Це трагедія... тепер країні не місце в НАТО: оглядач The Telegraph розмірковує, як змінилася Туреччина за часів Ердогана

У 1952 році Туреччина приєдналася до НАТО з ініціативи Гаррі Трумена, що не тільки запобігло радянському морському пануванню, а й допомогло забезпечити постачання нафти в регіон. Але, як пише в колонці для The Telegraph оглядач Джейк Волліс Саймонс, за часів президентства Реджепа Тайїпа Ердогана вплив НАТО зник.

"У своєму ісламістському втіленні Туреччина перетворилася на зозулю в гнізді НАТО. Всього за кілька днів до саміту в Анкарі турецький міністр закордонних справ Хакан Фідан виступив з ізраїльськофобською тирадою", – написало видання.

Оглядач міркує, що, з огляду на те, що Туреччина стала одним із найважливіших закордонних фінансових центрів ХАМАС, заяви Фідана були вкрай надуманими.

"Однак симпатія між Туреччиною та джихадистами Гази не випадкова. Ердоган вже давно є впливовим прихильником "Братів-мусульман", чи то уряд Мухаммеда Мурсі в Єгипті, чи пов’язані з ним рухи по всьому арабському світу. Все це, схоже, є частиною стратегії", – пояснив Саймонс.

Крім того, як зазначив журналіст, Ердоган відіграв ключову роль у стратегічному провалі вашингтонської кампанії проти Ірану, непомітно переконавши президента США Дональда Трампа відмовитися від плану використання курдських сухопутних військ для повалення режиму в Тегерані.

"Однак Трамп, який дивним чином зачарований турецьким демагогом, не помітив, що ним маніпулюють", – висловив думку оглядач.

Він зазначив, що попри минулі розбіжності, зараз "для Трампа турецький тиран посідає друге місце за популярністю після Володимира Путіна".

Спадщина Ататюрка зруйнована

Те, що сталося з Туреччиною, – це трагедія. Після розпаду Османської імперії Мустафа Кемаль Ататюрк замінив ісламське право на цивільне. Консервативний іслам був обмежений сільською місцевістю, а ісламістські мережі пішли в підпілля.

Навіть коли політичний іслам почав повертатися у 1970-х і 1980-х роках, світська культура залишалася домінуючою. Однак усе почало змінюватися у 2017 році, коли Ердоган вніс конституційні зміни, які зосередили владу в його руках, за якими послідувало посилення обмежень для журналістів, тиск на політичних опонентів та обмеження свободи вираження поглядів і зібрань.

"Почався процес розкладу", – констатував журналіст.

Цей експансіоністський режим заповнює регіональний вакуум влади. Він зміцнюється завдяки тісним союзам із Катаром, який є ще одним прихильником "Братів-мусульман", та Пакистаном.

Сирією зараз керує екс-командир "Аль-Каїди" Ахмед аш-Шара, який прийшов до влади за підтримки Туреччини. Перемога Азербайджану в Нагірному Карабаху у 2020 році, частково забезпечена турецькими безпілотниками, проклала шлях до його остаточного захоплення у 2023 році. На Заході Туреччина чинить прихований вплив на потоки газу та мігрантів у Європі, тоді як у всьому мусульманському світі її популярні "м’які сили" у вигляді телесеріалів і фільмів уже давно завойовують серця й уми мільйонів людей.

Журналіст висловив думку, що ця проблема нікуди не дінеться, тому потрібен чіткий механізм виключення з НАТО.

"Ті, хто розробляв Північноатлантичний договір, не проявили далекоглядності... Альянсу вкрай необхідний американський президент, здатний схилити Ердогана на бік західного порядку денного. Однак за нинішнього марнославного, некомпетентного й примхливого керівництва вільного світу спадщина Трумена вмирає", – констатував оглядач.