та США.

Я чудово розумію: жоден із європейських лідерів – навіть ті, хто нібито "дружать" із Трампом, – прямо йому цього не скаже. Але очевидно, що з Рубіо, Келлогом треба говорити прямо. Або ви будуєте відносини, які приносять результат, або ви просто шкодите. Бо зустріч на Алясці принесла лише шкоду – демократії, свободі. Трамп її провалив особисто. І разом із цим провалює авторитет Сполучених Штатів.

Неважливо, що сьогодні чи завтра скаже Fox News чи інші канали, які його обслуговують. Факт у тому, що він розтрощив авторитет Америки. А московські сміттярки зараз показуватимуть "домінування Кремля" у цій зустрічі. І бити вони будуть не по Трампу, а по Україні, Європі. Ось у чому небезпека.

Те, що треба донести до Рубіо й інших у Вашингтоні: ви руйнуєте власні авторитети і завдаєте колосальної шкоди не лише Україні та Європі, а й самій коаліції демократій. А далі ми побачимо просто шабаш у Пекіні найближчими днями.

– А щодо бізнесу? Трамп постійно повторював – і до зустрічі, і під час прес-конференції, і після – мовляв, "вони хочуть вести бізнес, і ми теж хочемо, але після припинення війни". Але ж очевидно для Путіна – це вторинне, він прямо заявляє: його цікавить війна. Поки я не отримаю, що хочу тут, – не буде нічого там.

– Літак ще не встиг приземлитися, як ЗМІ вже поширили "новину": нібито Путін підписав указ про повернення ExxonMobil до розробки вуглеводнів на Сахаліні. Це правда чи брехня – ми не знаємо. Вірити росіянам, цим патологічним брехунам, – безглуздо. Але сам факт появи такої інформації свідчить: система Кремля готова говорити про "співпрацю". Хоча, пане Романе, давайте чесно: серйозної співпраці ніколи не було. Це були лише спроби, які зрештою завжди завершувалися конфіскаціями.

– Так, все завжди закінчувалося конфіскацією американських активів.

– Абсолютно вірно. Тому я не вірю в ці казочки про "обмін": мовляв, ми розробляємо на окупованій території, а ви – на Алясці. На біса Америці потрібна присутність російського ідіота в розробках корисних копалин на Алясці? Американці ж чудово розуміють: впустити цього мерзотника на поріг – означає перевернути весь дім догори дриґом.

Так, якась торгівля є, щось постачають. Але все це дрібниці з точки зору масштабів і можливостей США. Росія – чорна діра. В міжнародній торгівлі її просто немає: це лише сировинний придаток. Так на неї дивилися споконвіків і так само дивляться сьогодні. Велика територія, ресурси – але порядку немає, все тримається на дикій репресивній системі. Тому я не вірю в ці слова. Це радше спроба при очевидному провалі хоч якось його замаскувати.

– Щодо гарантій безпеки? Принаймні від Трампа ми вперше почали чути це словосполучення – "гарантії безпеки для України". Він ще перед зустріччю сказав, що так, у рамках НАТО це неможливо, але в межах якихось європейських країн – можливо. З Путіним, я так розумію, вони це теж обговорювали, адже диктатор на прес-конференції цинічно зауважив: мовляв, так, Україна повинна, можливо, мати якісь гарантії… і бла-бла-бла. Але ж для нього головне – щоб Україна цих гарантій не отримала. Тому що йому потрібна не якась там Донецька область. Йому потрібна щонайменше вся Україна. Тож для нього це чи не найголовніше: щоб у нас не з’явилися реальні, дієві гарантії. На вашу думку, після цієї зустрічі – як із цим питанням?

– Упродовж дня до обіду 15 серпня в Європі домінувала позиція, озвучена Кіром Стармером: Великобританія не збирається вводити військовий контингент. А вже о 16:30, відвідуючи одну з частин, міністр оборони Британії заявив, що тридцятитисячний контингент готовий до введення.

Я завжди зачаровуюся британською дипломатією. Вона конкретна, цілеспрямована й надзвичайно прагматична. Це означає: до 16-ї години європейців орієнтували на одну лінію поведінки, а після – усі зрозуміли, що ситуація різко змінилася. Все, про що домовлялися до цього онлайн, лишилося в минулому. Оця зміна позиції Лондона – ключ до розв’язання ситуації. Це ще раз підкреслює: безпекова система Європи рухається до автономізації.

