Умиротворення агресора, або Сидіння на двох стільцях: Що недоговорюють у Берліні, відмовляючи Україні у зброї для відстоювання своєї свободи і незалежності

Себто несхвальні відгуки про цю ідею, звичайно, звучали і після того, коли на її користь висловився співголова "Зелених" Роберт Габек. Тоді її розкритикував офіційний представник уряду Німеччини Штеффен Зайберт, який нагадав, що його країна принципово не постачає озброєння в регіони, де ведеться війна.

Але сьогодні виник новий привід для роздратування німецького федерального уряду – у вигляді заклику Зеленського до поставок Україні штурмових гвинтівок, радіоустаткування, патрульних катерів – і чого там іще побажав наш гарант.

І міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас відповів на нього з небаченою для німецького політика рішучістю.

"Я переконаний, що конфлікт (на сході України) може бути вирішений тільки політичними засобами", - сказав він. Додавши, що "це залишиться орієнтиром нашої взаємодії з Україною, і ніяких змін не буде: поставки зброї не допоможуть".

В цьому місці якийсь затятий пацифіст міг би потішитися небаченому миролюбству колись схильної до невмотивованого насильства німецької нації.

Але якщо бодай трохи озирнутися на довколишню реальність, у пацифізм якось не дуже віриться. Оскільки Німеччина наразі є одним з найбільших експортерів зброї у світі. І якщо минулого року прибуток Берліна від продажу зброї склав "всього" 5, 635 мільярдів євро, то 2019-й приніс рекордний прибуток у 8 мільярдів.

Звичайно, можна, за бажання, припустити, що всі ці кошти були зароблені шляхом продажу якоїсь складної військової апаратури чи нелетальних озброєнь поважним європейським країнам – партнерам по НАТО, які склали зброю на склади і надіються ніколи-ніколи її не використовувати. Адже ми пам'ятаємо – Німеччина не постачає зброю в регіони, де ведеться війна?

В цьому місці поважним німецьким посадовцям також зіпсували гру підступні "зелені". Експерт з питань зовнішньої політики партії Омід Нуріпур на початку цього року подав запит про те, скільки зброї продала Німеччина на Близький Схід, де наразі відбувається два військових конфлікти – в Ємені та Лівії.

І отримав відповідь – країни-учасниці цих конфліктів, зокрема, ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Катар, Туреччина та інші – придбали в Німеччини зброї на 1.16 мільярди євро. За один рік.

Причиною відходу від політики "невтручання у збройні конфлікти" німецькі політики з правлячої коаліції називають той факт, що зброю постачають законним урядам, які протистоять радикальним угрупуванням – та союзникам законних урядів. А в Лівії взагалі діє формальне перемир'я, яке періодично порушується.

А от на Київ це правило, як бачимо, чомусь не діє – хоча маємо і законного Зеленського, а угод про припинення вогню на Донбасі було підписано не одну, як в Лівії, а певно зо два десятки... Виникає підозра, що справжня причина такого селективного підходу до поставок зброї полягає в тому, що повстанців-хуситів підтримує Іран. А "Л-ДНР" підтримує Росія.

Якій німецькі компанії, зокрема, "Rheinmetall", свого часу також будували гігантський військовий тренувальний центр вартістю більше 100 мільйонів євро. Невдовзі після війни в Грузії, до речі. І припинили ці роботи тільки в спекотному серпні 2014-го. За що їм, звичайно, також спасибі.

Звісно, німецький уряд може вільно визначати, кому і на яких умовах продавати зброю. Але з міркувань банальної порядності було б непогано чесно вказувалися причини таких відмов. Оскільки відмовки про "не продаємо в зони конфліктів" виглядають настільки неправдиво, що за дипломатичне відомство провідної європейської держави стає якось соромно."