"Українське суспільство завжди до націонал-радикалів ставилося, як дівчина із забезпеченої сім’ї до козака. Вона готова з ним люб’язничати, але заміж все одне піде за сусіда", - Дмитро Вовнянко

"Мушу зізнатися – колись я сам купувався на їхні прості та ясні, і від того утричі привабливі гасла. Потім – став дорослішим і більш обережним.

Якими вони були? Першими націонал-радикалами на моїй пам’яті були козаки, члени різних козацьких організацій, що протестували проти рішень бюрократів та ватних чиновників. Козаки зійшли зі сцени доволі швидко і перетворилися… Та самі знаєте.

Далі постала УНА-УНСО Дмитра Корчинського. Що цікаво, у нинішніх націонал-радикалів з тодішніми УНСО – до біса спільного. Ветерани війни (Афганістан, Придністров’я, Абхазія, Чечня), борці проти свавілля чиновників і поступового наступу Москви. УНСО були ударною силою під час акції «Україна без Кучми» 9 березня 2001 р. що закінчилася масовими арештами і розгромом штабу УНСО. Що там сталося далі – версій до біса, але факт такий що невдовзі УНСО виявилося кілька, а Корчинський взагалі став ведучим на телебаченні. Справедливості задля, УНСО існує і діє ще й досі. Але вже явно не в тих масштабах.

Далі була Помаранчева революція, а з нею – громадянська компанія «ПОРА». Справді герої революції після подій Майдану «ПОРА» спробувала перетворитися на партію, загрузла у конфлікті з «Нашою Україною» Ющенка (зовні це виглядало саме так), та у конфліктах між собою. Почала блокуватися з різними партіями. Останнім цвяхом у труну «ПОРИ» стала співпраця її лідера Владислава Каськіва зі структурами Януковича.

Звільнену нішу націонал-радикалів швидко зайняли молоді активісти ВО «Свободи». Не дивно. Весь час тоді було відчуття що Україна гине і що відбувається повноцінний кремлівський реванш. ВО«Свобода» досягла свого піку підтримки, про який тепер лише мріє. Активісти «Свободи» були ударною силою Революції Гідності. Нею все й завершилося. Нині «Свобода» мусить співіснувати на одному полі з Нацкорпусом та Правим сектором. Їхній спільний результат (вони пішли єдиним списком ще й з ОУН) на крайніх виборах дозвольте не нагадувати.

Націонал-радикали. Я бачив їх багато і різних. Я бачив їх з палаючими очима на зборах та на протестах. Бачив заморених і мовчазних після відділків міліції. Бачив їхні пусті очі коли вони шукали роботу, остаточно розчарувавшись у своїх рухах і ватагах. Пам’ятаю слова одного з радикалів 90-х: «Ми йшли на кийки та за грати, а покористувалися нашими перемогами інші політики».

І це правда. Парадокс тому, що всі 30 років Незалежності України націонал-радикали завжди були на піку подій. Але вони так і не стали владою. Винятком була ВО«Свобода», яка мала власну фракцію у ВР і власних міністрів – але дуже ненадовго. Зате покористувалися роботою радикалів практично всі інші політики. Націонал-радикали критикували всіх – Кучму, Ющенка, Януковича, Порошенка. Нині прийшла черга Зеленського. І завжди знаходилися політики, яким діяльність націонал-радикалів була вельми-вельми вигідна. Хоча самі вони…

Владою вони не стали – виняток лише підтверджує правило. І справа була не в підступності українського політикуму. Справа була в тому, що українське суспільство завжди до націонал-радикалів ставилося як дівчина з забезпеченої сім’ї до козака. Яка розуміє що він захищає її родину. Яка готова з ним люб’язничати, ним захоплюватися, навіть з ним кохатися. Але яка заміж все одне піде за сусіда – заможного та хазяйновитого. Бо так – більш надійно і стабільно. Так було 30 років. Вже повірте, так само буде й надалі.

Хоча є ще одна причина. Теж вагома. Нема для радикала більшого противника ніж інший радикал. З іншої організації".