"​У США, звісно, проголосують за допомогу Україні трохи пізніше", - політолог

"Вже не раз наголошував - після етапу ідеалізму та ейфорії в американо-українських відносинах настав етап жорсткої прагматики. Підтвердження тому - остання зустріч Байдена та Зеленського, яка відбулася сухо і без фанфар.

Допомога Україні стала предметом дебатів у внутрішній американській політиці у розпал виборчої кампанії, і тепер партійні групи визначаються не «за» беззастережну підтримку України, а діляться на «за» і «проти».

Чому так сталося, що підтримка України, яка здавалося б мала би викликати однозначну двопартійну підтримку у країні, для якої боротьба за свободу – частина національної ідентичності – окреме питання. Тут винна і природа демократії, яка спонукає конкуруючих політиків завжди ділитися і сперечатися з будь-кого приводу, і, м’яко кажучи, не завжди вдала комунікація з боку Києва, і, на жаль, корупційні скандали.

Але головне питання тут не «чому», а «що далі»?

А далі потрібна, по-перше, якісніша зовнішня політика, без перебільшених очікувань і обрАз. До цієї політики з боку України має бути задіяно значно більше розмаїтих комунікаційних каналів – це мають бути і експертні та громадські середовища, і контакти по лінії парламенту, - причому як з боку влади, так і опозиції.

До речі, у західних демократіях є нормальною практикою, коли провладна партія робить акцент на комунікації з провладними парламентарями інших країн, а опозиція – відповідно з опозиційними. В результаті – виграє вся країна. Не треба під час війни боятися такої комунікації. Монополізація, як бачимо, значно небезпечніша.

Ну, а по-друге, Україна, звісно, не має давати приводів для скандалів. Бо такі скандали зараз – не просто про корупцію чи «відсутність реформ», вони – про загрозу національній безпеці країні".