"Це ламає дітей і молодь": Зоя Казанжи розповіла про дуже показовий випадок у школі в Одесі

"Моя подруга повернулась в Одесу після трьох років перебування у Німеччині. Її доньці — 12 років. Звісно, прийшли у свою школу — туди, де дитина навчалась до війни. Варто сказати, що з Німеччини донька подруги поверталась охоче, хоч і зі слізьми. Всі адаптаційні періоди там закінчилися, зʼявилися друзі, багато прекрасних гуртків, суботня українська школа, дівчинка наполегливо вчила німецьку і ще французьку і, в результаті, стала однією з найкращих у своєму класі. Її проводжали тепло, говорили, що переживають за безпеку через війну, обіймались і плакали. Директорка школи написала дитині теплого листа", - пише українська журналістка та письменниця Зоя Казанжи на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"І це все було чуттєво і мило. Але немає нічого кращого за свій дім і рідну Одесу. Попри обстріли, ракети і шахеди. Періодично, коли подруга з донькою приїжджали на трохи в Одесу, дівчинка кожного разу ходила до своєї школи, щоб побачитися з однокласниками, з вчителькою. Тобто зв’язок підтримувався і повернення було бажаним.

— І от приходимо ми у свою школу, — розповідає подруга. — Нас із Діною відправляють до директорки. У приймальні зустрічає строга секретарка, ми чекаємо. Навкруги вчительки. І одна із них, суворо дивлячись на нас, каже з натиском: ви розумієте, що вам потрібно буде дуже добре попрацювати, щоб наздогнати! І це прозвучало, як те, що ми маємо бути достойними, щоб вони нас взяли назад! Потім ми заходимо до директорки і починається запрошення до пекла.

Коротше, дитину в школу візьмуть. Але! Треба написати 9 тестів, в тому числі здати тест з фізкультури, пройти медичне обстеження (найрозумніше із переліченого) і все це зробити швидко, бо «учениця відстала від програми».

— Моя Діна дивилась на все це квадратними очима, — продовжує подруга. — Коли ми приїхали до Німеччини, ніхто не вимагав від моєї дитини складати тести, знати німецьку бездоганно присідати і стрибати, щоб скласти тест з фізкультури. Діна взагалі не знала жодного слова німецькою. Там навпаки — створили всі умови, де вона почула безпеку і бажання вчитися.

— Скажи, — питаю подругу, — а якби Діна не здала ті тести, то що б було?

— Не знаю. Але теж задавала собі такі питання. Ви її не візьмете в школу? Залишите на другий рік в тому ж класі? Викличете батьків до школи?

І почала моя подруга разом з донькою писати ті тести. За допомогою штучного інтелекту. І дитина, після німецької школи, побачивши, яке рішення їй пропонує власна мама, розгублено запитала: хіба можна списувати?

— А у нас не було варіантів. Так, ми тупо все списували. Я пояснила все доньці. У Діни нормальна вчителька. Коли я, шокована, прийшла до неї від директорки, та мене заспокоїла. Типу — такий порядок, що я можу зробити? Якось напишите, знайдете вихід із ситуації, бо він є. Ну, ми і знайшли. Ще технології треба здавати.

— А це що?

— Це праця, як у нас було, уроки праці.

І тут я розсміялася. В смислі? Тести з уроків праці? Це як?

Подрузі було не смішно.

— А чому ти смієшся? — навіть трохи образилась вона. — Я ж не придумала!

І вона показала мені чат з листуванням з приводу уроків технології. Знаєте, що треба було здати? Вироби типу совушки, зайчика і так далі, — з початку учбового року.

І це не жарти.

Мені б дуже хотілося, щоб це все було фантазією і гумором. На жаль. Я бачила завдання і листування.

Коли подруга мені почала розповідати про цю дичину, я аж завелась: ну що ти таке кажеш?! Я точно бачила, що дітей назад приймають без всяких умов і тестів; зараховують в той клас, який підходить за віком, навіть якщо вона не вчилась онлайн; зараховують оцінки з зарубіжної школи.

Подруга сказала, що я — з космосу. Бо цього всього не існує.

І ще сказала: наші діти там стали кращими, вони багато працювали, і ось так зустрічають. І це точно не поодинокі випадки. Як повертатися в таку атмосферу?

Днями написали про суїцид студента 2-го курсу театрального відділення в коледжі Ужгороду. Він не склав національний мультипредметний тест (НМТ), який визначає, чи зможе студент вступити на бакалаврат, чи залишиться у коледжі. Хлопець залишив відео, в якому сказав, що йде з життя через не здачу тесту.

Я бачила звернення до Міносвіти з проханням переглянути рівень складності та вимоги до складання НМТ. І, як приклад надмірного психологічного навантаження, високого рівня стресу, очікування та тиску, вказувався випадок з ужгородським студентом.

Подібне ламає дітей і молодь. Втрачається віра в себе. І діти не почуваються в безпеці взагалі. Це все вкупі з життям в умовах війни. Після локдауну. Я не знаю, що буде з усіма нами після війни. І, особливо, що буде з дітьми.

В школах шаленими темпами зменшується кількість хлопців 17-ти років. Порожніють класи.

Поясніть мені, будь ласка, чому, якщо мобілізація з 25-ти років, заборонений виїзд з 18-ти?! От в чому логіка?! Юнаків вивозять за кордон. Статистика невідома.

Я ще якось можу зрозуміти, чому не повідомлять статистику воєнних втрат. А навіщо ховати статистику дітей, які виїхали за кордон, особливо хлопці з 16-ти років? Може, ця статистика якось приверне увагу і скоротить кількість дурні, яка відбувається майже у цілодобовому режимі?

Може, міністр освіти, прихід якого ми всі вітали і якому раділи, якось займеться своєю роботою — освітніми політиками?

Бо у мене таке враження, що наші чиновники від освіти і не лише, отримують відсоток від польських коледжів і вишів, які вже озолотилися на українських юнаках, яких вивозять батьки через недолугу, непродуману і шкідливу діяльність української влади.

Я знаю, що багато жінок не повертаються навіть у відносно безпечні регіони через те, що їхні діти у захваті від тамтешніх шкіл. Саме це тримає багатьох — бо діти хочуть до школи!

Ми стали країною, яка має найнижчі темпи народжуваності у світі — 228 місце у нас, народжується 6 дітей на 1 000 осіб. І ми маємо високі темпи незворотних втрат.

Я вірю в те, що люди повертатимуться з-за кордону. Вірю, що наша країна втримається. Вірю як ніколи. Але, поки тяжко і криваво відвойовують нашу свободу, хіба не варто всім, хто має бронь, вплив, ресурси й можливості, робити очевидні нормальні речі для України! Чи, хоча б, не множити фігню?".