Тому маємо визнати: на цей момент Україна – це населена територія, вже частково окупована, частково анексована. Визнання наявності проблеми – перший крок до її вирішення, а не причина обурюватись.

Щодо оцінки причин звільнення Суркова – нібито Кремль поміняв курс з остаточного відчуження Донбасу на максимально деструктивну реінтеграцію назад в Україну, а Сурков був проти, - я би не назвав це причиною. Сурков не настільки значуща величина. І точно не він визначав політику Кремля. Тому його особисте ставлення ні на що не впливає. Отже, і звільнення пов’язане з геть іншими причинами, а не з його нібито «неспроможністю погодитись з новим курсом щодо Донбасу».

От призначали Владіслава Суркова (він же – Асланбек Дудаєв, неодноразово писали і заперечували, що саме так його звали до 5-х років) на «український проєкт», поза сумнівом, зважаючи в тому числі на його спокійне ставлення до України як до ворога. В нього як чеченця цілковито відсутній сентимент, нав’язаний міфом про «русскіх тожеславян» і «мишебратьєв». Для Суркова Україна – просто бунтівна територія в сфері прямих геополітичних інтересів Росії. Тому жодні емоції та стереотипи не заважали вживати максимально ефективних заходів. І це ще один аргумент проти «емоційних» причин звільнення Суркова.

Хоча це, звісно, не скасовує самого факту зміни курсу Кремля: Донбас дійсно тепер впихують в Україну «отруйною таблеткою». І Кремль при цьому мало цікавить думка і «ЛДНР», і України. Україна мусить прийняти окупований Донбас разом з окупантами і колаборантами – і розвалитись".