Я нагадаю, що в цій системі координат Україні відведена величезна роль. Тому французи, німці та британці зараз проводитимуть дуже активну взаємодію, щоб реалізувати плани, які вже підготовлені штабами Франції та Британії. Я колись із вами вже це обговорював.

Варіанти готові: корпус у складі 60 тисяч, розписані ролі кожної держави. Далі все залежатиме від Вашингтона і від того, як Трамп на це реагуватиме. Для європейців було б добре, аби він або вже працював разом із ними, або сказав: "Аріведерчі, Європа бере все на себе".

– Тобто потрібна визначеність, щоб розуміти, як діяти.

– Абсолютно правильно. Я чудово розумів, що Стармер сказав те, що "треба сказати", а не те, що насправді є. Бо на рівні штабів ця ситуація вже дуже далеко зайшла. Вона навіть просочилася у спеціалізовану літературу, де все розписано. Просто Стармера, очевидно, включили в гру після певних консультацій – аби не тиснути на Трампа перед його розмовами. А коли стало зрозуміло, що з Трампом нічого не вийде, то вже виступив міністр оборони. А він дуже прямолінійний: "Ми сформували, ми готові, ми будемо діяти".

– А чи можливий варіант – ще до припинення вогню – введення європейських контингентів на територію України?

– Це можливо тільки тоді, коли Європа побачить, що Москва готує плани нападу на країни НАТО. Тоді – так. І те, що ми бачимо зараз: постійні провокації російської воєнщини, напруга зростає. Усе залежатиме від того, наскільки серйозною й переконливою буде інформація. Бо Україна – це плацдарм, надзвичайно важливий і для європейської безпеки.

– Російський диктатор – не єдиний, якого президент США звільняє з дипломатичної ізоляції. Перед зустріччю Трамп зателефонував білоруському диктатору Лукашенку. Сказав, що мав чудову розмову й чекає на особисту зустріч. І все це виглядає так, ніби Трамп – адвокат диявола, тобто диктаторів. Ну добре, ще з Путіним можна пояснити: велика країна, ресурси, ядерна зброя… Але Лукашенко? Для чого витягати цього персонажа з підземелля? І навіть казати про можливий візит у Білорусь – при тому, що про візит в Україну він і словом не обмовився. Що це взагалі було?

– По-перше, все, що говорить Трамп, треба сприймати дуже легко. По-друге, перед зустріччю на Алясці він особисто телефонував багатьом європейським лідерам, шукаючи місце для переговорів. Це його стиль – постійно кидатися до телефону. Я працював із багатьма політиками. Є дві категорії: одні одразу біжать дзвонити, інші – думають, радяться, шукають рішення. Трамп із перших.

Тож він імітував процес. Телефон Лукашенку – це радше театральний реквізит. А кому ще телефонувати? Серйозні політики зрозуміли б, що це порожнеча. Тому й обрали білоруського диктатора – щоб і йому підіграти, і видати видимість активності. Насправді ж це виглядало як комедія, влаштована двома персонажами – КДБшним Путіним і Трампом. Інакше як позорищем це не назвеш.

– І ще один момент. Пропозиція Путіна провести зустріч у Росії. Трамп сказав: "З радістю, але мене за це критикуватимуть". Це реально після такого результату перемовин на Алясці?

– Ні, це треба виключити. Дивлячись на Трампа, я бачив, що він ледь догравав цю роль. Йому все це остогидло, це читалося на його обличчі.

– Але й тиску на РФ з його боку ми не дочекаємось?

– Пане Романе, який тиск? Подивіться, що зараз пишуть індійські оглядачі: мовляв, мета Трампа – погратися з Росією й виторгувати для себе вигоди у сфері мит і тарифів. Те саме стосується і Китаю. А це означає: йде перегрупування світу, пошук нових центрів сили. І тут мене найбільше турбує Європа. Саме вона має взяти на себе роль центру демократії та свободи. Бо з Вашингтона вже нічого не буде. Треба розуміти: Трамп – це початок кінця Америки. Це вже видно. І на підході там Венс… Тому головне зараз – зберегти Америку, зберегти Європу. Бо дзвіночок уже надто гучний.